Гладкий Йосип – останній кошовий отаман Задунайської Січі

  • admin
  • 24.06.2017
  • Коментарі Вимкнено до Гладкий Йосип – останній кошовий отаман Задунайської Січі

Л. МАЛЕНКО
(Із “Малої енциклопедії  українського козацтва”)

Гладкий Йосип Михайлович (р.н.невід. – 5.07.1866) — останній кошовий отаман Задунайської Січі, наказний отаман Азовського козацького війська, генерал-майор. За походженням український православний  селянин. Народився в селі Мельниках Золотоноського повіту Полтавської губернії в сім`ї сільського старости. Сім`я Гладких була досить заможною. Батько майбутнього кошового отамана Михайло Григорович мав трьох синів, але жодного не віддав у солдати, коли тим прийшла черга йти у військо, а відправив замість них найманців. Після смерті батька Й.Гладкий отримав у спадок шмат землі, а згодом (в 1813 р.) одружився з козачкою села Краснохижинці Золотоношського повіту Феодосією Андріївною Мазур. У подружжя Гладких народилося четверо дітей – двоє синів і дві доньки. Утримувати сім`ю та сплачувати податки ставало дедалі важче. В 1820 р. Й.Гладкий залишив сім`ю на утриманні свого брата Максима і пішов на заробітки. Він чумакував, був теслею, бондарем. Відсутність схильності до якогось одного виду діяльності і явна недосвідченість у тих галузях, де він працював, свідчать про надмірну самовпевненість, дещо ліниву вдачу і схильність до швидкої наживи. Через півроку сім`я Гладкого з Одеси отримує першу і останню впродовж 9 років грошову допомогу в розмірі 40 крб. від свого годувальника.
В Одесі Й.Гладкий намагався одружитися на служниці свого роботодавця. Коли стало відомо, що він вже одружений і має чотирьох дітей, Гладкий спішно залишає Одесу і з`являється спочатку в Керчі, а згодом тікає на Задунайську Січ. За Дунаєм він в черговий раз приховав правду про свій сімейний стан і був прийнятий в січове товариство, в Платнірівський курінь. З прийняттям у козаки Й. Гладкий отримав і нове прізвисько – Бондар.
За Дунаєм. Й. Гладкий успішно просувався по сходинках військової кар`єри. В складі п`ятитисячного козацького загону у флотилії під командуванням головнокомандуючого турецьких та єгипетських військ Ібрагім-паші, він брав участь у війні турків з греками. Під командою кошового Якова Мороза ходив походом під Міссолунгу, брав участь в облозі та штурмі фортеці. Після цього походу був вибраний курінним отаманом Платнірівського куреня. Такі риси характеру курінного Бондаря, як завзятість, винахідливість, розум, хитрість найбільш яскраво проявилися саме на Січі. Не залишилися поза увагою задунайського населення і підприємницькі здібності курінного Платнірівського куреня. З метою покращання добробуту свого куреня Бондарь налагоджує зв`язки із задунайською райєю і намагається підтримувати приязні стосунки з тими, з ким вигідно співпрацювати. На Покрову в 1827 році він при підтримці райї  стає кошовим отаманом Задунайської Січі. Отаманування Й. Гладкого припадає на досить важкі часи. Осередок козацької вольниці за Дунаєм переживав період кризи. Й.Гладкий був поставлений у такі умови, коли треба було враховувати інтереси різних груп населення, вести гнучку політику і вирішувати, на чиєму боці воювати у  війні, що незабаром почнеться.
Й.Гладкий почав таємно  готуватися до переходу в межі Росії. Він заручився підтримкою ізмаїльського градоначальника С.Тучкова.  Підготовка до повернення велася в суворій таємниці обмеженим колом людей. Загроза смертної кари як з боку січового товариства на чолі із старими запорожцями, так і з боку турецького уряду не дозволила кошовому та його спільникам вести широку, відкриту агітацію про повернення задунайського козацтва в межі Російської імперії. Сподіваючись мати більше прихильників, Й.Гладкий відводить 2.000 козаків — противників ідеї повернення Задунайського Коша в межі Росії — до Сілістрії для участі в російсько-турецькій кампанії 1828–1829 рр. Передавши запорожців великому візиру, він переконує останнього у необхідності свого повернення на Січ з метою зібрати всіх козаків по плавнях, а також  підняти і перевести Кіш на час війни в Адріанополь. З поверненням на територію Задунайської Січі Й.Гладкий збирає козацьку раду, яка за відсутністю найбільш завзятих козаків підтримує пропозицію кошового перейти до Росії. 9 травня 1828 р. частина задунайців та райї на вийшла в море і направилася до російського берега.
Першим бойовим хрещенням задунайського козацтва  в лавах російської армії був штурм добре укріпленої турецької фортеці Ісакчі. За проявлену відвагу і хоробрість під час штурму Й.Гладкий одержав із рук імператора золотий Георгіївський хрест і полковницькі погони (офіційно орден Святого Георгія 4-го ступеня був пожалуваний кошовому 1 січня 1830   р.). Тоді ж Й.Гладкий і був призначений наказним отаманом Окремого Запорозького війська. У 1829 р. грамотою від 4 серпня Й.Гладкий отримав дворянство. Разом з титулом йому надавався і дворянський герб, на якому були зображені човен між двома берегами з піднятим російським прапором і гербом та найвища нагорода отамана – Георгіївський хрест. У 1830 р. Й.Гладкий був нагороджений діамантовим перснем, через рік — орденом Святої Анни 2-го ступеня, 20 липня 1840 йому було вручено орден Святого Володимира 3-го ступеня, а 11 квітня 1843 р. він отримав звання генерал-майора. Й.Гладкого нагороджували за переведення Задунайського Коша до Росії, наслідком чого стала ліквідація самої козацької вольниці за Дунаєм, та за успішне виконання ним обов`язків наказного отамана, які полягали в створенні із колишніх задунайців зразкового військового формування Російської імперії, здатного себе самостійно утримувати.
У 1851 році наказний отаман Азовського козачого війська Й. Гладкий вийшов у відставку. Він відійшов від справ і повністю присвятив себе сім`ї і власному господарству. Й.М.Гладкий і надалі жив у межах військових земель – у Новоспасівській станиці у власному будинку. Згодом, не витримавши нарікань азовців та їх постійних надокучань, Й.Гладкий виїхав за межі війська до придбаного за 6.000 хутора Ново-Петриківки. В ньому відставний офіцер із своєю дружиною прожив до 1862 р. і, очевидно, після смерті сина Дем`яна переїхав до Олександрівська. В повітовому місті він жив на Покровській вулиці у власному будинку. З себе був “середнього зросту, дуже кріпкенький, широкогрудий, натоптаний; лице йому округле, округла, неначе обточена, голова вуса вниз по-запорозьки, для своїх років на диво молодявий. Він здавався навіть молодшим од свого сина, підполковника у відставці”. Влітку 1866 р. Й.Гладкий поїхав на Катеринославський ярмарок і там заразився холерою. 5 липня він помер. Днем пізніше померла і його дружина, що опікувалася хворим. Вони були поховані на старовинному козацькому Пилипівському кладовищі в Олександрівську.
Й.Гладкий мав п’ятьох дітей. Найменша донька Марія народилася після повернення Гладкого із-за Дунаю. Її та старшу дочку Олену Й.Гладкий виховував сам. Середня донька наказного отамана – Наталка навчалася в Полтавському інституті шляхетних панянок. Молодший син Й.Гладкого – Дем`ян, вивчав артилерійську справу в Олександрівському царсько-сільському малолітньому корпусі, а після закінчення навчання був направлений у діючу армію командувати батареєю. Він дослужився до чину підполковника і в 1862 р. ще за життя батька помер. Старший син сім`ї Гладких – Василь Йосипович, після повернення батька додому був прийнятий на навчання в Золотоноське повітове училище, а потім продовжив навчання у Катеринославській губерніальній гімназії, яку й закінчив із срібною медаллю. 8 жовтня 1829 р., на п`ятнадцятому році життя Василь Гладкий був приписаний у чині зауряд-хорунжого до Окремого Запорозького війська. Через рік його переведено в Дунайський піший полк, а згодом у склад пішого козачого полку Азовського війська. Василь Йосипович був освіченою людиною, вільно володів російською, французькою та німецькими мовами і “покладені на нього доручення виконував з відмінною діяльністю і старанністю”. Щоб дати можливість юнакові успішно просуватися по сходинках військової кар`єри, він згідно царського указу від 1 грудня 1837 р. був переведений у корнети і направлений у Бузький уланський полк. Дослужившись до звання підполковника, Василь Йосипович Гладкий вийшов у відставку і зайнявся громадськими справами Південної України.-http://www.cossackdom.com/personal/malenko_gladkiy.htm

Література: Русский биографический словарь. — М., 1916. — Т.V; Гладкий В.О. Осип Михайлович Гладкий — кошевой атаман Задунайской Сечи. 1789 – 1866 // Русская старина. — 1881. — № 2; Яворницький Д. Кошовий отаман Осип Михайлович Гладкий // Ювілейний збірник академіку М.С. Грушевському. — К., 1927; Бойко А.В., Маленко Л.М. Матеріали до історії Азовського козачого війська. — Запоріжжя, 1995; Маленко Л. Азовське козацьке військо (1828-1866). — Запоріжжя, 2000.