Жовнин Чорнобаївського району Черкаської області – одне з двох сотень українських сіл, які були затоплені під час будівництва Кременчуцької ГЕС у 1959 році. З важким серцем люди покидали рідні домівки і господарства, які тільки почали відроджувати після війни. З долини річки Сули Жовнин перенесли на 6 кілометрів на захід. Частина людей назавжди покинули рідний край, частина переселилася, називаючи вулиці нового села так само, як вони звались у затопленому, та це було вже інше село, від зруйнованого родинного гнізда лишилась лише згадка. “Затопили Божий рай,” – казали люди затоплених сіл про свою втрачену Атлантиду.

Поховане під великою водою село забрало з собою багато історій, тоді ж зникли спогади про майстринь, які робили гарусові вінки наречених з Жовнина – величні і красиві головні убори, складені з вовняних кульок, сухозлоту, восковиць, скляних намистин.

У час радянської окупації нівелювалось усе важливе для українців: мова, традиції, звичаї. Традиційне весілля було перетворене на розвагу – його інсценування вивозили на районні, обласні та республіканські огляди самодіяльності як театралізовану виставу. В народі дотримання усіх компонентів та обрядових дій традиційного весілля мало сакральне значення для щастя майбутньої родини і всього роду та громади. Тож такі вистави тут називали “Дурним короваєм”, а ще вірили, що вдягати жовнинський вінок заміжній жінці – прикмета погана. Неповага до традицій обернеться нещасливим подружнім життям.

Сьогодні жовнинські вінки – велика рідкість, лише деякі музеї та колекціонери їх мають. “Виготовлення такого вінка загублено. У другій половині ХХ століття на сільські весілля ці вінки позичали у тих, хто їх зберіг. Не дати не мали права – такий звичай. Та поступово усі розкупили збирачі старовини, лишилося лише два.

Вінок з Жовнина називається “квітки”, кожна вовняна кулька у вінку також називається квіткою, частина квіток має середину з вовни іншого кольору, частина – з сухозлоту. Вінок складений з двох чи трьох рядів таких кульок, деякі вінки доповнені вощеними квітами з паперу, пофарбованого листового металу, нитковими кутасиками-китичками. Цікавим є спосіб вдягання вінка. Обов’язково під вінок пов’язувалася шовкова хустка, складена як очільник, щоб потилиця лишалась відкритою. Таку хустку тут звуть чорнильною через її темнобордовий колір. Всередину очільника на потилицю молодої накладалася складена навхрест стрічка, її кріпили до хустки шпильками. Дружкам молодої, стрій яких вінчав так само вдягнений на хустку вінок, стрічку навхрест не вкладали.

Цікавою і дуже незвичною є весільна бутоньєрка нареченого. Її також звали віночком і зшивали з кольорових шовкових стрічок колом. Віночок пришивали до картуза нареченого, співаючи пісню до цього обряду.

Весільний обряд Жовнина має складну структуру, супроводжується різними обрядами, оточений віруваннями. Наприклад, одяг молодої підколювали складеними навхрест шпильками – щоб ніхто не зурочив. Тут дуже шанували коровайниць, світилка була важливою учасницею дійства, її мечик з трьома кінськими головами. Закінчення весілля знаменувалось обрядом” вбивання баби”   .