ТВОРЧІ ОСОБИСТОСТІ ДОНЕЧЧИНИ
ВОЛОДИМИР ХАРАКОЗ (Маріуполь)
Стисла довідка
Народився 1949 року в м. Маріуполі. Член НСХУ з 1992 року.
Працює в галузі станкового живопису. Учасник всеукраїнських виставок та міжнародних арт-фестивалів.

Твори зберігаються у приватних колекціях Греції, Італії, Канади, Фінляндії, США, України.
Кожний окремий мистець, зрозуміло, промовляє до нас лише своїми творами. Усе, що на полотнах – знаки його світу-в-собі. «Прочитання» тих живописних «текстів» потребує декодування знаків, що репрезентують його як творчу особистість у всій багатозначності цього поняття (стильові, жанрові, формо-ритмо-пластичні, колористичні, тонові та інші уподобання, композиційне мислення й, зрештою, – світосприйняття крізь призму малярського бачення.
Сучасне мистецтвознавство розглядає мистця, передусім, як Мислителя, який у специфічний спосіб пропонує індивідуально-особистісну версію картини світу. Володимир Харакоз – один із тих, хто не прагне подобатись потенційним покупцям, натомість не приховує філософічності смислового наповнення своїх творів з позиції екзистенціалізму.

Колорит і композиційні рішення малярських творів «Поверхня» (2000), «Риби» (2000) та «На самоті» (2000) свідчать про творче засвоєння певних рис естонських психосвітоглядних традицій (закінчив Естонський державний художній інститут у 1988 році) – лаконізм і філософічність зображальної нарації, стриманість палітри, сполучення умбри, вохри й приглушеного голубого, майже реально відчутна близькість Балтійського моря, риби… А ще – неприхована статичність форм, ненав’язливість неспішної «бесіди» автора з глядачем як реципієнтом.

Тож, чому Володимир Харакоз сприймається як маляр-екзистенціаліст? Напевно, слід нагадати, що то є екзистенція – «існування, екзистентність – центральне поняття екзистенціалізму, унікальна особистісна сутність людини, що втілює в собі духовну, психоемоційну неповторність особи» [2]. Саме «психоемоційна неповторність» художника як творчої особистості дозволяє йому унаочнити свої екзистенції – індивідуальне самовідчуття і самопочування у світі суспільному й предметному, задекларувати їх, зосереджуючи увагу не тільки на сутньому, але й на оказіональному (випадковому), поверхневому. Твір «Поверхня» не відображає жодних подій, не вражає ані формами, ані кольорами, однак – притягує: вертикальний розклад дощечок з манускриптами «правдодатними»… А, може, це – палімпсест (написане-стерте і знов написане…)? А чи не спонукає автор до міркувань про роль поверхні як категорії? Чи не перегукується це з тим, що зауважував Жан-Поль Сартр: «…у сущого більше не існує зовнішнього, якщо під цим розуміти поверхневу оболонку, що приховувала б від погляду справжню природу об’єкта. А ця істинна природа, своєю чергою, якщо це має бути затаєна реальність речі, яку можна передчувати чи передбачати, але якої годі досягти, оскільки це – «внутрішнє» об’єкта, що досліджується, – така природа більше не існує» [1, с. 7].
Повертаючись до творів Володимира Харакоза, варто зробити припущення: свідоме зображення акцидентних (від лат. accidentalis – несуттєвий, другорядний, випадковий) речей – це ствердження позиції екзистенціалізму в трактуванні Жана-Поля Сартра: не легковаж легкодоступними виявами зовнішніх проявів – вони можуть бути знаками сутнісних явищ.
Чотири рибини на балтійському березі в передсмертному хапанні, просоленого морськими вітрами, повітря («Риби»)… Вирвані з водної стихії, яка від Початку є життєдайною, ці істоти гинуть, аби стати поживною стравою вищої за неї «цивілізованої» істоти – людини… Або верви-пута («На самоті») як знаряддя не тільки риболовлі… Споконвіку – нею в’яжуть, позбавляють життя… І ось – мертва рибина біля по-діловому, хвацько звитої линви вправного рибалки… Хтось скаже: так це ж – закон Природи… А як інакше бути людині? Так то воно так, але ж Мистець таки дає матеріал для роздумів: «Хто я у світі живих істот?» «Навіщо прийшов у цей складний і водночас простий світ?»
Таке-от екзистенціальне мистецтво.

Література
1. Сартр Жан-Поль. Буття і ніщо: феноменологічної онтології / Пер. з фр. В.Лях, П. Таращук. / Жан-Поль Сартр. – К.: Видавництво Соломії Павличко «Основи», 2001. – 854 с.
2. uk.wikipedia.org/wiki/Існування

Володимир Півень

Від admi vik