Один з найбільш яскравих експонатів експозиції літературного відділу Херсонського обласного краєзнавчого музею – вмираючий лев. Дерев’яна статуя мирно покоїться в експозиції музею на старовинному столику вже більше ста років. Латинський напис додає загадковості цьому німому пам’ятнику поверженного, але не зломленого духу мужності й хоробрості. Велич і спокій класичного стилю, благородна латинь мимоволі навіває асоціації з сивою римською давниною.
Але переклад напису одразу розвіває цю ілюзію. «Helvetiorum fidei ас virtuti MDCCXCII» означає «Вірності і хоробрості швейцарців 1792» – такий напис нанесено на п’єдестал. Вмираючий лев під цим написом є візитною карткою швейцарського міста Люцерн. А наш дерев’яний лев з безіменного експоната перетворюється на копію шедевра знаменитого данського скульптора Бертеля Торвальдсена.
Скульптурна композиція під назвою «Вмираючий лев», вирубана в скелі в центрі міста Люцерн, вважається першим монументальним зображенням тварини в Європі. Письменник Марк Твен, перебуваючи в Люцерні, назвав цей пам’ятник «найсумнішою та найзворушливішою кам’яною статуєю в світі». Самі жителі міста вважають, що цей лев, без сумніву, один з найвідоміших пам’ятників на землі, про що і пишуть в путівниках.
Встановлено його на честь тих швейцарців, які 10 серпня 1792 року захищали палац Тюїльрі від повсталого народу та загинули, виконуючи свій обов’язок. Король Людовик XVI з сім’єю перейшов під захист Законодавчих зборів. І тільки потім пригадав, що він не віддав гвардійцям наказу скласти зброї. Вони захищали палац, в якому не було короля. Але, вірні слову, вони стояли на смерть. Коли Людовик нарешті згадав про них, було вже пізно.
Ідея встановлення пам’ятника належала швейцарському воєначальникові Карлу Пфіфферу. Він жив в монастирі єзуїтів у Фрібурзі, а потім відбув до Парижа для навчання у військовій академії, після закінчення якої почав робити військову кар’єру і 1787 року записався в швейцарські гвардійці. Влітку 1792 року Карл Пфіффер проводив відпустку в Люцерні, коли грянули події французької революції і всі його товариші загинули. Приголомшений Пфіффер присягнувся зберігати їх пам’ять. У подальші роки він продовжував закордонну військову службу, поки 1801 року не повернувся з честю в Люцерн, де очолив міську армію, засідав у Верховній Раді і був членом міського суду. Багато уваги приділяв мистецтву і протягом 16 років керував міською спілкою художників. Пфіффер все подальше життя після подій 1792 року мріяв у камені увіковічити пам’ять своїх загиблих товаришів. Нарешті після того, як було зібрано достатньо грошей, він зв’язався з данським скульптором Торвальдсеном. Спочатку скульптор запропонував дві моделі кам’яних левів, які, на жаль, не перенесли подорожі з Данії до Швейцарії і прибули сюди у вигляді дрібної крихти. Оскільки викликати Торвальсена в Люцерн для створення пам’ятника виявилося дуже дорого, працювали по ескізах. Згодом замовлення було передано швейцарському майстрові із Золотурна. Майстер незабаром помер, а його справа перейшла Лукасу Ахорну з Констанца, і після 14 місяців роботи лев Торвальдсена з’явився у всій красі.
Городянам нашого міста для того, щоб насолодитися сумною красою «Вмираючого лева», не обов’язково їхати у швейцарський Люцерн, достатньо відвідати експозицію літературного відділу нашого музею (Горького, 1) та на власні очі побачити зменшену копію цього шедевра.
Склав н. с. Ланцев К. В
http://hokm.ks.ua