Плахти Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського

  • admin
  • 06.05.2021
  • Коментарі Вимкнено до Плахти Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського
Колекція тканих плахт Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського налічує 83 одиниці збереження як цілих речей, так і фрагментів, які датуються кінцем ХVIII – початком ХХ ст. Вона комплектувалася переважно протягом першої чверті ХХ ст., на що вказують старі інвентарні номери етнографічного музею. 54 пам’ятки пройшли інвентаризацію 1935 року. У 1953 році колекція поповнилася двома плахтами, з Прилуцького краєзнавчого музею. Протягом наступних десятиліть 21 плахта була привезена з експедицій, а 7 – з Дігтярівської фабрики художніх виробів імені 8 Березня.
Плахта – одяг, який складається з двох довгих (до 180 см – повна плахта) полотнищ завширшки до 50 см, на дві третини зшитих між собою краями. Носили її, склавши удвоє зашитим кінцем під низ. Другий, не до кінця зшитий кінець, лягав на нижній, його крила розходилися, прикриваючи жіночу постать з боків. Плахту закріплювали на талії поясом, спереду одягали запаску. Відомі джерела надходження вказують на широке побутування цього виду поясного жіночого одягу по всій Чернігівщині. На початку ХХ ст. плахта втратила свою популярність, її заступила спідниця.
Оскільки плахту могла виткати не кожна жінка, їх купували. Дорога, ткана перебором, повна плахта була не всім доступна, тож виготовлялися ще й неповні плахи. Вони були удвоє коротшими з повністю зшитими полотнищами.
Матеріалом для виготовлення плахт слугували вовняні, кустарного виготовлення нитки, фарбовані у червоний, малиновий, синій, чорний колір. Давні плахти могли ткатися на лляній основі, а декоративні мотиви натикалися вовняними, інколи – шовковими та бавовняними нитками. Із середини ХІХ ст. набули поширення фарбовані синтетичними барвниками вовняні фабричні нитки (гарус).
Характерною особливістю декору плахти є її картатість. Картки утворювалися перетинанням різноколірних орнаментальних смуг основи та піткання. Виткана таким чином плахта звалася простою, часто – рябенькою, а техніка ткання – плахтово-човниковою. Складнішою, плахтово-перебірною технікою ткалися так звані плахти-закладанки, картки яких були «розкреслені» вузенькими подвійними або потрійними лініями і заповнювалися різного кольору геометричними мотивами. Найпоширенішими були – чотиричастинні ромби, ромби з відростками, розетки, зірки, хрещаті мотиви. Вони густо вкривали ті частини плахти, які були добре видними – крила та частину зшитого кінця, що виглядав ззаду з-під розтулених крил. Центральна частина виробу декорувалася скромніше.
Кольорова гама декору протягом ХІХ ст. зазнавала змін. Залежала вона і від техніки виконання. Так, прості плахти аж до початку ХХ ст. вкривалися орнаментом з дво- або триколірних смуг по яскравому тлу. А от закладанки ставали все яскравішими. На зразку плахти кінця ХVIII ст. з колекції Василя Тарновського (Інв. № И-122) орнамент витканий по синьому тлу тільки білими бавовняними, гірчичними шовковими і червоними вовняними нитками. Зазначимо, що гірчичний і білий колір присутній майже в усіх плахтах колекції, яким би часом вони не датувалися, що свідчить про давні традиції такого декору. Закладні плахти першої половини ХІХ ст. рідко бувають багатоколірними, але з середини ХІХ ст., з появою гарусу, вони набувають надзвичайної яскравості та декоративності. Проте, інколи жінкам було цього замало і вони ще й вишивали мотиви у незаповнених картках та обшивали окремі ткані мотиви.
Брак праць про особливості плахтового ткання того чи іншого регіону не дає можливості вказати конкретно місце виготовлення речей з музейної колекції. Проте, можемо визначити характерні ознаки ткання окремих регіонів. Так, для плахт південної території області, прилеглої до Полтавщини, характерними є не квадратні, як у більшості плахт, картки, а прямокутні (Інв. № И-92, И-110, Ит-234). Крім того, їхньою яскравою особливістю є натикання у картках мотивів двома кольорами ниток («недогони») та оздоблення кутів помпонами. Рябеньких плахт тут майже не ткали. На сході Чернігівщини ткали плахти переважно з мотивами зірок – «рожеві», «рожисті» плахти (Інв. № И-80, И-114, И-7040). Центральним районам притаманний малиновий колір тла (Інв. № И-73, И-94). Для цих регіонів характерне поширення рябеньких плахт.
У ХХ ст. плахти стали предметами сценічного вбрання. Осередком їхнього виготовлення була артіль (з 1961 р. – фабрика) імені 8 Березня у селищі Дігтярі Срібнянського району, де для хорових і танцювальних колективів традиційними техніками на механізованих верстатах вироблялися як повні, так і неповні (суцільні) плахти (Інв. № И-5460, Ит-751).
Віра Зайченко. Плахти Чернігівського історичного музею імені В.В. Тарновського. Каталог // Скарбниця української культури. Випуск 11. – 2009. – С. 5–22.
Чернігівський історичний музей імені В.В. Тарновського