На території Новоград-Волинського району знаходиться об’єкт, який в 30-і роки ХХ століття був частиною грандіозної військової оборонної системи, яку називають «Лінією Сталіна».

    У ті роки в багатьох країнах світу були побудовані аналогічні укріплення: «Лінія Маннергейма» в Фінляндії (яку Червона Армія в 1940 році так і не змогла прорвати, маючи 10-кратний перевагу в живій силі і техніці) або «Лінія Мажино» у Франції…, – розповідає 04141.com.ua.

  «Лінія Сталіна» в силу історичних обставин так і не виконала своєї оборонної функції, оскільки потреби в її обслуговуванні і підтримці в бойовому порядку у тодішнього керівництва країни просто не було.

Сьогодні від колись вражаючих уяву фортифікаційних споруд залишилися лише занедбані бетонні бункери та доти. У їх числі і пам’ятник військової інженерної думки зловісних передвоєнних років…

Сьомий Новоград-Волинський укріпрайон – один з найбільших військових фортифікаційних об’єктів Житомирщини. Його протяжність – 120 кілометрів і нараховує 216 споруд. Вони в основному розташовані в одну лінію на правому березі річки Случ. Лише в районі Новограда-Волинського і Нового Мирополя зміцнення йдуть на глибину до 4-х кілометрів, розташовуючись в дві-три лінії.

У 1938-1939 роках в 16-20 кілометрах на захід від міста в районі сіл Красилівка, Дідовичі і Ярунь побудували передовий вузол оборони, що складається з 55 дотів. На превеликий жаль, через перенесення військового будівництва в 1940 році на новий рубіж будівництво цього вузла так і залишилося без озброєння і внутрішнього облаштування.

До початку липня 1941 року смуга оборони Новоград-Волинського укріпрайону в районі Гульська була зайнята виключно господарськими підрозділами. І тільки 3 липня на цьому рубежі з’явилися польові частини, які, протримавшись в обороні, просто панічно втекли, залишивши господарський гарнізон проти німецьких армад.

«Лінію Сталіна» німецько-фашистські загарбники прорвали вже на 14-й день війни, 5 липня. Це сталося під Новим Миропілем, а також в районі села Гульськ, де оборону тримав 86-й кулеметний батальйон.

До слова, саме під Гульськом знаходиться один з найцікавіших і потужних об’єктів у всій «Лінії Сталіна». Це доти №№ 417, 418, 419, 420 і 422. В радянській фортифікації такі групи отримали назву «міна».

Після закінчення боїв під Новоградом-Волинським німці провели ретельне вивчення укріпрайону. Гульські міни отримали позначення Werkgruppe A і В. У руки німців потрапила і технічна документація укріпрайону. З неї-то вони і дізналися, що будівництво Werkgruppe A велося в два етапи.

На першому, який тривав протягом 1932-1933 років, було побудовано більшість бойових споруд групи і більша частина підземних комунікацій. Все озброєння складалося з кулеметів і містилося в двох триамбразурних дотах. Підземна частина включала в себе приміщення для відпочинку гарнізону, командний пункт, складські приміщення для боєприпасів і майна, продовольства, лазарет, машинний склад з дизель-генератором, приміщення для вентиляційних установок, декілька туалетів і колодязь. Був тут і тепловий обігрівальний котел. Бойові споруди з’єднувалися з підземною частиною вертикальними шахтами зі скобова сходами. Тут же були відсіки з вентиляційними установками і частина складів з боєприпасами.

Німці не дарма по достоїнству оцінили переваги дітища наших військових інженерів – досить сказати, що ставка Гітлера «Вервольф» під Вінницею будувалася практично повністю за проектом Новоград-Волинського укріпрайону. Всі підземні споруди вирубувалися в скелястому ґрунті донецькими шахтарями на глибині від 10 до 15 метрів від поверхні і були підсилені бетонними секціями. Така конструкція дозволяла витримати пряме попадання великокаліберних снарядів і авіаційних бомб. Загальна довжина підземних ходів між трьома дотів під Гульськом становить 686 метрів.

Стрімкий розвиток військової техніки в 30-і роки призвів до необхідності провести модернізацію вже зведених укріпрайонів, а також розпочати будівництво ряду нових. У 1938 році почалося будівництво другої черги фортифікаційних споруд під Новоградом-Волинським. У східній частині укріпрайону в 1938-1939 роках був зведений капонір для двох гармат калібру 76,2 міліметра. Його завданням було ведення загороджувального вогню в південному напрямку на підступах до річки Случ і підтримка окремої групи дотів, розташованих на південь від села Гульськ. Як це не дивно, але найважливіший об’єкт – залізничний міст через Случ чомусь залишився незахищеним.

n 25041812 1

Після закінчення другого етапу цього будівництва загальна довжина підземних комунікацій укріпрайону досягла 515,6 метра. Озброєння складалося з двох 76,2-міліметрових гармат зразка 1932 року і десяти станкових кулеметів. Максимальна дальність стрільби гармат досягала 5500 метрів, а прицільний вогонь кулеметів – 1000 метрів. У дотах була обладнана стаціонарна система подачі води для охолодження зброї. Це дозволяло вести тривалий вогонь. Бойові споруди укріпрайону мали стіни товщиною 1,5 метра, а бічні, прикриті ґрунтом, – 1,2 метра. Артилерійський капонір мав бічні стіни товщиною 1,3-1,4 метра. Така товщина стін забезпечувала захист від неодноразового попадання 150-міліметрових снарядів. Перекриття вогневих точок мало товщину від 1 до 1,2 метра.

Серед дотів укріпрайону виділяється бронеколвпак, який був встановлений на західній околиці Новограда-Волинського біля урочища Мочихвіст. Товщина броні цього залізобетонного ковпака 200 міліметрів. Дот розташований на узвишші і, крім бронековпаку, мав ще два відсіки. Третього липня 1941 року в укріплені загинуло 18 червоноармійців, при цьому німців, які атакували укріплення, полягло з півтисячі, а крім того, червоноармійцям вдалося підбити 4 танки. Яскравим прикладом жорстоких боїв є бронебійні кулі, які застрягли в металевому циліндрі. Просто дивно, що таке найпотужніше укріплення було просто залишено ворогові.

Командний пункт Новоград-Волинського укріпрайону розташовувався в Робочому селищі, нині це вулиця Богуна, на західному схилі яру на території декількох приватних садиб. Він складався з власне командного пункту, караульного приміщення і котелень. Для маскування труба котельні була виведена далеко в сторону до рівня води ставка, щоб під час роботи котельні дим не видавав місце розташування командного пункту. Вартове приміщення і котельня до наших часів не збереглися. А головний бункер завдяки турботі господаря прилеглої садиби зберігся досить добре. Біля центрального входу в КП обладнаний ескарп – бетонований схил. Відразу в тамбурі розташована кулеметна амбразура. Командний пункт являє собою квадрат 14 на 14 метрів з висотою стелі 7 метрів.

Він двоповерховий і ділиться на три відсіки: технічний, командний та житловий. В технічному відсіку містилася акумуляторна, дизельні і дві запасні ємності для води. Для обслуговування цього відсіку відразу біля центрального входу знаходилася шахта ліфта. Через колодязь ліфта на нижній поверх подавалися витратні матеріали. Підйом і опускання вантажів здійснювалися за допомогою електродвигунів. У командному відсіку містилися штаб, вузол зв’язку і приміщення коменданта укріпрайону. Житловий відсік складався з їдальні, харчоблоку і спальних приміщень. Верхній і нижній поверхи між собою з’єднувалися сходами. До наших днів збереглися залізні перила ажурної форми. Бункер був добре обладнаний. У командному відсіку було покладено паркет, який подекуди зберігся до наших днів, а на стінах до сих пір проглядаються декоративні накати.

Командний пункт був побудований в 1933-1934 роках. За цей час його неодноразово досліджували фахівці з фортифікаційних споруд, в тому числі і фахівці з есесівського «Інституту Ананербе». Однак бункер неохоче відкриває свої таємниці. Останню знахідку допомогла відкрити природа. Після тривалих дощів вода промила новий, досі невідомий хід. Це запасний вихід, який чомусь веде не вгору, а вниз.

Під час наступу німці не змогли зашкодити командному пункту. І це не дивно, бо шар бетону становить 2,5 метри. Та й місце розташування бункера дуже ускладнювало його обстріл.

Поряд з командним пунктом тут же знаходиться зруйнований «дот Петрякова». На уламках рейки багнетом видряпано: «Загинув в боях за дот червоноармієць Петряков». І дата: 14 липня 1941 року. Тепер ця реліквія зберігається в Новоград-Волинському музеї бойової слави. А офіційна дата взяття німцями Новограда-Волинського – 8 липня. Тобто радянські солдати ще шість діб вели жорстокі бої в повному оточенні. Біля зовнішньої стіни «доту Петрякова» в 1990 році дослідники виявили останки тіл чотирьох червоноармійців. Але ідентифікувати тіла не вдалося. Вище за течією на самому березі Случі знаходиться дот, який добре видно з боку фортеці. Це «дот Лук’яненка», який був командиром підрозділу, що обороняв командний пункт.

У наш час Новоград-Волинський укріпрайон розграбований повністю. Мародери винесли звідти все, що тільки могли, хоча об’єкт фактично є пам’ятником історії і повинен охоронятися державою. Кращою ідеєю було б створення на базі Новоград-Волинського укріпрайону музею, як це було зроблено в Коростені, де на базі командного пункту такого ж ділянки «Лінії Сталіна» був обладнаний прекрасний музей «Об’єкт Скала».

Від admin