Нестор літописець. 960 років…

  • admi vik
  • 03.09.2017
  • Коментарі Вимкнено до Нестор літописець. 960 років…

Вчитися читати книгу, думати над прочитаним – велика і благородна мета.      (Й. Гете)

У розвитку культури Київської Русі проявлялися як загальні закономірності, так і національні особливості. Її основа – самобутня культура східнослов’янських племен.

Принциповим рубежем у розвитку культури стало прийняття християнства в Русі-Україні А затим був значний вплив візантійської культури. На відміну від Західної Європи, в Русі-Українській тодішній державі церква не заволоділа владою, оказалося що в культурі світські елементи були значно сильнішими і вони відограли основну мету.

Колосальний вплив до підняття на загальноєвропейський культурний рівень Русі, відограв -Нестор літописець.

Однак для повного закріплення і розвитку культурної динаміки Русь потребувала відновлення політичної єдності у всіх сферах. Коли йдеться про точну датународження Нрестора-літописця, за припущеннями більшості дослідників Нестор імовірно народився 1057 роцо. На сімнадцятому році життя він прийшов до Печерського монастиря, де правив тоді ігумен Феодосій і став там виконувати різні праці. Після смерті ігумена Феодосія Нестор в монастирі став вчитися духовних чеснот, смирення, послуху та вивчав різні зарубіжні мови. Він був настільки ревний у своїх науках і покорах, що в коротці перевищив усіх там перебуваючих монахів. Щоб доглибно осмисловити жуття Нестора та пізнати історію Київської Русі, необхідно пізнати  усні та писемні пам’ятки 9 – 13 ст., у яких відображаються погляди прямих пращурів сучасного українства на право жити цивілізованим життям у своїй державі. Головним джерелом вітчизняної політико-правової ідеології того часу була своє­рідна неписана „народна конституція”, яка сама базувалася на безпосередній та найчис­тішій основі у вигляді звичаїв і традицій наро­ду, виростала з повнокровних, незайманих зерен всенародної творчості корінних жителів східнослов’янських князівств, відзеркалювала їх первісну морально-правову культуру, почуття, прагнен­ня, здоровий глузд життя та сам дух епохи.

Іменувалася така конституція „правдою”, „стариною”, „бла­годаттю” тощо. Правові і політичні погляди у давні часи формувалися і передавалися від поколін­ня до покоління не в якихось суто юридичних текс­тах, а у заповітах, казках, переказах, оповідях, словах, сказаннях, повчаннях, билинах, леген­дах, піснях, обрядових приписах . Це становило цю істину, яку загально названо  – „правда батьків”.Хотяй у Київській державі була складена  в ХІ-ХІІ ст.В. Мономахом законний – Статут, який складався з 69 статей, в якому були заміщені норми кримінального, цивільного та судового права, яке регулювало в країні правопорядок.
Доречі варто пригадати, що кн. В. Мономах був також автором знаменитої праці на всю Европу ,,Повчання дітям’’. Доволі в цю епоху була оформлена ,,Ярослава Правда’’, знана під назвою  ,,Руська Правда’’ в  якій зібрано найвизначніші русько-українські права і закони з ХІ ст.,  як збірка стародавнього руського права, що заміщувала головні норми законности для Київської держави. А в тому, політико-правовими ідеями  були пройняті і літописи Київської Русі.

Літописи самою природою своєю належать до історичних творів, – це „ цілий архів нашої історіографії”, так влучно охарактеризував їх професор М. Грушевський. Серед них великою цінністю є „ Повість минулих літ”( ХІІ ст.) літописця Нестора, де подаються звістки про діяльність князів, про боротьбу із зовнішніми ворогами, про народні повстання у Київській Русі.  „ Повість минулих літ”- літописне зведення, укладене в Києві на початку 12 ст. Оригінал історіографічної і літературної пам’ятки не зберігся. Перша редакція   „ Повість минулих літ” з’явилася близько 1113року, її укладення більшість дослідників пов’язує з ім’ям ченця Києво-Печерського монастиря Нестора, відомого в літературі як Нестор-літописець.

Друга редакція „Повісті минулих літ” належить ігу­мену Видубицького монастиря Сильвестру (1116). Збереглася у списку в Лаврентіївському літописі. Список третьої редакції виготов­лений (1118) у Видубицькому монастирі (укла­дач невідомий) для Мстислава – сина Володи­мира II Мономаха; уміщений в Іпатіївському літописі.Час, коли складався цей літопис, у громадському житті відзначався формуванням держави, розвитком її форм і боротьбою за них як у середині держави, так і поза нею.  Літописець Нестор використав грецькі хроніки, місцеві оповідання і зв’ язав історію Русі з світовою, дав їй центральне місце в історії всіх країн. Академік Б. Д. Греков назвав її „одним з виявів людського генія, якому доля дала невмирущий інтерес протягом віків”.  Українські літописи, а зокрема Нестора праці засвідчують про високу культуру, про визначну  ерудицію і талант, широкі і глибокі знання, а передовсім про національну свідомість.
А. Насонов писав „ Можливо, ніде в середньовічній Європі літописання не було так розвинуте, як на території Київсьої держави,у багатьох місцях і протягом багатьох віків так міцно ці писання так сильно не цементують поколінь.” Головною метою Нестора стала книжна справа, а вміння складати літописи, він писав: ‘’Велика користь буває від учення книжного. Книги нас вчать нас шляху до розказування. Від книжок набираємося мудрости…Той, хто читає книги бесідує з Богом або святими мужами’’. До нашого часу збереглося три праці літописця: ,,Житіє Бориса і Глібова’’. ‘’Житіє святого Феодосія  Печерського’’ та обговорювана праця ,,Повість минулих літ’’ (найвизначніша праця Нестора. В 1107 р. Нестор збирав матеряли у монастирі Володимирі-Волинському і ці матеряли він замістив в ,,Повісті…’’ Там же літописець описує, як  апостол Андрій з євангельською проповіддю проходив в Україні і розповідав про князювання Аскольда і Діра, Олега,Ігоря, Ольгу та інших правителів.

Багато заміщено матерялу географічного, астрономічного про кліматичні обяви та про землетруси. Грушевський називає літописьця великим освіченим ерудитом, який створив першу наукову концепцію історії України і докладно охаракреризував довкілля. Додаймо, що до творчих літературних феноменів належить між іншим ,,Пісня про похід Ігоря’’ або (,,Слово о полку Ігореві’’), автор нам невідомий, але був це вусоко освічений найправдоподібно дружинник. Це також поема високої ідейної і мистецької ціни, про нещасний похід кн. Ігоря проти половців у 1185 році. Князь Ярослав Мудрий, умираючи 1054 р. залишив заповіт, у якому поділив державу між синами і тим ослабив її могутність  і на тому тлі  повстали непорозуміння. Хотя ці матеряли за змісто зазублюються з пропам’ятним літописом „Повість минулих літ”або ,, Повість временних літ’’звернім ще нашу увагу  на спільну порушувану ідею, яка дотичи Київської держави в  слов’янському контексті християнської історії.

Тут закладено думки про необхідність єдиної держави з централізованою політичною владою, яка можлива лише на основі добровільної домовленості народу з князями. У творі Нестора – літописця проглядається спроба вирішення співвідношення двох гілок влади – влади світської та церковної, що сформувались у державі.  „Повість минулих літ”  – це розповідь про східнослов’янську спільноту та її багатовікову еволюцію у кон­тексті світової історії, в якій усе відбувається з волі Божої. Зведення стало головним джерелом для вивчення історії східних слов’ян. У ньому міс­тяться відомості так про виникнення слов’ян і до­говори полян, древлян, дреговичів, словенів, кривичів, полочан, сіверян з князями – на­щадками біблійних героїв.
Історія Києва подає­ться від полянського князя Кия та його молодших братів Щека і Хорива та сестри Либеді. Акцен­тується на особливій ролі у слов’ян, державо­творенні апостола Андрія Первозванного та князя Володимира Великого, який вважається „апостолом руської землі” за введення хрис­тиянства.Іван Франко у своїй книжечціпро “Соті роковини народного письменстваРусі-України” (1898)коротенькозгадавпронашестароруськеписьменство, а зокрема про велике значення саме тих перших финдаментальних літературних праць, до яких зачислюється „Повість…”.

В якій головна мета показати  боротьбу Русі-України проти орд кочовиків та засудити міжкнязівські чвари і непорозуміння.Головною державницькою засадою твору є заклик до захисту руської землі від зовнішніх ворогів на ос­нові загальнонародної жертвенноїборотьби і єдности. В літописі йдеться і про логічні закони оперті на звичаях наших предків, а одночасно літописець вказує на джерела єдности та мудрости в ім’я майбутніх поколінь. Автор у  ,,Слові…’’  подає головні методи  як правильно правити державою, уникаючи княжих міжусобиць і руйнування довіри громадян. Літописець Нестор в своїй „ Повісті…” „ прив’язує історичні події до часу правління представників князівських династій. У цьому він вбачає політичну злободенність в даній епосі.

Це ж можна сказати не тільки про його політичну ідеологію, але й про його світобачення взагалі.Цінні історичні  спостереження літописець пояснює з відкілля виникла  Русько-Українська земля і описує історичні події за роками.Київ вважає столицею усієї давньоруської держави, Олегаподає, як володаря, який  спричинився до об’єднання Руської держави з центром у Києві. В „ Повісті минулих літ” літописець описує кн. Олега, особливо останні роки його правління, якому владі  підкорялися княжіння древлян, кривичів, уличів, сіверян, ільменських словен, а також неслов’янські племена. Подається, що важливою заслугою Олега є те, що він зумів стабілізувати внутрішнє життя держави, спираючись на язичницько – боярську верхівку.

Літописець прагне наголосити на духовній місії Києва, прирівнявши його до священного града Єрусалима. Після смерті Олега влада в Києві перейшла до Ігоря, який є першим представником династії Рюриковичів. За його князювання влада Києва поширилась на землі Східного Криму і Тамані, де було створене йому підлягле Тмутараканське князівство.
Пригадаємо, в цьому місці, що після смерті  кн. Ярослав Мудрий поділив Київську державу на синів. За змістом  ,,Слова о полку Ігорові’’,  в 1185 р. київський кн. Святослав ІІІ, розбив половців, забираючи багато полонених разом з їх ханом Коб’яком, інші князі цьому позаздрили йому і самі попробували щастя. Та на жаль Ігор,- князь Новгорода Сіверського, який з іншими рушив в похід, не повідомивши ні київського кн. Святослава та інших князів і в бортотьбі зазнав повної поразки. Його похід закінчився невдачою, багато війська загинуло, а сам Ігор дістався в полон. Після року при допомозі половчанина Лавора ( в поемі він зветься Овлур) йому вдалося повернути в Україну. Цю визначну літературну пам’ятку московські деякі дослідники намагалися її  перекрутити на свій лад. Але з цього виникає знана стара українська пословиця: ,, Згода будує, а не згода руйнує’’.

На підставі тих описів Нестор літописець показує, що важливим джерелом прогресу є згода і єдність дає завжди позитивні  наслідки. Літописець придержується думки, що розумне керівництво Київської держави з міжнародними надійними  договорами з чужоземними державами запевняють  успішний розвиток.Нестор в,,Повісті минулих літ” заміщує чотири тексти договорів Київської Русі з Візантією, що датуються  907, 911, 944(за іншими даними 945)[3, с.39] та 971 роками . Перший договір( 907 р.) став результатом переможного походу Олегової дружини до Царгорода: „ Так уклали грецькі царі мир з Олегом, слово дали платити данину і ходили на взаємну присягу: самі цілували хреста, а Олега з його воїнами водили на присягу за руським звичаєм: клялися ті своєю зброєю і Перуном, своїм Богом, і Велесом, Богом худоби, і утвердили мир”. Другий договір 911 року був доповненням до першого. В договорах  907 – 911 рр. -Україна – Русь виступає  як держава, що не поступається своєю культурою перед Візантією і має своє устійнене право на рідну мопву та державне  правління.
Надзвичайно цінне значення цього договору, це один із перших документів, в якому східні словяни  виходять на історичну позицію.Договір Ігоря з Візантією 944 р. підтвердив непохитність миру між державами, передбачав сувору кару щодо його порушників. Процедура ж ратифікації цієї мирної угоди відбулася у Києві за участю князя Ігоря, його ратної дружини та грецьких дипломатів.
В 945 році „ прислав Роман послів до Ігоря відновити давній мир. Ігор же говорив з ними про лад і спокій. І послав Ігор мужів своїх до Романа апробувати мирний договір. Правлячи кн. Ігор  у Києві, маючи мир з усіма країнами, це все засвідчувалопро міжнародний авторитет та впливове становище Київської Русі на міжнародній арені. Та на жаль кривава драма, розігралася під стінами  древлянської столиці Іскоростень, де кн. Ігор з малою дружиною віддалився і попав в засідку деревлян, які за апробатою  свого князя Мала оточили дружину князя Ігоря і в цій бойовій сутичці він загинув. А з великою гідністю він правив Київською державою протягом 20 років. Літописець дає вникливу характеристику, які чинники вплинули на смерть кн. Ігора і як майбутні володарі повинні врахувати причини смерті князя.

Літописець приділяє також увагу кн. Ользі (920-969), яка здійснила глибокі внутрішні реформи економіки: впорядкувала фінансову систему, встановила більш суворий порядок збирання данини, визначила її обсяг. Нестор літописець оцінює, що кн. Ольга вела мирну зовнішню політику, що сприяло їй зміцненню держави. Всі заведені  реформи  поклали початок існуванню Київської Русі як середньовічної держави з усіма її атрибутами. За словами М.Грушевського ,,кн. Ольга держала сильною та зручною рукою державну систему й не дала їй ослабнути ні сильніше розвалитися.’’Підбиваючи підсумки, розквіт і часи величі Київської держави припадають однак, коли на арену історичного життя виступив український нарід за кн. Володимира Великого (979-1015) та Ярослава Мудрого (1019-1054), саме тоді фактично держава дійшла до великої сили й могутности. Князі; Володимир Великий і Ярослав Мудрий вміли зібрати всі українські землі й з’єднати їх в єдину державу, охоплюючи  всі українські племена, що досі жили окремим ладом, полювали на звірину по лісах і по степах ловлячи рибу в ріках, займаючись рільництвом і бджільнидством.

А головно ці князі вміли обороняти державу перед нападами диких азійських степовиків і закріпити в ній християнські цінності.Та оба князі дбали про піднесення культури і науки. Вони збирали дітей головно дружинників і посилали їх до школи. За їхнього панування припадає буйний розвиток української літературної творчости. Симпатії Літописець Нестор висловлює до Володимира Великого, який охрестив Русь, який перший на Русі „звелів будувати церкви”, „ і людей приводити на хрещення по всіх городах і селах”, „ і почав посилати дітей і дорослих на учення книжне”.
Можна сказати, що з прийняттям християнства Київська Русь ніби очистилася від скверни, знайшла духовне  просвітлення й відтак із недержави, якою вона була в очах християнських правителів, стала могутньою державою. Про це літописець підкреслює, що християнізація  Київської Русі означала входження її як держави до світової християнської спільноти з такими країнами християнського світу, як Візантія, Болгарія, Польща, Угорщина, Німеччина та ряд іншими.
Констатуючи описувані події, є наявне підтвердження, що з  кн. Володимиром почалася нова доба в усіх галузях державного життя: політики, релігії, культури. „Часи Володимира Святого, чи Великого, – писав М. Грушевський, – були кульмінаційною точкою процесу будови, завершенням, так би сказати, механічної еволюції процесу утворення давньої Руської, Київської держави”.Володимир Великий на схилі свого правління допустився політичного прорахунку. Залишаючи державу в спадщину своїм синам він чітко не визначив, кому із них належить право першості у державному правлінні. І після смерті Володимира у 1015 році  це ж привело країну до глибокої династично – політичної кризи. У ході міжкнязівської боротьби за київський престол було підступно вбито Бориса Гліба. Боротьба між Святополком і Ярославом спонукала Мстислава  спробувати й свої сили у боротьбі за київський престол. Тому важливим джерелом права Київської Русі є договори князів між собою. В 1026 році брати уклали між собою мирну угоду, щодо поділу Київської держави.

9 листопада Православна Церква вшановує пам’ять преподобного Нестора Літописця – ченця Києво-Печерської Лаври, «батька руської історії», укладача літописної «Повісті минулих літ», автора «Читання про святих князів-страстотерпців Бориса і Гліба» та «Житія преподобного Феодосія Печерського».  Упокоївся преподобний Нестор-літописець ймовірно у 1113 році.Він був похований в рідному монастирі. Мощі святого покояться у Ближніх печерах Києво-Печерської лаври. Український народ свято зберігає вдячну пам’ять про великого подвижника української науки – Нестора Літописця. Для вшанування Нестора Літописця у Києві побудовано два храми у пам’ять визначного  богослова та мислителя. Словом народ України гордиться своїм вченим.

Підготував Я.Стех  (Польша)