Музей Майдану приєднався до міжнародного вшанування пам’яті про геноцид у Сребрениці

  • admin
  • 13.07.2020
  • Коментарі Вимкнено до Музей Майдану приєднався до міжнародного вшанування пам’яті про геноцид у Сребрениці

У Києві на майдані Незалежності розміщено банер зі знаковою фотографією та розповіддю про геноцид у Боснії та Герцеговині.

За неповний тиждень у європейському містечку 25 років тому винищено понад 8000 мусульман. Події у боснійській Сребрениці відбувалися на очах у міжнародної спільноти та миротворчого батальйону.

Кияни біля стели Незалежності можуть коротко прочитати про важливу сумну подію та побачити фотографію, що стала символом і поясненням трагедії. Ця світлина нагадує людству про Голокост, Голодомор, депортацію кримських татар, інші геноциди.

У такий спосіб Національний музей Революції Гідності приєднується до вшанування пам’яті про трагедію 1995 року в Боснії та Герцеговині.

Фотографія “1945–1995–2005”

Фотограф Тарік Самара сфотографував матір зі Сребрениці, яка 2004 року роздивлялася зображення Анни Франк і її сестри. Дівчат сфотографував їхній батько Отто Франк на пляжі у Гаазі.  Метою Самари було показати два злочини проти релігійних меншин у Європі 20 століття – проти євреїв у 1945 році та проти боснійських мусульман у 1995-му.

Дівчат сфотографовано спиною до об’єктива. Спершу глядач і не помічає жінку зі Сребрениці, оскільки його увага фокусується на Анні із сестрою. Оскільки мати зі Сребрениці зосереджена на минулому, яке символізує Анна, наше бачення світлини покликане показати циклічність історії зла. Саме в такий момент ми можемо запитати себе: чи вдивлятиметься хтось колись так само в наші спини?

За 50 років до геноциду в Сребрениці було звільнено концтабір Аушвіц. Світ сказав: “Ніколи знову!”.

 

 

Передісторія кривавого тижня

У 1993 році, у розпал жорстокої війни в Боснії, Рада Безпеки ООН ухвалила резолюцію, за якою Сребрениця, місто у Боснії та Герцоговині, перебувало під захистом міжнародних миротворців. Зазначена резолюція припинила захоплення Сребрениці армією Республіки Сербської та демілітаризувала місто, визначивши його як територію під захистом ООН. Це стало тимчасовим порятунком для 40 000 мусульманських біженців зі сходу Боснії – після вигнання з інших окупованих міст і сіл району вони знайшли притулок у Сребрениці. Незважаючи на захист ООН, армія Республіки Сербської все ще вбачала у Сребрениці законну воєнну ціль. Навіть після двох років перемир’я та запровадження міжнародного захисту військовики час від часу обстрілювали місто й постійно блокували гуманітарну допомогу. 6 липня 1995 року, через два роки після підписання резолюції Радою Безпеки, місто було атаковано. 11 липня 1995 року війська Республіки Сербської під керівництвом генерала Ратко Младича ввійшли до міста. Генерал Младич виголосив переможну промову перед телекамерами: нарешті він увійшов до “сербської Сребрениці”, й “час нарешті помститися туркам!” Його слова чітко показали ідеологію, яка лягла в основу злочинів. Міжнародний суд у Гаазі визнав події наступних днів геноцидом.

Воєнна операція під назвою “Крива 95” (“Krivaja 95”) призвела до звірського вбивства понад 8 000 боснійських мусульман, переважно чоловіків, але серед замордованих були також жінки й діти. Сьогодні відомо про 8 372 вбитих.

Убивства були систематичними, добре організованими та швидкими, роззброєним боснійським мусульманам не залишили шансу ані на спротив, ані на рятунок. Не втручалася й міжнародна спільнота, зокрема Нідерландський батальйон, закріплений за анклавом Сребрениці. Попри повну поінформованість про події у Сребрениці, міжнародної реакції на ці події не було, а НАТО так і не надало обіцяну підтримку з повітря.

Подальше розслідування та ДНК-аналізи показали, що протягом літа й осені 1995 року тіла замордованих чоловіків і жінок було ексгумовано з початкових масових поховань та переміщено в інші, приховані місця. Рештки жертв знаходили в первинних, вторинних і навіть третинних похованнях. Процес ексгумації та ідентифікації жертв триває досі.

Міз-ан-абім – художній прийом “вистава у виставі”, “фільм у фільмі” або, як у цьому випадку, “картина в картині”. Саме до цього засоб вдався фотограф Тарік Самара сфотографувавши 2004 року, як мати зі Сребрениці роздивлялася зображення жертви нацистського концтабору Анни Франк.