Виставка Сергія МОРГУНОВА під назвою “Я ЦЕ БАЧИВ”.

  • admin
  • 17.11.2018
  • Коментарі Вимкнено до Виставка Сергія МОРГУНОВА під назвою “Я ЦЕ БАЧИВ”.
Сергій Моргунов “Я ЦЕ БАЧИВ”
документальний проект
24.11 – 05.12.2018
Вернісаж 18:00 | 24.11.2018
24 листопада о 18:00 відбудеться відкриття виставки Сергія МОРГУНОВА під назвою “Я ЦЕ БАЧИВ”.

“Фантазія, позбавлена розуму, створює чудовиськ; поєднана з ним, вона – мати мистецтва і джерело його чудес”
Франсіско-Хосе де Гойя

Вздовж лінії фронту розташовується смуга так званої “сірої зони” – безлюдної землі, де люди знаходяться в
правовому, гуманітарному та інформаційному вакуумі через відсутність будь-яких повноважень та установ.

На даний момент, багато хто з них залишаються без житла, роботи та умов для проживання. У них немає електрики, немає газу, немає їжі, щоб забезпечити їх існування. Вони покладаються на військову службу для медичного обслуговування. Час від часу артилерійські обстріли та перестрілки змушують їх жити в підвалах. Це надзвичайно несприятлива ситуація для всіх тих, хто не міг втекти – чи то через вік, здоров’я, неповносправного родича або з будь-якої іншої причини.
Багато людей вижили тільки завдяки допомозі одне одному. Тут більше, ніж скрізь, взаємна підтримка і симпатія – це сила людського духу.
Проект проходить в рамках фестивалю Мандрівний DOCUDAYS UA
Сергій МОРГУНОВ
“Сіра зона життя людей”

виставка документальної фотографії
24.11 – 05.12.2018
Вернісаж 18:00 | 24.11.2018вхід: 30 грн
учні/студенти: 20 грн
Коло Друзів: 20 грн

Мистецький центр
“Галерея ІЛЬКО”

Вул. Кошицька, 28, м.Ужгород,
88000, Україна.

Тел.: +380 (312) 642188
Факс: +380 (312) 642801
Моб.тел.: +380 (67) 1122029
Ел. пошта: gallery@ilko.ua
www.ilko.ua
www.facebook.com/ILKO.Gallery

24 листопада о 18:00 відбудеться відкриття виставки документальної фотографії Сергія МОРГУНОВА під назвою “Сіра зона життя людей”.

Проект складається з трьох частин, в даному випадку, експозиція робить ухил в напрямок на частину третю, про людей в сірій зоні та ландшафти сірої зони Донецького вугільного басейну

Yo Lo Vi. Я це бачив.

“Фантазія, позбавлена розуму, створює чудовиськ; поєднана з ним, вона — мати мистецтва і джерело його чудес”
Франсіско-Хосе де Гойя

Вздовж лінії фронту розташовується смуга так званої “сірої зони” — безлюдної землі, де люди знаходяться в правовому, гуманітарному та інформаційному вакуумі через відсутність будь-яких повноважень та установ. На даний момент, багато хто з них залишається без житла, роботи та умов для проживання. У них немає електрики, немає газу, немає їжі, щоб забезпечити їх існування. Вони покладаються на військову службу для медичного обслуговування. Час від часу артилерійські обстріли та перестрілки змушують їх жити в підвалах. Це надзвичайно несприятлива ситуація для всіх тих, хто не міг втекти — чи то через вік, здоров’я, неповносправного родича або з будь-якої іншої причини. Багато людей вижили тільки завдяки допомозі одне одному. Тут більше, ніж скрізь, взаємна підтримка і симпатія — це сила людського духу.

Частина Перша. Interregnum.

Щоразу, потрапляючи в зону військових дій на Донбасі, я відчував перехід до іншого стану духу. Було відчуття, що минуле, майбутнє та все життя стають неважливими. Це не було страхом. Це була порожнеча. Коли я обговорював це почуття з солдатами, я дізнався, що це почуття було також знайоме їм. Кожен відчуває цей перехід.

“Interregnum” — латинське слово. “Інтер” — “між” і “regnum” — “царство, правило”, я вибрав для опису вакууму політичної влади, яка існує між лінією зіткнення. “Interregnum” — це моє дослідження, засноване на власному досвіді, почуттях та співпереживаннях. У своїх творах я звертаюся до природних підсвідомих архетипів: страху, самотності, порожнечі та емоційного вакууму. Я намагаюся показати абсурдність війни, але стримую себе від закликів до людської симпатії. Я вірю, що в війні майже нічого такого немає. Ніхто не знає, коли і як закінчиться війна.

Частина Друга. Campi Deserti Citra Boristenem.

За словами польського картографа, Томаша Маковського, в дослідженні, яке він зробив у 1590-х роках, українські дикі степи за межами Канева позначалися як “campi deserti citra Boristenem” (пустельні рівнини над Борисфеном). Ці землі населяли різні народи: трипільці, скіфи, сармати, готи, греки, хазари, татари, русини та ін. Географічно всі вони жили в межах одного соціального союзу, який лише змінював свої форми влади та політичний порядок. Традиції та ментальність цих народів сильно вплинули на сучасних мешканців цих територій. Насправді, їхні давні культурні коди включають і сучасну Україну.

Наприкінці XVII століття російський цар Олексій Михайлович обманює українського гетьмана Богдана Хмельницького та перетворює їхній запланований військовий союз на фактичне включення України до Московського князівства. З того часу ці землі нікого не цікавлять аж до кінця 19 століття, коли підприємці з Англії, Франції, Швейцарії та Німеччини зацікавились економічним потенціалом регіону і почали розвивати вугільну та металургійну галузі. Століттями місцеві жителі обробляли землю і не були зацікавлені в перевагах індустріалізації. На початку XX століття Південна та Східна Україна отримали власну версію американського «Дикого Заходу». Різні люди з усієї Російської імперії прибули до регіону, в пошуках роботи, в надії на краще життя. Нові міста та села зростали навколо фабрик. Вони були переважно заселені робітниками з Росії. Після геноциду сільського населення, більш відомого як “Голод 1932-1933” років, населення України істотно зменшилось (10 мільйонів підтверджених жертв). Ті, що лишилися, були асимільовані та закріплені в радянському менталітеті. В такому стані, вони прожили мирно до весни 2014 року. До моменту, коли людям довелося швидко вирішувати, хто вони. Найбільший геополітичний землетрус в XXI столітті, почався в Москві, яка, порушуючи міжнародне право, вторглася в Крим і Донбас — область пустельних рівнин над Борисфеном.

Частина третя. Сила людського духу.

Вздовж лініі фронту розташовується смуга так званої “сірої зони” — безлюдної землі, де люди знаходяться в правовому, гуманітарному та інформаційному вакуумі через відсутність будь-яких повноважень та установ. На даний момент, багато хто з них залишається без житла, роботи та умов для проживання. У них немає електрики, немає газу, немає їжі, щоб забезпечити їх існування. Вони покладаються на військову службу для медичного обслуговування. Час від часу артилерійські обстріли та перестрілки змушують їх жити в підвалах. Це надзвичайно несприятлива ситуація для всіх тих, хто не міг втекти — чи то через вік, здоров’я, неповносправного родича або з будь-якої іншої причини. Багато людей вижили тільки завдяки допомозі одне одному. Тут більше, ніж скрізь, взаємна підтримка і симпатія — це сила людського духу.