З літописів відомі п’ять імен перших князів Київської Русі: Кий, Щек. Хорив (їхня сестра Либідь), Осколд і Дир.

Імена ще язичницькі. Але якого походження? Найавторитетніший “Этимологический словарь русского языка” М.Фасмера так тлумачить ці імена: Кий — від загальної назви кий, Щек — “неясно”; Хорив — від давньоперської назви гори Haraiva; Аскольд (Осколд) — з давньоскандинавського імені Hoskuldr, яке нібито означає “сивоголовий”; Дир — нема пояснення; Либідь — із давньоскандинавського імені Ulfheiðr. Те саме повторено й в “Етимологічному словнику української мови”. В Інтернеті ім’я Дир пов’язують з готським dyr чи djur “звір”. Виходить, що Руссю правили іноземці, за винятком хіба що одного — Кия, ім’я якого безсумнівно слов’янське. Насправді ж, імена всіх п’яти перших князів і їхньої сестри — слов’янські, праукраїнські. Насамперед треба мати на увазі, що наші далекі предки мали зовсім інші імена, ніж ті, що узвичаєно давати людям тепер. Вони відображали різні обставини родинного життя, риси характеру, побажання і могли бути однозвучні із загальними назвами предметів, тварин. Для імен обирали звичайно слова-архаїзми, які і звучали величніше, і менше сплутувалися з побутовими назвами.

 

1. Ім’я Кий походить від загальної назви кий (у давньослов’янській мові звучало кыи, як і тепер в українській). Але це слово в ті далекі часи мало дещо інше значення. Про це свідчить значення спільнокореневих слів як в українській, так і в деяких інших слов’янських мовах. Наприклад, у сербській мові слово киjа (варіанти киjак, киjача) ― це “груба сучкувата палиця з потовщеним кінцем, яким ударяють”, “довбня”; у болгарській мові кияк має одне із значень “булава”. В українській мові киянка ― “дерев’яний молоток”, діалектне киях ― “качан кукурудзи”, “рогіз”. У близькій до слов’янських литовській мові слово kujis означає “молоток”. Корінь кий той самий, що й у слові кувати, кую (тут відбулося чергування у ― и, як у словах: дух ― дихати, сухий ― висихати). Таким чином, можна зробити висновок, що первісно ім’я Кий означало “окута залізом довбня”, “булава”.

2. Ім’я Щек в українській мові можна співвіднести хіба що із словами тикати, тичка, сутичка (корінь тик). Початковий звук ш у ньому походить з префікса с-, як у слові щастя (старослов’янське съчѧстьнъ) чи щепа (від зчепити), а звук т зазнав чергування з ч, як у слові густий — гуща. Його значення прояснюється при зіставленні з іншими мовами. Зокрема, з ним споріднені німецьке слово Stich (запозичене російською мовою як штык), що колись означало “спис”, а також англійське stick (в українській мові воно запозичене як стек), яке й тепер означає, крім іншого, “колоти”, “полювати зі списом”. Отже, у давнину слово Щек, як є підстави припускати, означало “спис”.

3. У слові Хорив, коли його зіставити з такими словами, як красивий, правдивий, сміливий тощо, виділяється суфікс –ив і корінь хор. Цей корінь зберігся в словах хоробрий, хороший (які колись могли бути синонімами). Можна, отже, здогадуватися, що ім’я Хорив у давнину сприймалося як “сміливець”.

4. Жіноче ім’я Либідь споріднене з латинським alba “біла” (ця частина є в словах альбом, альбатрос, альбінос), з німецькою назвою річки Elbe “Ельба”, що має слов’янську назву Лаба, первісне значення якої так само “біла”. Білий колір в українців виступає як символ краси: Причарувала біле личенько (Нар. пісня); Біле личко, чорний вус (І.Котляревський); Не вимили біле личко сльози дівочі (Т.Шевченко). Ще порівняймо італійське bella “прекрасна” і наше біла. Тому можна припускати, що ім’я Либідь скоріш усього означає “красива”, “красуня”.

5 В “Этимологическом словаре” М.Фасмера подано маловідоме тепер слово оско́рд “велика сокира”, “ковальський інструмент для приковування головки бойової сокири”, старослов’янське оскръдъ, словенське oskrd “гострий молоток для насікання каменів у жорнах”, польське oskard “кирка”. Пов’язане зі скорода “борона”, скородити “боронувати”. Це так у М.Фасмера. До цього переліку слід додати ще верхньолужицьке woškrot “молоток для насікання каменів у жорнах”. У “Словнику української мови” (т. V) це слово подано у сполонізованій формі оскард — з голосним а замість закономірного о. Первісно звук р тут був складотворчим і в українській мові мав дати звукосполуку ор, не ар — як маємо в слові торг (у польській мові targ), І пояснення: “Те саме, що кирка”. Що це за інструмент, свідчить речення, взяте з твору К.Гордієнка: “Оскардами не лише зрубують навар в котлах, — дізнався Оверко, — а також тешуть дикий камінь”. У літописах ім’я одного з двох убитих варягами київських князів часто записують не тільки у формі Аскольд, а й у формі Осколдъ — з початковим о без м’якого знака. То, може, воно те саме, що й оскорд, тобто Велика Сокира? Але ж ці слова не зовсім однакові, щоб їх можна було беззастережно ототожнювати: в імені князя маємо звук л, а не р, як у слові оскорд. Тим часом у слові оскорд є збіг двох проривних приголосних — р і д. А українська мова, де може, уникає такого збігу: хрест, а не “крест”; хто, а не “кто”; розмовне дохтор, а не “доктор”; ім’я Віхтір у творі С.Васильченка, а не “Віктор”. Отже, і в імені князя один з двох проривних внаслідок регресивної дисиміляції мав перейти на щілинний. В українській мові р звичайно змінюється на л: рицар — лицар, рибарити — рибалити, мурує — муляр (не “мурар”!). Тож є всі підстави ім’я Осколд ототожнювати з таким грізним у ті часи видом зброї, як оскорд — Бойова Сокира! До речі, дієслово скородити, від якого, безперечно, й утворено ім’я Осколд (префікс о- в цьому імені надає відтінку доконаності дії), ще й дотепер зберігає значення “завдавати ударів”. У “Вирі” Григорія Тютюнника читаємо: “Де тільки яка заваруха на ярмарку або на храму, де пахне бійкою, — безпремінно й Інокентій там треться… Вривається з гиркою- фунтовичком у кулаці — і пішов скородити направо й наліво”. Те саме значення дієслово скородити має і в Т.Шевченка: “За що скородили списами Московські ребра??. Засівали, І рудою поливали… І шаблями скородили”.-https://www.ridivira.com/uk/istoriya/1329-imena-pershykh-kniaziv-kyivskoi-rusi-etymolohiia

6. Значення імені Дир (не Дір!) легко встановити, якщо взяти до уваги словенську мову. У ній dir (читається [дир]) — біг, чвал; dirka — змагання зі швидкості; dirkati — змагатися з бігу. У російській мові цей корінь зберігся у слові удирать, в українській він зредукувався в звороті дати драла й у словах дременути, драпати. Отже, ім’я князя Дира переконувало його одноплемінників, що він незрівнянний бігун. Це була одна з неодмінних рис справжнього воїна. Пригадаймо, як цю якість високо цінували стародавні греки. Отже, з повною підставою можна припускати, що імена перших князів Київської Русі мали такі значення: Кий — Булава, Щек — Спис, Хорив — Сміливець, Осколд — Бойова Сокира, Дир — Бігун, Либідь — Красуня. Адже й християнські імена творилися так само від загальних назв: Петро — Камінь, Микола — Переможець, Олексій — Захисник, Кузьма — Краса, Леон — Лев тощо