Класифікація музеїв України

Мережа музеїв в Україні будується на основі усталеної в українському музеєзнавстві їх наукової класифікації. Сучасна наукова класифікація остаточно склалася в повоєнні роки XX ст. Відповідно до цієї класифікації всі українські музеї розрізняють за типами і профілями.

Тип музею визначається його суспільним призначенням, метою діяльності.

Існують три типи музеїв:

1) науково-освітні масові, або публічні. Ці музеї призначені для широкого кола громадян та гостей України, їх у нашій країні більшість. Це, наприклад, Дніпропетровський історичний музей, Державний історичний музей України в Києві, Львівська картинна галерея;
2) науково дослідні, або академічні, які призначені для спеціалістів. Створюються вони при академіях, науково-дослідних інститутах, мають вузькоспеціальний характер. Це своєрідні наукові лабораторії (наприклад, Центральний науково-природознавчий музей НАН України, Львівський природознавчий музей НАН України);
3) навчальні, які призначені для учнів і студентів. Створюються при школах, середніх спеціальних і вищих навчальних закладах з освітньою метою. Наприклад, Мінералогічний музей і геологічний музей Львівського університету імені І. Франка, Музей археології при Інституті українознавства імені І. Крип’якевича НАН України).

Профіль музеїв визначається основним змістом його фондів і зв’язком з тією чи іншою галуззю науки, мистецтва або виробництва.

Нині в Україні є музеї таких профілів: історичні, краєзнавчі, мистецтвознавчі (художні), меморіальні, літературні, природничо-наукові, галузеві. Музеї кожного з цих профілів можуть мати ще вужчу спеціалізацію, поділятися на види і підвиди. Наприклад, до музеїв художнього профілю належать музеї образотворчого мистецтва, народної творчості, театральні, музичні тощо; до музеїв природничо-наукового профілю – геологічні, палеонтологічні, ботанічні, зоологічні тощо; до історичного профілю – загальноісторичні, військово-історичні, археологічні, етнографічні, історико-архітектурні та історико-культурні (музеї або заповідники); до галузевих – технічні, сільськогосподарські, педагогічні, медичні тощо.

У Законі України “Про музеї та музейну справу” від 29.06.95 р. № 249/95-ВР, ст. 5 подається така класифікація музеїв за видами:

“За своїм профілем музеї поділяються на такі види: історичні, археологічні, краєзнавчі, природничі, літературні, мистецькі, етнографічні, технічні, галузеві тощо.

На основі ансамблю, комплексів пам’яток та окремих пам’яток природи, історії, культур та територій, що становлять особливу історичну, наукову і культурну цінність, можуть створюватись історико-культурні заповідники, музеї-заповідники, музеї просто неба, меморіальні музеї-садиби.

Музеї можуть бути: загальнодержавні, засновниками яких є центральні органи виконавчої державної влади; республіканські (Автономної Республіки Крим), засновниками яких є органи державної виконавчої влади АР Крим; місцеві, засновниками яких є відповідні місцеві органи державної виконавчої влади або органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, громадяни.

Державному музею, який має музейне зібрання пам’яток загальнодержавного значення, набув міжнародного визнання і є провідним культурно-освітнім та науково-дослідним закладом у відповідних профільних групах музейної мережі України, у встановленому законодавством України порядку може бути надано статус національного музею України”.

Розглянемо коротко основні профілі музеїв України.

Музеї історичного профілю. До цієї групи належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і популяризують пам’ятки матеріальної та духовної культури українського народу. Зберігаючи величезні цінності, музеї історичного профілю ведуть широку науково-дослідну та освітньо-виховну роботу.

В Україні до загальноісторичних належать Державний історичний музей України в Києві, а також Харківський, Дніпропетровський, Львівський, Чернігівський історичні музеї. Меморіальні музеї є окремим видом музеїв історичного профілю. Меморіальні музеї присвячені пам’яті видатних політичних, державних і військових діячів, учених, письменників, композиторів, художників та ін. Вони створюються на базі пам’ятних комплексів, які охороняються державою: садиб, будинків, квартир, пов’язаних з життям і діяльністю видатних осіб. Це музеї видатних діячів України – академіка Д. Яворницького (Дніпропетровськ) (рис. 8.1, рис. 8.2), педагога В. Сухомлинського (Павлиш Кіровоградської області), художників В. І. Касіяна (Снятии Івано-Франківської області), і Ф. Ф. Манайла (Ужгород), архітектора В. Г. Заболотного (Переяслав-Хмельницький), письменника І. Я. Франка (Нагуєвичі Львівської області) тощо.

Стенди давньоруського й парадного козацького озброєння Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького
Рис. 8.1. Стенди давньоруського й парадного козацького озброєння Дніпропетровського історичного музею імені Д. Яворницького

Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького. Макет Запорізької Січі
Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького. Гравюра похідного козацького табору, оточеного трьома рядами возів та козацькі гармати
Рис. 8.2. Дніпропетровський історичний музей імені Д. Яворницького. Макет Запорізької Січі, гравюра похідного козацького табору, оточеного трьома рядами возів та козацькі гармати.

Перший меморіальний музей в Україні створено в 1928 р. – Будинок-музей Т. Г. Шевченка в Києві. Єдиним в Україні музеєм-мавзолеєм є меморіал-поховання у складі музею-садиби М. І. Пирогова (рис. 8.3). У ньому похований славетний український хірург, який уперше застосував наркоз, засновник воєнно-польової хірургії, учасник героїчної оборони Севастополя, академік М. І. Пирогов (1810-1881 pp.). Мавзолей з забальзамованим тілом знаходиться у підземному приміщенні церкви-усипальниці. Між іншим, спосіб, яким був забальзамований М. І. Пирогов, досі залишається невідомим.

Музей-мавзолей академіка М.І. Пирогова
Рис. 8.3. Музей-мавзолей академіка М.І. Пирогова

Окремим видом музеїв історичного профілю є археологічні музеї. Основу їхніх збірок становлять пам’ятки матеріальної культури від найдавніших часів до епохи середньовіччя, виявлені під час археологічних досліджень. До найдавніших таких музеїв в Україні належать: Одеський археологічний музей НАН України (рис. 8.4) (150 тис. експонатів), Національний історико-археологічний заповідник у Севастополі “Херсонес” (рис. 8.5, рис. 8.6). Великі історико-археологічні музеї України є ще в Керчі та Дніпропетровську.

Одеський археологічний музей НАН України
Рис. 8.4. Одеський археологічний музей НАН України

Національний історико-археологічний музей-заповідник "Херсонес"
Національний історико-археологічний музей-заповідник "Херсонес"
Рис. 8.5. Національний історико-археологічний музей-заповідник “Херсонес”

Вигляд музею-заповідника "Херсонес" у Севастополі
Рис. 8.6. Вигляд музею-заповідника “Херсонес” у Севастополі

Окрему групу становлять музеї-заповідники (архітектурно-історичні та історико-культурні), до складу яких, крім експозиції, входять архітектурні, історичні, літературні та інші пам’ятки, що знаходяться на території заповідника. їх створюють у будівлях, які становлять велику історичну чи художню цінність чи є визначними історико-культурними пам’ятками. Найбільші з них: національний архітектурно-історичний заповідник “Софійський собор”, відкритий в 1934 р. в центрі Києва; історико-культурний заповідник на о. Хортиця (Запорізька область) (рис. 8.7), Переяслав-Хмельницький історико-культурний заповідник, Кам’янець-Подільський історичний музей-заповідник, Чернігівський архітектурно-історичний заповідник тощо.

Рис.8.7.

Рис. 8.7. Хортиця, оглядова альтанка та кінний етнографічний театр

Великим і цікавим заповідником України є Києво-Печерський національний заповідник (рис. 8.8). На площі 28 га міститься понад 80 стародавніх споруд, які мають історичну і художню цінність. Серед них такі визначні пам’ятки, як Успенський собор XI ст., церкви – Троїцька Надбрамна і Спаса на Берестові, дзвіниці на Дальніх і Ближніх печерах XVIII ст., кріпосні мури і вежі XVIII ст., печери, підземні церкви та ін. У заповіднику зібрано унікальні колекції образотворчого та декоративно-ужиткового мистецтва, малярства, гравюри, зразків українського золотарства, гаптування коштовних тканин тощо. На території заповідника міститься 4 музеї загальнодержавного значення: Музей історичних коштовностей України, Державний музей українського народного декоративного мистецтва України, Державний музей театрального, музичного та кіномистецтва України, Державний музей книги та друкарства України.

Рис.8.8.

Рис. 8.8. Національна святиня – Києво-Печерська лавра. Іконостас підземної церкви та мощі Святих Антонія і Феодосія – засновників Печерської лаври в XI ст.

Краєзнавчі музеї. Музеї цього профілю збирають, зберігають, вивчають і експонують матеріали, що розповідають про природу, економіку, історію і культуру певного краю. У них зібрані геологічні, ботанічні, зоологічні, палеонтологічні, археологічні, етнографічні та інші колекції, знаряддя праці, вироби місцевих промислів різних історичних періодів, твори мистецтва, літератури, народної творчості тощо. Специфіка краєзнавчих музеїв полягає в тому, що вони мають широкий діапазон експозицій, поєднують риси музеїв історичного і природничо-наукового профілю, а іноді мають ще художні, літературні чи меморіальні відділи. Через це їх називають ще музеями комплексного профілю.

Попередниками сучасних краєзнавчих музеїв були місцеві музеї, які виникли в Україні в кінці XIX – на початку XX ст.: Миколаївський (1898 p.), Волинський (у Житомирі, 1902 р.) та ін.

Перший міський музей старожитностей був заснований у 1825 р. в Одесі. Більшу частину його експонатів становили визначні твори мистецтва, які подарували музею міські колекціонери.

Нині практично в кожній області функціонують обласні краєзнавчі музеї. Багато пам’яток матеріальної і духовної культури свого краю зосереджено у Тернопільському краєзнавчому музеї, Кіровоградському краєзнавчому музеї, Івано-Франківському краєзнавчому музеї.

Краєзнавчі музеї – це найчисельніша група серед музеїв нашої країни. До провідних музеїв цього профілю належать: Полтавський краєзнавчий музей, Закарпатський краєзнавчий музей, розташований у стародавньому замку Ужгорода; Білгород-Дністровський краєзнавчий музей, Кримський краєзнавчий музей у Сімферополі; Чернівецький, Житомирський та Одеський краєзнавчі музеї. Крім того, понад 7 тис. музейних закладів краєзнавчого типу працюють на громадських засадах (рис. 8.9-8.11).

Рис. 8.9.

Рис. 8.9. Кременецький краєзнавчий музей. Діорама “Штурм Кременецького замку військом М. Кривоноса в 1648 p.”, художник П. Кравченко; стенд із середньовічним озброєнням

Вінницький краєзнавчий музей. Селянська оселя XIX ст.
Рис. 8.10. Вінницький краєзнавчий музей. Селянська оселя XIX ст.

Запорізький краєзнавчий музей. Етнографічна експозиція XIX - початку XX ст.
Рис. 8.11. Запорізький краєзнавчий музей. Етнографічна експозиція XIX – початку XX ст.

Музеї художнього профілю. Музеї цього профілю зберігають, вивчають і пропагують визначні твори живопису, графіки, скульптури, ужиткового мистецтва, а також народної творчості, ведуть велику дослідницьку і науково-освітню роботу.

Першим художнім музеєм на території України був Музей художньої промисловості, відкритий у 1873 р. у Львові. Пізніше, у 1886 р. було засновано Міський художній музей у Харкові, у 1889 р. – Міський музей красних мистецтв в Одесі.

Провідне місце серед сучасних художніх музеїв України займають: Національний музей українського образотворчого мистецтва України в Києві, Львівська картинна галерея, Національний музей українського народного декоративного мистецтва України у Києві, Національний музей театрального, музичного та кіномистецтва України у Києві, Харківський художній музей, Одеський художній музей (рис. 8.12), Український музей етнографії та художнього промислу у Львові, Коломийський музей народного мистецтва Гуцульщини. Художні музеї є також у Дніпропетровську, Севастополі, Алупці, Бердянську та інших містах України. Художні музеї не лише зберігають і популяризують твори образотворчого мистецтва, а й організовують виставки, підготовлені спільно з іншими музеями чи влаштовані у порядку культурного обміну між країнами.

Одеський художній музей
Рис. 8.12. Одеський художній музей

Пам’ятки музичної культури збирають, зберігають, експонують музичні музеї України. В Україні працюють: Будинок-музей М. В. Лисенка, Кабінет-музей В. С. Косенка (у Києві), Музично-меморіальний музей С. Людкевича у Львові, Музей П. І. Чайковського (Кам’янка Черкаської області), Меморіальна кімната-музей М. Д. Леонтовича (Турчин Вінницької області), Музей при Київському театрі опери і балету імені Т. Шевченка та ін.

Музеї природничо-історичного профілю. До цієї групи належать музеї, які збирають, зберігають, вивчають і експонують різноманітні природничі матеріали та відображають у своїх експозиціях найновіші досягнення природничих наук. Такі музеї тісно пов’язані з академічними, науково-дослідними інститутами і вищими навчальними закладами, діяльність їх має як наукові, так і навчальні цілі. Одним з найбільших природничо-історичних музеїв України є Центральний науково-природознавчий музей НАН України, відкритий у 1973 р. в Києві. Він складається з кількох музеїв: Геологічного, Ботанічного, Палеонтологічного, Зоологічного й Археологічного. Фонди музею величезні – кілька мільйонів експонатів. Музей проводить велику дослідницьку роботу, організовує багато наукових експедицій. Він дуже популярний серед численних відвідувачів.

Львівський природознавчий музей – одна з найдавніших природничих установ України. Експонати для музею збирав з 1832 р. відомий орнітолог В. Дзєдушицький, відкрито музей для відвідування з 1860 р. Фонди налічують понад 500 тисяч одиниць. Основні напрями наукової роботи – вивчення видової різноманітності й екології окремих груп флори і фауни західних областей України; пропаганда природничих знань. У музеї зберігаються об’єкти природи світового значення, зокрема, колекції метеоритів, бурштину, тропічних жуків, метеликів. Серед палеонтологічних експонатів – повний скелет і фрагменти органів мамонта, волохатий носоріг, колекції періодів силуру, девону, юри, крейди тощо. Зберігаються близько 250 примірників го-лотипів, за якими вперше описано нові виявлені види тварин і рослин. Гербарій музею налічує до 100 тис. аркушів з квітковими рослинами. Музей опублікував 20 випусків “Наукових записок”, періодично видає “Каталог музейних фондів” тощо.

Особливими природничо-науковими музеями України є зоологічні музеї Київського і Харківського університетів, а також палеонтологічний музей Одеського університету (в ньому зібрані цінні викопні матеріали з Одеських катакомб – рештки кісток ссавців пізньопліоценового часу – понад 40 видів тварин: верблюдів, страусів, гієн, лисиць, шаблезубих тигрів, гризунів). У 1960 р. при Одеському палеонтологічному музеї було відкрито єдиний у колишньому СРСР підземний палеонтологічний заповідник. Для навчальних цілей у музеї створено прекрасну діораму “Розвиток життя на Землі”, в 15 секціях якої за допомогою художніх картин показано еволюцію органічного світу нашої планети. Музей проводить велику науково-дослідну, навчальну й освітню роботу.

Своєрідним природничим музеєм є Севастопольський акваріум Інституту біології південних морів, відкритий у 1897 р. У будь-яку пору року тут можна побачити 40 видів чорноморських тварин й екзотичну тропічну фауну: акул, скатів, крабів, губок, молюсків.
Музеї інших профілів. Це здебільшого галузеві (техніко-еко-номічні, сільськогосподарські, медичні, педагогічні тощо), або музеї, які створюються при відповідних відомствах і організаціях. Робота в них має свою специфіку і потребує спеціальної підготовки. До музеїв нових профілів належать: музей слідопитів надр у Черкасах, музеї військових округів, прикордонних застав, санаторіїв, аптек, інших установ, музеї просто неба (скансени) тощо.

Одним з найбільших серед музеїв просто неба є Національний музей народної архітектури та побуту України у Пирогово, розташований у мальовничій околиці Києва. На території 120 га, де самою природою вдало поєднано характерні ландшафтні зони України – гори, долини, степи і ліси – створено експозицію про різні райони України: Середню Наддніпрянщину, Полтавщину, Слобожанщину, Полісся, Поділля, про Карпати та південь України. Архітектурно-етнографічна експозиція цього музею включає близько 400 будівель і понад 30 тис. експонатів – народний одяг, тканини, меблі, знаряддя праці, вироби гончарів, бондарів, теслярів тощо.

Музеї просто неба є в Україні ще у Переяславі-Хмельниць-кому (рис. 8.13), Ужгороді, Львові (рис. 8.14) і Чернівцях.

Рис. 8.13. Переяслав-Хмельницький музей народної архітектури і побуту

Рис. 8.14. Музей народної архітектури та побуту “Шевченківський гай” у Львові

У 1971 р. у Львові в Шевченківському гаї створено Музей народної архітектури та побуту. Сьогодні в експозиції цього музею на площі 150 га можна оглянути 124 архітектурні об’єкти. Експозиція організована за етнографічним принципом. На території Західної України в кінці XIX – початку XX ст. виділялось 8 історико-етнографічних областей: Бойківщина, Гуцульщина, Лемківщина, Поділля, Полісся, Волинь, Рівнинне Закарпаття і Покуття, які в музеї представлені окремими секторами. Створюються також експозиційні сектори “Буковина”, “Львівщина”. У музеї організовуються мікросела з 15-20 архітектурних об’єктів. У житлових і господарських будівлях експонуються предмети домашнього вжитку, одяг, інструменти народних ремесел, знаряддя сільського господарства, транспортні засоби, у церквах, дзвіницях і каплицях відтворенні відповідні інтер’єри.

Музей “Шевченківський гай”, крім свого основного завдання, – збереження пам’яток архітектури, предметів побуту і зразків народного мистецтва, їх дослідження і пропаганди, – є чудовим місцем для відпочинку, використовується для зйомок художніх і музичних фільмів тощо. На території музею організовуються виступи самодіяльності, фольклорно-етнографічних ансамблів. Популярним серед відвідувачів музею є щорічне фольклорно-етнографічне свято “З народної криниці”.

Попередниками музеїв під відкритим небом в Україні були виставки, на яких експонувалися окремі будівлі. Однією з найцікавіших стала краєва виставка 1894 р. в Стрийському парку Львова, де було відтворено шість типових садиб з різних районів Галичини, Гуцульську церкву, шість придорожніх хрестів і вітряк. У 1902 р. в Харкові до XII археологічного з’їзду було збудовано хату з Лівобережної України. У 1910 р. у Катеринославі (сучасний Дніпропетровськ) учасники Південноросійської промислової виставки оглядали садибу з с. Мишурин Ріг, збудовану за проектом академіка Д. Яворницького.

У Сімферополі відкрито Музей пахощів, експозиція якого знайомить з рослинами-ефіроносами, які культивуються в Криму і дають цінні пахучі речовини для парфюмерної промисловості.

У 1975 р. у Львівському зооветеринарному інституті відкритий Музей підков. У його експозиції зібрано понад 300 експонатів з багатьох країн світу. Крім повсякденних, тут можна побачити підкови для коней, що транспортують ліс крутими гірськими схилами, безшумні підкови з повстяними підкладками для коней, яких впрягали в міські карети.

Є в Україні і Музей бджільництва. Розташовано його на Полтавщині, в Гадячі, в Українській дослідній станції бджільництва імені П. І. Прокоповича. В експозиції цього музею відображено розвиток пасічництва й торгівлі медом з давньоруських часів до XX ст. Розповідає музей і про П. І. Прокоповича – винахідника рамкового вулика.

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *