ТИТАНІЧНІСТЬ МУЗЕЙНИЦТВА

  • admin
  • 02.10.2019
  • Коментарі Вимкнено до ТИТАНІЧНІСТЬ МУЗЕЙНИЦТВА

Українське музейництво продовжує триматися на ентузіазмі музейників. При мізерній зарплатні, відсутності коштів на ремонти, реекспозиції, придбання нових вітрин і експонатів, а головне – на популяризацію музеїв. Безсумнівно, і до музейників виникають питання щодо «совковості», зашореності і таке інше… Але! Дивимось попереднє твердження: гроші вранці – стільці надвечір. Така ж сама ситуація і з освітою, медициною, культурою взагалі.

Тільки музеї – це не тільки споруди з експонатами. Це ще й візуалізована історія, просвітництво, національно-патріотичне виховання і туристичні принади. Тобто, це все, про що ми неодноразово чуємо в ЗМІ. В житті – глухий кут. Безвихідь.

Звісно, є багато музейних осередків, котрі незважаючи ні на що, тримаються, створюють нові цікаві події – як національного рівня, так і регіонального: Софія Київська, Переяслав, Хортиця, Полтава… Музеї і заповідники, до яких десятками тисяч їдуть люди. Але такі заклади – скоріше виняток. Бо насправді музеї потрібні тільки музейникам. Владі вони не потрібні.

Розглянемо Дніпро. Минулого року із гучними скандалами Дніпропетровський національний історичний музей імені Д.І.Яворницького отримав нову директорку. Людину, котра відвідувала закордонні музеї і на підставі цього зрозуміла – як реформувати музей в Дніпрі. Щось кудись пересунути, щось звідкись прибрати… Без профільної освіти. Без досвіду роботи. Без … будь чого. Але з амбіціями. Великими. З «командою» і групою підтримки. По факту – розроблено сувенірну продукцію і активізовано на якийсь час діяльність музею, місцями – смішно, місцями – сумно. Проте головні проблеми музею не вирішено. Мало того – виникло багато питань щодо фінансів. Впродовж останні двох місяців на сайті музею відсутня афіша подій. З «досягнень» – презентація музею на … львівському книжковому фестивалі і інформаційна підтримка боїв без правил…

Проблема не тільки в цьому. Проблема у нечисленності в місті і його околицях інфраструктурного комплексу, котрий змінював би тенденцію з «міста одного дня» на реальний туристичний осередок. В цьому питанні Дніпро програє тій же Полтавщині чи Черкащині. Навіть Запорозька область без Приазов’я у виграшнішому положенні завдяки Хортиці. І Дніпро – просто місто на шляху туди.

Безсумнівно, що ситуацію можна змінювати. За рахунок кластеру навколо Петриківки – із залученням об’єктів «зеленого туризму», Китайгорода і Царичанки. Приорілля взагалі, за рахунок створення нових об’єктів. Тільки хто це зробить? Бо обласній владі не до цього.

По тому ж Дніпру було достатньо цікавих ідей, придатних для реалізації. Зокрема Музей Хреста запропонував передати колекції хрестів і дукачів задля створення міського етнографічного музею. І навіть зрушилося! Ненадовго. На папері розпочали створення комунального підприємства «Дніпровський міський етнографічний музей». А потім все затихло.

Була ідея створити музей історії Дніпра. Перша спроба – на рівні провінційної імітації з англомовним текстом на сайті дуже неоднозначного комунального підприємства. Не фотошпалери, але щось подібне. Хоч щось. Прикольно. Для села.

Зараз народжується новий варіант міського музею історії. Без експонатів (бо як їх купляти за бюджетні кошти), але з ідеями… Проте унікальні колекції з міста йдуть. Щось продається, щось передається туди, де оцінять. Без проблем. Нормальний процес.

Але якщо не буде музеїв і нормальної системи просвітництва з елементами інтерактивну і «розважалочки», тоді розумніші і дієвіші їхатимуть працювати й жити до Польщі чи Чехії, а решта … Самі розумієте.

Міська влада Дніпра дійсно намагається охопити різні напрямки одночасно, програма «Культурна столиця» не має аналогів в Україні. Але проблема в тому, що вартість заснування музею – щонайменше 30-40 мільйонів гривень: будівництво нової споруди чи переобладнання існуючої, виставкове обладнання… Тільки почни рахувати. І якщо спів ставити цю суму з необхідністю ремонтних робіт в спальних районах, то таких коштів вистачить на десяток об’єктів. Що оберуть депутати?

Звісно, депутати оберуть ремонтні роботи, бо в Дніпрі, як і в багатьох містах інфраструктура вкрай зношена. А далі?

Коли щезає самоідентифікація, коли падає рівень освіченості, патріотизму – тоді байдуже якого кольору шкіра у пасажирів на візочку – жовтого, чорного чи білого. Місцеве населення стає «бидлом». Якщо вже не стало. Здається, що червону лінію ще не перейдено. Здається.

Українські музейники в більшості своїй – це титани, котрі на плечах своїх разом з вчителями намагаються втримати цілісність країни. Незважаючи ні на що. Але загальноукраїнське музейництво – це «Титаник» в морі децентралізації, коли владі головне щось зробити для громад і при цьому не забути про себе.

Що буде далі?

 

Віктор Векленко,

директор Музею Хреста