Вітаємо нашого колегу, майданівця Логвінова Вадима, з поверненням в Національний музей народної архітектури та побуту України. Через майже два роки після незаконного звільнення, пройшовши суди всіх інстанцій, Вадим повертається до музею, на посаду заступника генерального директора. Звичайно, перше бліц-інтервю – журналу «Музеї України», членом редколегії якого він є.

 

  • Що відчуваєш, повертаючись після тривалої перерви в Пирогів?
  • Звичайно, якби музей очолював Юрій Бойко, при якому я був незаконно звільнений, я не погодився б приступити до виконання обов’язків, незважаючи на виграні суди. А те, що до керівництва музеєм прийшла Оксана Повякель, дає надію, що вдасться щось змінити у функціонуванні закладу. Потрібно, принаймні, зупинити стрімке скочування музею у прірву. Своїм нездалим «керуванням» піп-директор Бойко разом з подібними йому заступниками та помічниками довів установу до морального та матеріального банкрутства.
  • Що, невже все так погано? Не було жодної світлої плями за майже три роки діяльності Юрія Бойка?
  • На жаль, похвалитись бувше керівництво музею може хіба що масовим звільненням молодих кадрів, проведенням заходів на рівні районних сільгоспярмарок та безслідним зникненням музейної науки. До світлої плями, хіба що, можу віднести нетривалий час роботи в музеї Тетяни Лебідь, яка за короткий час зуміла організувати розвалену Бойком роботу, заробити кошти, які були повною несподіванкою для директора-попа, запустити кілька програм, та ще багато іншого, що було дивно за такий короткий термін. Це, та ще небажання красти музейні гроші не могло сподобатись Бойку та лузерам, що його оточували. За допомогою потрібних людей з Мінкульту Тетяну Лебідь знайшли спосіб прибрати з музею – і вже ніщо не заважало борсатись у багні інтриг та цупити державні кошти. На жаль, це був стиль керівництва о. Юрія Бойка.
  • То з яким настроєм ти повертаєшся на нове-старе місце роботи в музей?
  • Я налаштований оптимістично. Відгуки моїх колег-працівників про роботу нової директриси позитивні. Людям імпонують її рішучість, цілеспрямованість та неухильне прагнення до змін. Сподіваюсь знайти спільну мову з новим керівництвом. Адже на кону стоїть, без перебільшення, порятунок найбільшого скансену в Європі. Зусилля потрібні будуть титанічні. Наступного шансу може й не бути. Отже, я готовий поділитись своїм досвідом та знаннями у відродженні Національного музею архітектури та побуту. Вірю, що туди повернеться і побут, і архітектура, і український дух. І все це буде скріплене музейною думкою. Тож ніколи ні особо тішитись перемогою, ані сумувати за втраченими можливостями. Попереду – величезний об’єм роботи та маса ідей, які потребують втілення.
  • Що ж, побажаємо тобі від нашого журналістського колективу успіхів!
  • Дякую

Ромову записав І. Корсун