Чому Крим не став українським 1918 року

  • admin
  • 08.10.2018
  • Коментарі Вимкнено до Чому Крим не став українським 1918 року

5 жовтня 1918-го – 100 років тому – в Києві почалися переговори про приєднання Криму до України. Їм передували вельми драматичні процеси: взаємні образи, митна війна, блокада півострова тощо.

Два погляди на Україну і Крим 1918 року

“Україна не може жити, не володіючи Кримом, це буде якийсь тулуб без ніг. Крим має належати Україні, на яких умовах, не має різниці”.

“Чутки про відхід Криму до України не вірні. За наявним у нас документом від німецького уряду ані німці, ані Київ на Крим не претендують, беруть тільки материкову частину Таврійської губернії”.

Перша фраза належить гетьманові України Павлу Скоропадському.


Друга – члену Революційної військової ради Росії Йосипу Сталіну. З наведеної маловідомої телеграми на адресу Севастопольської ради депутатів (оригінал зберігається в Російському державному архіві соціально-політичної історії, фонд 558, опис 1, справа 163, стор. 1) випливає, що Берлін надав червоній Москві таємні гарантії: в перспективі Крим буде російським.

Крайовий уряд

Німці заволоділи Кримом за результатами Брестського миру – 24 квітня увійшли до Сімферополя. У червні призначили прем’єр-міністром Кримського крайового уряду Сулеймана Сулькевича.

Ця кандидатура мала щонайменше дві переваги.

Перша: він – колишній царський генерал, тобто зможе забезпечити спокій на півострові. Друга: він – литовський татарин за етнічним походженням, мусульманин. Отже, створюється видимість, ніби на чолі півострова стоїть представник корінного народу Криму.

Уряд Сулькевича видав декларацію “К населению Крыма”, у якій підкреслив, що “ставить своїм завданням збереження самостійності півострова”.

Декларація визначила герб і прапор Криму, запровадила громадянство, оголосила державною мовою – російську, з можливістю спілкування з державними та громадськими організаціями також татарською чи німецькою. Уряд заявив про “поступове створення сухопутного війська і морських сил”, заснування Кримського державного банку і намір випустити “свої грошові знаки”.

Сулькевич проінформував Київ про своє призначення.

Українські урядовці не визнали самопроголошену державу і в телеграмі-відповіді, за словами Сулькевича, звернулися до нього як до “губерніального старости”.

Крім того, телеграму написали українською мовою. Кримський прем’єр, який півтора десятиліття служив на Далекому Сході, а останнім часом – у Румунії, її не розумів.

Рішуче відписав, що не є старостою, а очолює уряд самостійної держави. Надалі попросив контактувати російською мовою.

Митна війна

У Києві розцінили відповідь Сімферополя як демарш. Голова уряду Федір Лизогуб доповів ситуацію гетьману Павлові Скоропадському.

“Лизогуб, – згадував Скоропадський, – заявив, що він отримав телеграму від генерала Сулькевича, який оголосив, що він стоїть на чолі уряду, водночас із заувагою, у дуже зухвалій формі, що він української мови не розуміє і надалі наполягає, щоб до його уряду зверталися російською мовою”.

Остання вимога розсердила Скоропадського.

Ось його коментар: “Все листування та взагалі все офіційні зносини як з німцями, австрійцями, так і з усіма іншими державами і обивателями здійснювалися українською мовою. Нам відповідали своєю мовою, це так було прийнято. В Україні офіційною мовою була українська, і не генералові Сулькевичу змінювати існуючий порядок”.

Український уряд звернувся до німців з нотою, щоб Крим увійшов до складу України.

 

Оточення гетьмана міркувало, в який спосіб упокорити кримський уряд.

Дмитра Донцова, директора Українського телеграфного агентства, саме в ті дні покликали до Скоропадського. “Говорив з ним про Крим, – записав у щоденнику, – про нові кроки, щоб змусити кримський уряд числитися з Україною – економічний бойкот, в разі потреби – блокада півострова з нашої сторони”.

Зрештою ухвалили саме такий сценарій.

“Наша рада міністрів вирішила припинити зносини з цим новим урядом, – згадував пізніше Скоропадський, – і до з’ясування взаємних відносин між Кримом і Україною перервати економічні відносини”.

Так почалася митна війна.

Всі товари, які підприємці везли до Криму, конфісковували. Півострів залишився без українського хліба. Це погіршило й без того кепську продовольчу ситуацію. Ціни на продукти підскочили удвічі. Ввели картки на хліб – навіть у Сімферополі. А Севастополь опинився на межі голоду.

Уряд Сулькевича відповів забороною продавати Україні сіль.

Київ оголосив кримські залізниці своєю власністю і обмежив їх використання для потреб півострова.

Сімферополь відреагував символічним жестом – призначив Комісію з визначення державного кордону між Кримом та Україною.

“Як рівні з рівними”

Економічна блокада півострова тривала кілька місяців.

Наприкінці вересня під тиском німців Сулькевич згодився на переговори – треба було розв’язати продовольчу кризу. Вислав до Києва урядову делегацію на чолі з міністром юстиції Олександром Ахматовичем.

 

Україна трохи послабила антикримські санкції. Крим скасував заборону продавати сіль.

Напередодні переговорів Ахматович дав інтерв’ю кореспондентові газети “Киевская мысль”. Заявив, що українці погано обізнані з кримськими справами. За його словами, “в економічному плані Крим знаходиться в блискучому становищі”. Це не мало нічого спільного з реальністю.

Позицію півострова на майбутніх переговорах міністр визначив так: “Ми приїхали сюди говорити як рівні з рівними. Стоїмо на принципі національного самовизначення… Для Криму ми будемо вимагати такі самі права, які Україна вимагає для себе”.

Переговори розпочалися 5 жовтня в гетьманському палаці на першому поверсі.

Кримчани не приховували, що приїхали обговорювати головним чином економічні питання. Насамперед, повне зняття блокади півострова і припинення митної війни.

Але українську делегацію цікавили виключно політичні справи, а саме – умови приєднання Криму до України. Глава української делегації прем’єр-міністр Федір Лизогуб представив сімферопольським колегам “Головні підвалини з’єднання Криму з Україною”.

Документ містив 19 пунктів.

Він передбачав наступне: Крим одержить статус автономії, а при гетьмані України з’явиться посада уповноваженого з кримських питань – статс-секретаря. Його призначатиме гетьман з трьох кандидатів, висунутих Сімферополем.

Саме та модель

Представників Криму “Головні підвалини…” не задовольнили. За їхніми словами, замість “проекту з’єднання” півострову нав’язують “проект поневолення”. Найбільший компроміс, на який вони могли би погодитися – проект федерації з укладенням двосторонньої угоди між Україною та Кримом.

Українська делегація пригрозила поновленням митної війни і залишила залу засідань.

За кілька днів переговори відновилися. І знову зайшли у глухий кут.

Перемовини тривали кілька тижнів, але безрезультатно.

Сулькевич і Скоропадський невдовзі залишили політичну арену.

Звичайно, обидві сторони не знали про таємну домовленість Берліна з Москвою, про яку телеграфував Сталін.

Ну а якби кримчани погодилися на автономію? Що тоді?-https://www.bbc.com/ukrainian/blog-history-45747302

Очевидно, в ситуацію втрутилися б німці. Їхні військові частини перебували і в Криму, і в Україні.

 

Хай там як, позиція України на тих перемовинах виглядає реалістичнішою. Адже кінець кінцем здійснилася саме та модель, яку пропонував Київ: незалежна Україна, а в її складі – Автономна Республіка Крим.