ЯК НЕ ВДАЛОСЯ ДОТИСНУТИ ЄЛЬЦИНА

  • admin
  • 17.09.2019
  • Коментарі Вимкнено до ЯК НЕ ВДАЛОСЯ ДОТИСНУТИ ЄЛЬЦИНА

ЯК НЕ ВДАЛОСЯ ДОТИСНУТИ ЄЛЬЦИНА

Саме у вересні сталася ця розмова з Борисом Єльциним – ще на початку століття, а з роками все частіше спливає в пам’яті, особливо в контексті: чи міг світ позбавитися нещастя у вигляді його «прєємніка»-підполковника ще в зародку?

І чому Єльцин вже тоді так не хотів про нього говорити?
Та розмова з Єльциним, вже «юним пенсіонером», відбулася під час книжкової виставки-ярмарку в Москві (ММКВЯ), коли вони з Наїною Йосипівною зайшли до Українського державного стенду на ВВЦ (колишня ВДНГ СРСР, павільйон 57). Єльцин виглядав бадьорим і просто сяяв свіжістю, що видно на фото. Тут поряд з Борисом Миколайовичем — Микола Тимошик, тоді ще не доктор наук, а з-за мого профілю визирає видавець Богдан Будний…
Постєльцинська Росія тоді ще не здичавіла, і полковник Литвиненко (отруєний пізніше полонієм в Англії) ще не написав книжку «ФСБ взрывает Россию», але вже відбулися страшні підриви будинків, зокрема, у Москві – щонайменше двох багатоповерхівок (на вул. Гурьянова та Каширському шосе – це кількасот загиблих дорослих і дітей). І все більше людей вже схилялися до думки, що то реалізація плану «прєєемніка» з його конторою, щоб звинуватити чеченців і розв’язати другу Чеченську.
…Коли Б.М. засяяв посмішкою серед наших рушників, я миттєво ввімкнувся, як і мій диктофон: почав з подяки Борису Миколайовичу за його стійкість у придушенні ГКЧП (1991) і за добре ставлення до України та за мудрі слова його, що кожен росіянин, прокинувшись, найперше повинен думати, «що він зробив для України» (!!!), а також за ще давніший вислів про те, що «кожна республіка нехай бере стільки суверенітету, скільки може понести».
Оскільки все відбувалося на «книжковій території», то я почав з літератури та його вражень: що з недавно прочитаного сподобалося Єльцину? Він вражав щохвилини: зізнався, що тепер дозволяє собі лиш 50 грамів червоного вина й більшість часу витрачає на читання (тогочасне інтерв’ю в журналі «Книжник-review» так і називалось: «Борис Єльцин: «Зазвичай я прочитую до 300 сторінок денно…» (там вийшло на цілий журнальний розворот, бо до Єльцина ще підверстали й відповіді Володі Яворівського на мої запитання про Єльцина, Горбачова й Сахарова).
Борис Миколайович назвав тоді цілу купу потужних улюблених авторів і книжок, про яких я й не сподівався, що він їх чув (серед них – Ключевський, Костомаров, Соловйов, Аксьонов, Гранін тощо), виявилося, Б.М. прочитав навіть усі з перекладених тоді романів вже розпіареного Муракамі, бо Єльцина якраз запросили до Японії, і він вважав за необхідне бути в курсі…

Під час розмови Єльцин називав чимало прізвищ політиків і письменників, навіть одного українського – я допоміг йому згадати Володимира Яворівського, який у всесоюзному ще парламенті працював у очолюваному Єльциним комітеті з будівництва та архітектури (і Єльцин пам’ятав навіть його виступ, коли ховали Сахарова), а от свого «прєємніка» Б. М. уперто обходив стороною – навіть, коли я ставив пряме запитання (наскільки він задоволений першими кроками наступника).
Справді: чому було обрано того заштатного, нікому не відомого колишнього офіцера не найкращих військ, який ще за кілька років до того «грачував», підробляв таксистом, а потім став носієм чемоданів мера-демократа Собчака? Адже поряд з Єльциним були тоді вже добре відомі всім і перевірені Нємцов, Гайдар, Чубайс, Сатаров та ще ціла низка…
Моє спершу майже пряме запитання про «прєємніка» Єльцин нібито не почув. Коли я «під’їхав» з трохи іншого боку, запитавши: чи часто він тепер спілкується з тими, кого вчив-приводив до влади, Єльцин теж відповів трохи дивно: «Ну-у, канешно, молодежь заглядывает ко мне регулярно – Чубайс, Гайдар, Нємцов, Сатаров – те, с кем начинали реформы…» І знову про Путіна ні слова. Навіть з виразу його обличчя було ясно, що він не хотів згадувати «прєємніка», коли я назвав того. Наскільки знав Єльцин, хто організував вибухи-теракти? А найбільш дивним для мене досі залишається: чому «прєємніка» обрано не з відомих людей, з ким він робив реформи?
Пізніше я не раз чув версію від знавців, що нібито Єльцину нав’язали наступника його активна донька зі своїм чоловіком-скоробагатьком – з якихось, очевидно, власних міркувань. У будь-якому разі тепер вже важко уявити, наскільки іншою могла би бути Росія. І наскільки чистішим і спокійнішим міг бути світ…
Досі шкодую, що не спробував хоч трохи провести Б.М. (а можливість така була) й, вимкнувши диктофон та позбавившись свідків, попросити його відповісти хоч натяком «не для преси», що він думає про «чемоданного», сподіваюся, клієнта Гааги. Але я був зморений, бо те інтерв’ю було вже четвертим за день. Та й не думалось тоді, що та зустріч остання…

Stanislav Bondarenko