Олександр Никоряк розповів, що у столиці захищені всі пам’ятники, які внесені до реєстру пам’яток.
Олександр Никоряк розповів, що у столиці захищені всі пам’ятники, які внесені до реєстру пам’яток.

Питання захисту культурної спадщини під час війни стоїть особливо гостро.

Від початку повномасштабного вторгнення пам’ятники захищають від можливих руйнувань, а музейні експонати перемістили у сховища, втім, небезпека чатує постійно. Через нещодавні обстріли центру Києва під загрозу знищення потрапили історичні та культурні пам’ятки державного значення.

 

 

«Вечірній Київ» поспілкувався із директором Департаменту охорони культурної спадщини КМДА Олександром Никоряком. Він розповів, зокрема, про те, як місто допомагає музеям після обстрілів 10-го жовтня, про декомунізацію пам’ятників і чому наразі неможливо захистити Монумент Незалежності та Батьківщину-Матір. А також зазначив, що навіть у воєнні часи археологи продовжують виявляти історичні артефакти на Подолі.

***

— Нещодавно ворожі ракети обстріляли центр міста, зокрема, ракети впали біля пам’ятників Грушевському та Шевченку, які перебували у захисних конструкціях і не були пошкоджені. Скільки захищено монументів станом на жовтень?

— У нас захищені всі пам’ятники, які внесені до реєстру пам’яток. Це 28 об’єктів, які ми захистили у перші тижні повномасштабної війни. Тоді спочатку розробили пріоритетний список з перших десяти об’єктів, з них і почали, а потім захистили всі інші.

На цю ініціативу не було витрачено жодної копійки з міського бюджету — допомагав бізнес, волонтери та небайдужі кияни. Мій друг із Дніпра надав десять тисяч мішків з піском у той період війни, коли навіть придбати їх було проблемою.

На Контрактовій площі захистили статую Самсона. Фото: Департамент охорони культурної спадщини.

— Як саме вирішували, піском або панелями захищати той чи інший пам’ятник?

— Якщо опорні конструкції, на яких стоїть пам’ятник, дозволяли, то ми захищали його мішками з піском. Адже важливо, щоб об’єкт не «просів» через значну вагу. Приміром, пам’ятник княгині Ользі на Михайлівській площі наразі захищає 170 тонн піску і близько 3,5 тисяч мішків. А от пам’ятник святому Володимиру таке б навантаження не витримав. Тому ми використали іншу технологію — закрили його панелями, які тримають бетон, і захистили конструкціями стилобат, на якому розташована фігура. Вона стоїть високо і фахівці прорахували, що уламки у будь-якому випадку не досягнули б самого Володимира.

До слова, ці конструкції діють і у тій ситуації, коли від ракетного удару пам’ятник таки зламається, але не розлетиться в усі сторони, а уламки збережуться в одному місці для подальшого відновлення.

Також зручно, що на кількох конструкціях вказані зображення захищених пам’ятників із короткою історичною довідкою. Це допомагає, коли іноземні гості та журналісти бачать, що стоїть якийсь будівельний елемент і не можуть зрозуміти, що це.

— Який закордонний досвід ви переймаєте для захисту пам’яток?

— Багато європейців цікавляться, чому саме цим чи іншим способом ми захищаємо пам’ятники. Ми відповідаємо, що для нашого покоління війна вперше, тому ефективність технологій захисту доводиться визначати у процесі. Цим досвідом ми готові ділитися, тому 26 жовтня разом із Київським науково-методичним центром по охороні, реставрації та використанню пам’яток історії, культури і заповідних територій та ГО «Альянс реставраторів історичних будівель України» ми проведемо міжнародну науково-практичну конференцію.

— Розкажіть про цю конференцію, будь ласка. Хто туди запрошений і про що буде йти мова?

— Конференція «Культурна спадщина в умовах війни: захист, збереження та реставрація» пройде під патронатом UNESCO і буде присвячена проблемам реставрації пошкоджених та відновлення втрачених об`єктів культурної спадщини внаслідок війни.

У Києві почали страждати від обстрілів пам’ятки, а в інших містах така проблема вже давно, зокрема в Чернігові, Харкові, Одесі та Маріуполі. Тому ми запросимо фахівців з цих міст, щоб обмінятися досвідом і разом почути, що радять іноземні експерти з Берліну, Варшави, Барселони, Тбілісі тощо.

Натомість Київ розкаже про свою роботу із пошкодженими від ракет будівлями, коли у історичних спорудах були посічені фасади та розбиті вікна. Ми хочемо також порадитися, яким чином краще їх відновлювати. Адже зима близько і треба вміти швидко реагувати на виклики.

Центр Києва постраждав від вибухів. Фото: Ольга Косова

— А як саме триває допомога від міста пошкодженим від вибухів у центрі міста приміщенням музеїв, а також Будинку вчителя?

— Вона відбувається дуже швидко. Київський міський голова Віталій Кличко поставив завдання якомога швидше усунути наслідки обстрілів у центрі, зокрема й щодо побитих вікон — їх одразу позакривали. Залишається лише проблема з Будинком вчителя, адже там посипався купол і якщо його накрити фанерами, то він може просто не витримати. Це не швидкий процес, але до зими впораємось.

— Якщо піднімати тему досвіду інших українських міст під час війни, то у Львові, приміром, захищають не лише пам’ятники, але й окремі елементи будинків або цінні вуличні скульптури. Чи представлені такі варіанти охорони у Києві?

— Разом із волонтерами ми захистили вітражі на фунікулері, які закривали фанерними листами. І недалеко звідси справді стався вибух — біля сходів, які ведуть до колони Магдебурзького права. Більша вибухова хвиля могла б дійти й до фунікулера. Також є багато об’єктів в урядовому кварталі, елементи яких можна було б захистити, як-от Будинок з химерами, але на ці території з очевидних причин доступу немає.

У Києві 3,5 тисячі об’єктів і захистити всі фасади дуже важко. Пам’ятаю, нам пропонували захистити монументи Батьківщини-Матері та стелу на Майдані Незалежності. Наразі це неможливо реалізувати. Можна згадати про величезні укриття над АЕС зі спорудженням бетонних саркофагів, але як це зробити над пам’яткою, ми поки не уявляємо. Можливо, на міжнародній конференції нам дадуть пораду.

А щодо захисту скульптур як у Львові, то, на мою думку, мармурові та гранітні доречніше знімати — у випадку безпосереднього удару ракети уламки можуть просто розлетітися, і їх вже не відновиш.

— З початком війни експонати київських музеїв перемістили у безпечні місця, а деякі пам’ятки замінили копіями. Як відбувався цей процес, київські музеї узгоджували його з міською владою?

— У столиці близько 26 музеїв разом із філіями і всі вони відреагували на виклики війни. Сам вивіз експонатів — це складна процедура, схожа на інкасацію. Директор музею описує все, що міститься у закладі. Менш цінні експонати ховають у підвальних приміщеннях, якщо там є відповідні умови зберігання. А найважливіші пам’ятки встановлюють у спеціальні бокси та під охороною відвозять у безпечне місце, оснащене кліматконтролем.

У музеї Ханенків, який постраждав від вибухів, завчасно сховали експонати.

— Сховища, куди відвезли оригінали, розташовані у межах Києва або далі?

— Про локації мені невідомо, ця інформація суворо засекречена. Хоча музеї київські, але всі експонати повинні передаватися на зберігання із погодження Міністерства культури України.

— У центрі міста є ще одна будівля, яка руйнується не через війну — це маєток Івана Терещенка на бульварі Шевченка. Багатьох хвилює, чи місту вдасться врятувати будівлю до її руйнування. Ця справа досі розглядається судом?

— Так, і останні судові розгляди, наскільки я знаю, були на користь того, щоб забрати цей об’єкт у недоброчинного власника. Процес йде і потребує скорішого вирішення, адже, справді, будівля стільки років стоїть і руйнується, а власник нічого не робить. Хоча ми змусили його заключити з містом охоронний договір із відповідними зобов’язаннями, після чого він розробив проєкт реставрації, який схвалила консультаційна рада при Департаменті охорони культурної спадщини. Але далі справа не пішла. Якщо вдасться забрати будівлю на користь громади, то це могло б стати першим сигналом для недоброчинних власників пам’яток, які стоять десятки років без реставрації.

Маєток Терещенка на бульварі Шевченка. Фото: Наталка Марків

Насправді ця тема дуже актуальна зараз, під час війни. Люди почали більше звертати увагу на старі будівлі у місті, адже розуміють, що у будь-який момент можуть їх втратити, як це сталося із будинком на Жилянській. Хай він не був пам’яткою культурного значення, але був гарним прикладом історичної забудови.

— Також із нещодавніх подій — знесення пам’ятника Пушкіну біля парку Слави. Монумент є знаковим, адже входить у п’ятірку найстаріших пам’ятників Києва. Також києвознавці в цьому контексті згадують про пам’ятник Миколі Щорсу. Яка позиція вашого Департаменту щодо цього?

— Переконаний, зараз у суспільстві всі погоджуються: пам’ятники, пов’язані із росією, не мають стояти на наших вулицях і повинні бути зняті. Але позиція Департаменту охорони культурної спадщини полягає у тому, щоб вони не були знищені, а переміщенні на певну локацію, із подальшим створенням музею. Попередньо потрібно зробити його концепцію, із зовнішнім виглядом, ідеологією закладу.

Але щоб, приміром, демонтувати Щорса, потрібна процедура, яку запускає Міністерство культури, а дає дозвіл Кабінет міністрів. Повинен бути проєкт його зняття, переміщення і встановлення. Все має бути зроблено за процедурою.

Бюст Пушкіна прибрали з постаменту. Фото: Ольга Косова

— Рішенням Київради узгоджений список обʼєктів, які планується усунути з публічного простору Києва. Хто і як вирішує, які пам’ятки будуть переміщені та куди саме?

— Наразі працює робоча група, в яку входять фахівці історії, культури, Інституту національної пам’яті, а також наукові установи різних напрямків. Приміром, якщо знесення пам’ятника математику, то відповідні фахівці зі спілки математиків мають дати свій висновок щодо нього. Ми будемо спиратися саме на такі дані.

Попри те, що перелік із пропозиціями щодо меморіальних дошок, бюстів, пам’ятників вже створений, у киян є можливість подати свої пропозиції щодо знесення пам’яток, якщо їх немає у списку. Пропозиції приймаються до 28 жовтня цього року на електронну адресу: rgdoks@ukr.net. Після того як ми відберемо остаточний список, то далі будемо вирішувати, куди їх переміщати.

— Кілька років тому розглядали варіант ВДНГ для створення там музею тоталітаризму.

— Знаю про цю ідею, справді, було бажання створити цей музей там. Але станом на сьогодні я чув ще про кілька локацій, де його можна створити, зокрема й на лівому березі. Але спочатку нам треба затвердити список із кількістю об’єктів і відповідно вирішити, яка площа нам потрібна. Далі будемо звертатися до головного архітектора міста, щоб він порадив правильні місця для цього.

Олександр Никоряк. Фото: Департамент охорони культурної спадщини.

— Чи встиг Департамент відреставрувати вісім пам’яток, про які ви оголосили минулого року? Скільки із запланованого вдалося реалізувати?

— Війна відібрала у нас півроку часу. Багато хто роз’їхався, вивозив родину в інші міста, тому в перші місяці у нас працювало лише кілька людей. Крім того, є проблеми з фінансуванням, адже кошти першочергово йдуть на забезпечення життєдіяльності міста, зарплати та військові потреби. Реставрації стоять в останній черзі, відповідно й роботи йдуть повільніше.

Але ми активно працюємо. Наразі по пам’ятнику князю Володимиру, будівлям на вулиці Сковороди 2 та Андріївському узвозі 31/5 розробляють проєкти реставрації. У будинку на вулиці Сковороди 9-Б триває реставрація підвальних приміщень, утеплення, укріплення і гідроізоляція фундаментів приміщення, цього року почались фасадні роботи. А реставрація келії у Флорівському монастирі майже завершена. До речі, у процесі там виявили ще один підвальний поверх, який старше за саму келію на 400 років.

Фролівський жіночий монастир. Фото: Ольга Косова

— Розкажіть про цю знахідку детальніше, будь ласка.

— Спочатку по проєкту реставрації повинні були зберегти та відновити лише верхній підвал. Нижній був залитий водою, тому там просто мали забити сваї та все залити бетоном. Але археологи оглянули його і підтвердили історичну цінність. Тому ми не могли його втратити і почали коригувати проєкт, щоб відновити й цю нижню частину.

Фахівці відзначили, що від підвалу відходять канали, які колись розходились по всьому Подолу. Таким чином, до келії монастиря човнами доставляли харчі — знайшовся і льох, де зберігалось вино. Також там виявили два виходи — один пологий, як в шахту, ймовірно, для доставки продуктів, а інший — зі східцями, який використовували монахині, щоб сховатися під час небезпеки.

— Над якими ще проєктами зараз працює Департамент?

— Міська цільова програма затверджена на 2021-2023 роки. У довоєнний час ми по відпрацьовували межі, режими і охоронні зони пам’яток, щоб поруч з ними не побудували об’єкт, який би негативно впливав на них або спотворив. Можна назвати це «міні-генплани» стосовно пам’яток. Минулого року ми так прозонували державний історико-архітектурний заповідник «Стародавній Київ», а також історичний ландшафт київських гір.

Із початком війни ми зрозуміли, що потрібно посилювати облікову документацію на об’єкти культурної спадщини. Тобто якщо об’єкт, не дай Боже, зруйнується, то ми хоча б матимемо всі відомості та фіксації про нього. Адже у 1200 київських пам’яток (серед загальної кількості в 3500) ще немає такої облікової документації.

Також наразі працюємо над 3D-моделюванням об’єктів культурної спадщини. Ми знайшли волонтерів, які допоможуть у розробці близько 20 пріоритетних пам’яток. На той випадок, якщо ракета знищить якусь, ми зможемо відновити її до міліметра.

До заповідника «Стародавній Київ» входить територія Подолу. Фото: Ольга Косова

Нагадаємо, що 10 жовтня росіяни ракетами атакували центр столиці. Того дня вибухова хвиля забрала життя кількох людей та пошкодила низку навчальних та культурних закладів. Зокрема, постраждали Інститут філології, Червоний та хімічний корпуси та бібліотеку КНУ ім. Шевченка, а також — музей Ханенків, Київську картинну галерею, Національний природничий музей та Будинок вчителя.

Крім цього, ракетні обстріли пошкодили Музей видатних діячів української культури, Літературно-меморіальний музей-квартира П. Г. Тичини, Київська молодіжна бібліотека й Київська муніципальна академія естрадного та циркового мистецтв.

Ольга КОСОВА, «Вечірній Київ»

Від admin