ДО 120-ЛІТТЯ НАРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПОЕТА Й ПИСЬМЕННИКА ВАСИЛЯ ҐРЕНДЖА-ДОНСЬКОГО

,,Ну що б, здавалося, слова… Слова та голос — більш нічого. А серце б’ється, ожива, Як їх почує!’’
та ,,Без золота, без каменю, Без хитрої мови, А голосна і правдива, Мов Господа слово.’’  Слова -Тараса Шевченка

Надзвичайно багато наших читачів знають В.Ґренджа-Донського, якого слова з творів з святістю проникають до нашої свідомості. Його драматичні, публіцистичні, переклади, а також його поезії, та окремі лемківські пісні зворушують.

Понадто Василь відомий як громадсько-культурний і політичний діяч, а також один із творців Карпатської України, редактора щоденної газети Карпатської України «Нова свобода» та співредактора часопису,, Русинь’’.

Ґренджа-Донський народився 23 квітня 1897 року у типовій верховинській родині в с. Волове, нині Міжгір’я Закарпатської області. В рідному селі Волове він закінчив початкову школу та на жаль дальше не міг продовжувати навчання з приводу хвороби батька.

Маючи гарний голос Василь з ранніх років свого життя допомагав виконувати церковні обов’язки місцевому дякові. А п’ятнадцять літнім юнаком він став працювати листоношем. Весь свій вільний час хлопець використовував на самоосвіту і настільки оволодів предмети, що екстерном задовільно склав іспити за повний курс тогочасної школи, вивчив перфектно угорську мову, якою вільно володів. Під час І-ї світової війни його покликали до війська та в коротці на фронті був тяжко поранений. Лікувався у Будапешті і коли вилікувався, знову воював як офіцер в Угореській революції. Під час лікування він продовжував вчитися і це йому уможливило зновускласти іспити за два курси Торговельної академії, а по війні склав успішноіспит й за третій, останній курс.

В 1921 р. вийшов з армії і повернувся на Закарпаття із цього часу він став займатися літературною діяльністю. З його ім’ям дослідники пов’язують розвиток і становлення нової української літератури та національного відродження на Закарпатті. Василь працюючи, починає плідно видавати збірка за збіркою, перша друком вийшла; «Квіти терньом», написана українською літературною мовою, за нею інша – «Шляхом терновим», 1924 року видання було опубліковане українським фонетичним правописом, з черги з’являлися його збірки поезій «Золоті ключі», «Тернові квіти полонин», «Тобі, рідний краю», «Збірка оповідань з карпатських полонин», «Покрив туманом співучі ріки…», історична поема «Червона скала», цікаваза змістон і формою історична повість «Ілько Липей — карпатський розбійник» та ряд інших.
Крім ліературної творчості В. Ґренджа-Донський з утворенням автономної Підкарпатської Русі редагував «Урядовий вісник» (1938-1939), а з проголошенням Карпатської України редагував щоденну газету «Нова свобода» (1939). У часи окупації Карпатської України Угорщиною його було ув’язнено в концтаборі, після звільнення 7 серпня 1939 року він утік до Словаччини (Братислава), де працював бухгалтером.

Дух Карпатської України на завжди пробудив у нього глибокий український патріотизм, він же був активним учасником і співтворцем Закарпатської України. Не тільки сам, але і дочка Аліса Ґренджа-Донська в часи боротьби за цю державу (1938-1939) була медсестрою, доглядала за пораненими вояками, що боролиця за незалежність Карпатської України. Про цю унікальну історичну подію В. Ґренджа-Донський залишив цінні матеріали, з якими може познайомитися сучасний читач — «Щастя і горе Карпатської України. Щоденник. Спогади» (2002). Ним керували патріотичні почуття і в зовсім молодому віці і ці почуття збереглися у його серці на завжди.

Василь Ґренджа-Донський в українській літературі відомий як автор збірок поезій, історичних драм, повістей і цікавих та зворушливих мемуарів, це унікальний і талановитий письменник. Його універсальні твори здобули собі особливу славу серед широкої читацької авдиторії. Вони здатні зворушувати так сильно, що цього годі висловити ані думкою ні словом.

У його душі справді було своєрідне українське душевне мистецтво, яке має позачасову значимість. Василь був здатний своїми творами розбуджувати у людей такі інтуіції, які викликають безмежно глибинні зворушення.

Для прикладу, в наш час кожен українець знає пісню «Пливе кача по Тисині». Слова і мелодія цієї пісні зворушує до сліз. І вона стала широко відомою і популярною в Україні від 2014 р. під час подій Революції Гідності, що відбувалася в Києві.

Її вважають неофіційним гімном-реквіємом за невинно вбитими активістами Євромайдану, які увійшли в історію під назвою «Небесна сотня». Цю пісню геніяльно і зворушливо виконує «Піккардійська терція»,капела імені Д. Ревуцького«Плач Єремії»,, хор Київської Православної академії, семінаристи якої були безпосередніми учасниками подій у Києві та десятки інших виконавців передають і вітворюють біль за загибкими в мистецькій формі. Понадто цей твір використовується в похоронах наших сучасних хоронених воїнів Героїв, які падають жертвами путінсько-російської агресії на Сході України.
Цією встрісаючою мелодією, якою пращаємо загиблих, ми висловлює високу людську гідність перед пам’яттю загиблих. Пісня ця вражає слухачів сильним смисловим та емоційним духом. Слухаючи цю пісню ніхто з чесних українців не залишається байдужим і в тому її неперевершена сила.

Цю пісню вважають «українсько-лемківською», а фактично її коріння суто з лемківського регіону. В словах і мелодії відчуваємо мотиви і дух закарпатського тужливого фолклору. Багато дослідників дотримуються переконання, що автором цього поетичного твору ,,Пливе кача по Тисині’’ є письменник, поет і перекладач Василь Ґренджа-Донський. Дослідники наводять свої докази тим, що Донський на початку 1923 року в Ужгороді видав збірку – «Квіти з терням».

Вступне слово до збірки написав відомий галицький поет Василь Пачовський, який перебував у той час на Закарпатті. Любов до рідної землі, тривога перед окупацією рідної землі, іноземцями, туга матерів за синами, що кладуть голови на чужині, – такими мотивами пройнятий дух вірша «Пливе кача по тисині», якого зміст виглядає так:

Плавле кача по тисині;
«Мамко моя, не лай нині,
Залаєш ми в злу годину,
Сам не знаю, де погину».
Залає мати сина, лає,
Син додому не вертає…
Серед поля, на долині
лягло серце у тернині! [3, с. 33]

Вірш дуже близький формою до народних творів, в яких висловлена думка про прощання рекрута з матір’ю та загибелю сина на чужині, («лягло серце у тернині»). Метафоричний образ, щодо качі, що плаває «по тисині», дослідники пов’язують ці слова з конкретною річкою Тисою, або взагалі з рікою Дунаєм.

За дослідником В. Шульгача, він вважає, що назва могла означати «вузьке тісне озеро». Згідно з українською традицією, качка символізує «несилу» і у цьому контексті фатальний наслідок смерть сина, оспівана на зразок тужливих мелодій лемківських. В лемківських піснях, часто оспівується вода, ,,Тиха вода, тиха вода…’’, чужина, тут «чужі люди», ,,хто ж ти буде брати (копати) яму’’), а також показано зловіщий образ ворона як символа смерт. Та подано розраду матері,,Не плач, мати, та й не тужи…’’ Це мотив загибелі сина патріота, який актуалізувався в часах Карпатської України та пов’язаний з визвольними українськими змаганнями, а врешті пов’язується із загибелею,,Небесної сотні’’ та сучасними захисниками нашої Батьківщини.

В цій статті я не буду аналізувати цілої творчої спадщини В.Гренджа-Донського, вона бататогранна. Мені не так давно попала до рук документальна книга «Шляхом терновим» (Пряшів,1964), в якій постать нашого ювілята позитивно висвітлена.Словом, Донський сколихнув серцями живих, над смертю загиблих, на сьогодні, і на завтра і на віки вічні. Це універсальний майстер, який так знаменито відчув пульс і ядро душі народу.

Цей твір немов своєрідний храм, який цінний не тільки словом і мелодією, але з нього тягнуться і в нього стягаються усі нитки нашого історичного буття. Тут же яскрава розповідь, про одвічне змагання, про долю нашої історії, її повне самоусвідомлення в горю, яке засвоюємо сані і передаємо її світові. Одже в цій мелодії пізнаємо не лише минуле, але і наше сьогодення.
Але на завершення цього спогаду вважаю, буде доцільним зупинися над статею ,,Щоб ніколи більше не забути’’ (Свобода за 28 січня 2000) , що була надрукована з нагоди 25-річчя смерті поета його дочкою Зіркою.

Дочка Зірка постійно живе США, разом з сином була на похороні батька. При смерті якого тільки була дружина письменника, яка розказала,що до останніх днів свого життя Василь працював систиматичнонад історичним романом ,,Сини Верховини’’… Спішив він якомога скоріш передатитвір до видавництва в Київ. Та на жаль зупинилося його серце 25 листопада 1974 р. в Братиславі на Словаччині. На похорон крім дочки Зірки і її сина, приїхали в глибокому смутковідва Покійного брати; Михайло і Іван. З Михайлом вони розійшлися в 1937 р., а з Іваном в 1967 р.

Сумні розповіді і сумні привітання родинні. Мешкання батька пише дочка Зірка, було переповнене численними книгами і рукописами. Ці рукописи були для дочки подихом батької присутності.Кожна книга і кожен рукопис оживлювали в її душі сердечну любов і пригадували її батька з дитячих років. І тепер в тих дотиках його предметів, він знову повернувся до дочки – пише вона – своїми творами, рукописами, олівцями, якими послуговувався він віджив у моїй душі. Боже, я б так дуже хотіла продовжує Зірка у своїй статті, щоб мого батька наш народ так полюбив, як він безтями до останніх хвилин свого життя любив Україну.

Схилімо наші голови перед пам’яттю Лицаря, великого сина Закарпаття, який своєю самовідданою працею досяй творчих вижин і своїм талантом знами з’єднується над втратою сучасних Героїв Україну, що виборюють державну незалежність.Вічна йому шана й пам’ять!

Ярослав Стех