Лавка для посуду: НМІУ

  • admin
  • 01.12.2018
  • Коментарі Вимкнено до Лавка для посуду: НМІУ

В Національному музеї історії України завершив свою роботу черговий піар-проект Т. Сосновської – Школа музейних лідерів, яка вже встигла зажити доволі сумної слави. Важко сказати, чому там вчили «школярів». Але за результатами навчання відкрили до огляду виставку виробів Києво-Межигірської фабрики «Традиція і стиль». Тепер професіонали, дивлячись на цей «продукт»,  можуть дійти висновку, що, скоріш за все, ті нечисленні слухачі, які досиділи у «школі» до кінця, напевне даремно втратили час.

Вже дивлячись на дизайн афіші, виникає безліч запитань. На ній зображено глечика і … подано назву виставки. Більше нічого. Жодної уточнюючої інформації. Ніби автори соромляться ще щось додати або не знають взагалі що надрукувати.

У центрі виставкової зали стоїть дубовий меморіальний стіл, який колись належав видатному меценатові Богданові Ханенку (до чого він тут – не зрозуміло!). На ньому хаотично наставлені вироби фабрики різних періодів, відмінні за стильовими ознаками, а головне – за своєю унікальністю. Рідкісні, меморіальні та авторські предмети просто розчинилися у цьому посудному хаосі. Зрозуміло, що для того, аби щось виокремити, потрібно дещо знати і про історію фабрики, і про предмети. А тут – проблема. Унаслідок реорганізації Т. Сосновською музею, в ньому не залишилося жодного фахівця з вивчення предметів декоративно-ужиткового мистецтва. Їй вони не потрібні, вона сама «великий знавець» і «найліпший куратор» виставкових проектів. Одразу відчувається «стиль і смак»  головного автора – організатора всього цього дійства-проекту Т. Сосновської. Про це вона дуже «скромно» повідомила на одній зі стін зали. На жаль, місця для анотацій щодо предметів та історії самої фабрики (що було б набагато доречніше) не вистачило.

Навколо столу – невеликі вітринки, в яких за кольоровими ознаками підібрані вироби всесвітньовідомої Імператорської Києво-Межигірської фаянсової фабрики. Концептуальне рішення керівниця музею та школи музейних лідерів вибрала «геніальне», яке відповідає її рівню осмислення світу  – мисочки, тарілочки, глечички та вазочки згруповані за кольорами, щоб гарненько було і яскравенько як у бабусі у серванті. Але сервант і музейна експозиція, все ж таки, речі різної категорії.

До речі, в списку авторів, який починається із  Сосновської разом набралось аж 19 співробітників. Чимала компанія як для такого жалюгідного результату! Всі перелічені, разом із директором, про існування Києво-Межигірської фабрики дізнались фактично одночасно із виставкою!!!  У цих списках чомусь не знайшлось місця доктору мистецтвознавства Ользі Школьній, яку в останню хвилину зовсім безпорадні «школярі і вчителька» запросили для консультацій.  Це  єдиний  фахівець і дослідник порцеляни та фаянсу, яка за короткий час змогла атрибутувати частину предметів. Робила вона це, доки її не «попросила» піти із фондів особисто директорка із традиційним гучним скандалом. Ось така «відкритість» музею для дослідників.

Нині в музеї, ні у фондах ні в експозиції, немає жодного дослідника межигірського фаянсу. Хоча в фондовому зібранні колекція виробів фабрики доволі чисельна. Записи в інвентарних книгах старі, кінця 40-вих рр. ХХ ст., а відтак містять значну кількість помилок. Тому, звісно, вони не дали «науковим кураторам» повної і достовірної інформації про старовинну продукцію. Сподіваючись на  свій «шалений авторитет» серед музейників, директор звернулась до київських музеїв з вимогою надати на тимчасове експонування предмети фабрики, сподіваючись, що вони супроводять їх перевіреною науковою інформацією. Але отримала відмову. Погодився лише Сумський обласний художній музей, адже для колег престижно представити свої експонати в Національному музеї історії України. Але ж не можна зробити в Національному музеї історії України виставку колекції Сумського художнього музею, тому довелось хоч щось залучити із своєї колекції. А хто ж атрибутує музейні предмети, хто визначить дати, назви та підбере для виставки вироби? Хто розмістить ці предмети в експозиційному просторі? Відповідь очевидна – Сосновська! Під пильним оком керівниці та відповідно до її уявлень про красу, науку, про створення колекційних виставок, пересварившись з усіма з ким можна, та вигнавши всіх дослідників з фондів, під виглядом виставки була відкрита «ярмаркова ятка в базарний день». Блакитненьке до блакитненького, зелененьке до зелененького, окремо скульптурки, а у центрі «блошиний ринок»: тарілочки, вазочки, глечики, предмети сервірування столу, і все це різностильове, відноситься до різних періодів, предмети з різних сервізів, – чого тільки ваша душа забажає.

Виставка демонструє повне незнання матеріалу, що експонується.  Унікальні предмети не позначені, не виділені, хоча і представлені в загальних навалах, не названі сервізи, предмети яких експонуються. А це сервізи рідкісні за своїм виконанням, виготовлялись лише цією фабрикою і не повторювалися ніколи жодним підприємством. Не названі модельєри, гравери, хоча їх вироби також демонструються. Ці імена дослідникам історії фабрики давно відомі.  На виставці є  вироби виготовлені на замовлення відомих історичних постатей, проте всі вони просто розчинилися в купі хаотично накиданих предметів. Більш того, є предмети, які складаються із декількох частин і вони не зібрані! Ваза-ритон  експонується без постаменту, хоча він зберігається у фондах музею. Скульптурна пластика подана без зазначення матеріалу і техніки виконання, а це окрема тема цілих наукових досліджень.  Фабрика експериментувала з керамічними масами дуже недовгий час, тому її скульптура вважається унікальною, адже до сьогодні дійшла дуже обмежена кількість.

Навколо експонатів стіни «прикрашені» величезними банерами, на яких зображено предмети і цитати відомих дослідників колекції… і все. Знову жодної інформації про саму фабрику, про музейну колекцію її виробів. Банери виконують суто «декоративну» функцію, не несуть ніякого наукового навантаження та практично всі з помилками (до речі, «кувшин» (так підписано низку предметів)  української мовою буде «глечик», але це дрібниці). Один приклад із «ляпів»: предмет у вигляді мушлі з лапами лева позначений п. Сосновською як соусник. Насправді, за реєстром самої фабрики це декоративна ваза для фруктів,  виготовлена вона у 20-х рр. ХІХ ст. а не у 30-х. Виконана не за традиціями, а як наслідування англійських зразків у стилі ампір, але навряд чи директорка знає таке слово. Всі представлені вироби, які не мають  особистого маркування у вигляді  тисненої дати виготовлення продатовані  «кураторами» помилково.

Написати цитати відомих людей на стінках зали не складно – відкривай лапки та пиши.  А визначити унікальні предмети, назвати їх і відокремити від решти – непросто, а для команди Сосновської неможливо.

Отже, у результаті напрошується дуже невтішний висновок. Для дослідників і науковців, які вивчають, або цікавляться історією та продукцією  Імператорської Києво-Межигірської фаянсової фабрики ця виставка не несе ніякої наукової інформації, просто яскрава картинка в стилі Сосновської рівня обласного музею або краєзнавчого.  Вона яскраво підтверджує, що всі наукові досягнення Національного музею історії України особисто Т. Сосновською знищені.

Проте, кошти на цю виставку змарновані чималі, вони не тільки закопані, а ще й заґрунтовані.

Іванова О. В., заслужений працівник культури України.