Воно сьогодні має горде і славне ім’я на честь людини-патріота, борця за українські традиції, мову, культуру, засновника першого українського професійного театру Марка Лукича Кропивницького. Але відлік часу щодо боротьби за українську назву становить не останні два-три роки.
Цей процес має набагато глибше коріння. Варто згадати подвиг холодноярців, котрі зі зброєю в руках боролися за самостійну суверенну Україну. Патріоти-дисиденти мешканці рідного краю виступали проти радянської влади, розвішуючи український жовто-сині прапори, пропагуючи усілякими засобами українську мову та культуру. Письменники- шістдесятники, котрі на мить відчувши подих свободи, “несли правду в маси” про нашу землю, про її непросту долю. Ми пишаємося науковцями, письменниками Смоленчуком, Марком, Куценком, які, писали розвідки і праці про видатних особистостей-українців, що народилися на теренах області.
На початку дев’яностих поширився рух проти комуністичної складової у назві. В цьому контексті варто згадати історика-краєзнавця Петра Кизименка, який разом з іншими молодими на той час краєзнавцями та журналістами, користуючись даними архіву і краєзнавчого музею, писав історичні розвідки, статті, матеріали, аби земляки знали свою історію і пишалися нею. Його “Пам’ять степів” і досі є затребуваною і актуальною.
Людина, котра змусила замислитися багатьох над актуальністю знань справжньої, неперевернутої та адаптованої до потреб влади, історії був історик-краєзнавець Сергій Шевченко. Високоінтелігентна людина, науковець, для якого історична правда була найвищою цінністю.
Краєзнавць-науковць Юрій Матівос, письменник Василь Бондар, журналісти Світлана Орел, Сергій Запорожан та інші відчайдушні патріоти протягом 30 років виборювали українську назву, не йдучи на жодні компроміси, що висувала тогочасна влада. Іхній досвід допоміг у сьогоднішній боротьбі.
Ця когорта з кожним днем ширшала.
Не властивим для художника заняттям розпочав займався Ігор Смичек, коли проаналізувавши ситуацію, що склалася у напрямку перейменування, запропонував свій варіант – Кропивницький. Аби це реалізувати, слід було згуртувати навколо себе однодумців. Його підтримали Анатолій Авдєєв, Олександр Сікорський, Роман Яковенко, Роман Любарський, Микола Правда та інші представники творчої інтелігенції. Писали статті, знімали філими, брали участь у передачах на теле і радіо, збирали підписи у підтримку назви.
Вагомою стала мить об’єднання усіх патріотичних сил міста, що знайшло реалізацію цих ідей у Верховній Раді та підтримку ініціативи депутата Олександра Горбунова більшістю депутатів ВР.
Той захід, що відбувається вчора біля Театру Кропивницького, ще одне підтвердження, що сучасна назва міста є органічною. А справи Марка Лукича – живі.
Дійсно, можливо, не всім вистачило грамот і нагород … Але не в них сенс і рушійна сила життя. Тож зі святом земляки. Об’єднуємося навколо Кропивницького!
Фото Ольги Кизименко.
Фото Ольги Кизименко.
Фото Ольги Кизименко.
 Ольга Кизименко
Share