Мало хто знає, що політика нейтралітету стала вимушеним заходом для Швейцарії, яка протягом століть постачала Європі найкращих військових найманців.

Я сидів у маленькому ресторанчику на півдні Швейцарії, насолоджуючись різотто за місцевим рецептом і запиваючи його мерло.

Навколо мене здіймалися вкриті соковитою зеленню гори, трохи вниз по дорозі розкинулося старовинне селище з кам’яними будинками, в якому й сьогодні немає електрики.

Моїми співтрапезниками були два швейцарця, один з яких говорив італійською, а другий – німецькою. Але заради мене вони обидва перейшли на англійську.

Мені це подобалось. Ситуація багатомовності супроводжувала мене впродовж всієї подорожі Швейцарією, яка тривала місяць.

І я думав про те, що дякувати за космополітизм швейцарців ми маємо політиці нейтралітету, якої країна дотримується вже кілька століть.

Це старезне містечко пережило багато європейських воєн, бо жодна з них його не торкнулась.

З тієї ж причини кордони Швейцарії завжди відкриті і не створюють перешкод ані для мандрівників, ані для проникнення мов та кулінарних традицій.

Ось чому тут у Тічино (кантон на півдні Швейцарії. – Ред.) всі розмовляють італійською, а страва і вино, які я замовив, також мають італійське походження.

Державний та соціальний устрій Швейцарії є втіленням її нейтрального статусу та мирного співіснування із сусідніми країнами.

Швейцарія дотримується прямої демократії і визнає офіційними чотири мови.

Перетинаючи кордони кантонів, ви ніби потрапляєте в чотири різні країни: Італію (в Тічино), Німеччину (в Цюріху), Францію (в Женеві) та на унікальну територію, що є спадщиною Римської імперії (у Граубюндені, де розмовляють також ретороманською мовою).

 

Раптом, у той самий момент, коли я відправляв до рота виделку зі смачним різотто, один з моїх співрозмовників вимовив дещо, що повернуло мене на землю з моїх сентиментальних роздумів.

Швейцарія – загальновизнаний оплот нейтралітету та миротворчості – на початку своєї історії була країною, що постачала світу військових найманців.

Окремі деталі пазла в моїй голові почали складатися в цілісну картину.

Напередодні я відвідав славетні середньовічні бастіони поблизу Беллінцона, що відіграли значну роль у боротьбі між Міланським герцогством, Францією та молодою швейцарською конфедерацією.

Кам’яні цитаделі, що тепер є об’єктом Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО, нагадують про давню історію племен, кантонів та країн, які змагалися за контроль над стратегічно важливою місцевістю Тічино і проходом через Альпи.

Історія Швейцарії сповнена багатьох воєн, а її політика далеко не завжди була нейтральною.

За іронією долі, дізнатися про багате історичне минуле країни теперішні мандрівники можуть саме завдяки її сучасній антивоєнній політиці.

 

“Позитивні наслідки нейтралітету можна побачити скрізь”, – розповідає Клайв Черч, професор-емирит європейських студій у Кентському університеті та автор декількох книг про історію та політику Швейцарії.

Жодне швейцарське місто не має пошкоджень від бомб. У них можна побачити органічний розвиток, оскільки вони ніколи не були зруйновані під час вторгнень, уся історія зберіглася тут недоторканою.

“І в цьому – безперечна перевага нейтралітету”, – додає дослідник.

У цьому нескладно переконатись, прогулюючись казковими швейцарськими містами.

Усе старе місто Берна, столиці Швейцарії, є об’єктом всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

Тут багато аркових галерей, будинків та фонтанів із піщанику, і звісно ж славетна вежа з годинником, зведена 1530 року.

На іншому боці Швейцарії, в її найстарішому місті Курі, чудово зберіглися давньоримські руїни. А в Беллінцоні – три середньовічні замки та історичні кам’яні селища.

“В мене зазвичай два типи відвідувачів”, – розповідає історик, екскурсовод та співвласниця фірми Lynvi Switzerland Лідія Муральт.

 

“Ті, хто не знає, що Швейцарія зберігає нейтралітет, і через це в наших містах практично немає воєнних руйнувань. І ті, хто не розуміє сенсу політики нейтралітету. Вони кажуть, вам що, байдужа доля решти світу, чи ви не маєте власної позиції?”

На сайті уряду Швейцарії є визначення політики нейтралітету.

Окрім основної її частини – відданості справі гуманітарної політики, там перелічені деякі правила.

Швейцарія повинна утримуватися від участі в будь-яких війнах, не дозволяти воюючим державам користуватися своєю територією, та не постачати їм військовослужбовців.

Останній пункт є безперечно натяком на історичне минуле.

У Середньовіччя швейцарці були такими гарними воїнами, що перетворили війну на успішний бізнес.

“Постачання військових найманців було продиктовано насамперед економічними причинами”, – пояснює Лоран Гетшель, професор політології з Базельського університету та директор науково-дослідного інституту Swisspeace.

“Стара швейцарська конфедерація була надзвичайно бідною країною. У неї не було можливостей для розвитку сільського господарства, не було доступу до моря та колоніальних ресурсів. І тому найманці стали джерелом прибутку”.

 

Швейцарські воїни були одними з найкращих і принесли чимало перемог іншим країнам, поки одного разу не зазнали розгромної поразки.

Це сталося 1515 року під час битви при Мариньяно, коли французи та венеційці залучили артилерію та броненосну кінноту, а у швейцарців були лише піки і списи. Звичайно ж, перемога залишилася за більш передовими технологіями.

“Усвідомивши, що хоч би яким майстерними воїнами вони не були, алебардами артилерію не здолати, швейцарці припинили участь у великих політичних справах Європи”, – розповідає професор Черч.

Вони віддали себе виключно в розпорядження Франції, що допомогло уникати незручних ситуацій, коли швейцарські найманці опинялися в одному бою по різні боки барикад.

Такі ситуації також стали одним із важливих аргументів на користь нейтралітету, додає Клайв Черч.

У цей час стало зрозуміло, що швейцарці воювали у стількох битвах і за таку кількість націй, що тепер обрати лише одну з них стало практично неможливим.

До того ж майже всі великі європейські держави прагнули залучити Швейцарію на свій бік через її стратегічне розташування всередині Альп.

Розв’язка відбулася під час Віденського конгресу 1814-1815 років.

На ньому голови європейських держав зібралися, щоб домовитися про мирний устрій світу після Французьких революційних воєн (під час яких швейцарці продовжували служити найманими охоронцями французьких монархів, зокрема останнього короля Людовика XVI) та наполеонівських воєн (під час яких французи вторглися до Швейцарії і поклали кінець старій конфедерації).

І тоді швейцарці висунули елегантну та безпрограшну пропозицію всьому континенту: дозвольте нам зберігати нейтралітет.

Головним в цій справі було загальне визнання, адже “нейтралітет має сенс лише тоді, коли всі інші держави підтримують його”, додає пані Гетшель.

 

З того часу на політичній арені світу Швейцарія зберігає неупереджену позицію.

І якщо ви раптом опинитесь Женеві, обов’язково відвідайте статую Шарля Пікте де Рошмона, віськового, а потім дипломата, який особисто написав декларацію про нейтралітет Швейцарії, ратифіковану Віденським конгресом.

А потім зазирніть у музей Червоного Хреста, який дає чудове уявлення про те, що іншою величезною перевагою нейтралітету Швейцарії стала її відданість галузі гуманітарної допомоги.

Ця діяльність почалася у 1860-х роках, коли женевський комерсант Анрі Дюнан вирушив у ділову поїздку до Італії.

Він збирався налагодити торговельні зв’язки, але, побачивши, як жахливо обходилися з пораненими солдатами на полях битв армії Наполеона III, він заснував Червоний Хрест.

Створення Червоного Хреста зміцнило авторитет Швейцарії, сприяло підписанню першої Женевської конвенції 1864 року, принесло Анрі Дюнану першу Нобелівську премію миру в 1901 році і наділило країну статусом “м’якої (несилової) влади”.

Під час двох світових воєн репутації Швейцарії як антивоєнної країни довелося пройти жорстку перевірку. Насамперед під час Другої світової війни, коли країна зазнала критики за те, що купувала єврейське золото в нацистської Німеччини і відмовилася прийняти єврейських біженців.

“Хоча з точки зору самої Швейцарії, вона не порушила нейтралітету, тому що не брала участі в боях”, – зазначає Гетшел.

Ці події порушили питання, яке виникає у багатьох іноземців й сьогодні: навіщо тоді Швейцарії потрібна армія.

“Швейцарський нейтралітет завжди був озброєним, – пояснює професор Черч. – Якщо одного дня хтось вторгнеться на територію країни, вона повинна мати армію, щоб захистити себе”.

 

З тієї ж причини Швейцарія побудувала широку мережу бункерів, підземних лікарень та притулків під час Другої світової війни, деякі з яких відкриті для туристів сьогодні.

Сьогодні збройні сили Швейцарії можна спостерігати по всій всій країні.

Я бачив галасливі групки молодих призовників в міських автобусах Кура і спостерігав за урочистою церемонією передачі прапору курсантам-першокурсникам на площі Цюріха.

Познайомитися з багатьма проявами сучасного нейтралітету Швейцарії можна, відвідавши Національний Парламент у Берні.

Або міжнародний центр наукових досліджень CERN, щоби побачити, як швейцарська політика невтручання сприяла швидкому розвитку науки.

Цікаво, що Швейцарія приєдналася до ООН лише у 2002 році. І вона й досі не є членом Євросоюзу.

Подорожуючи країною, тримайте очі, вуха і рот широко відкритими, і ви побачите та відчуєте унікальне розмаїття культур, мов та кулінарних традицій, які Швейцарія запозичувала протягом століть у сусідніх країн як за часів воєн, так і миру.

І так, я дуже раджу скуштувати швейцарське різотто.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Travel.