Київський командувач – “Іван Сірко”.
Найдовше у своєму житті, видатний живописець Ілля Рєпін працював над легендарним полотном «Запорожці пишуть листа турецькому султанові» [1891] – ця робота зайняла в нього понад десятиліття. За словами старшої доньки художника Віри, батько настільки ретельно вивчав історію та побут козацтва, що довгий час родина Рєпіних жила виключно запорожцями. Ілля Юхимович читав уголос оповідання про Січ, а діти гралися в козаків і ліпили з глини козацькі фігурки.
Ключового персонажа – кошового отамана Івана Сірка – Рєпін писав одним із останніх та довго шукав підходящій типаж. Врешті-решт, художник обрав на цю роль яскраву особистість серед власних знайомих. Отаманом Сірком став новопризначений командувач військами Київського округу – Михайло Іванович Драгомиров (1830 – 1905), який мав досить цікавий родовід.
КОРІННЯ ДРАГОМИРОВИХ. Прадідом київського головнокомандувача був поляк Антон Драгомирецький, що мешкав у, підконтрольному Польщі, галицькому місті Єзупіль (зараз Україна, Івано-Франківська обл.). У 1734 році Антон Драгомирецький вирушив на Гетьманщину (Лівобережна Україна з Київщиною у складі) і зостався жити на Чернігівщині, де у 1739 році одружився з донькою козака Матвія Моцкевича. Далі відомо, що дід Михайла Драгомирова – Іван Антонович – рано залишився без батька і виховувався у великій родині козака Моцкевича, діда по матері. У 1761 році Іван Антонович під прізвищем матері Моцкевич – вступив на службу до Московської держави і, відслуживши 15 років, пішов у відставку в званні капітана. Одружився й оселився в будинку дружини під Конотопом (Чернігівщина). У 1786 році Іван Антонович був зарахований до дворянства у званні капітана та під прізвищем Драгомирецький-Моцкевич. А ще через 2 роки він звернувся в Новгород-Сіверське депутатське зібрання з проханням змінити своє прізвище на зросійщене Драгомиров. Отже, військова династія, прізвище “Драгомиров” і маєток Драгомирових – були започатковані дідом. Батько Михайла – Іван Іванович Драгомиров – служив у кавалерії з 1804 по 1825 рік і пішов у відставку в чині майора, після служби повернувшись до батьківського маєтку.
ЖИТТЯ КИЇВСЬКОГО ГЕНЕРАЛ-ГУБЕРНАТОРА. У 1830 році, в конотопському маєтку Драгомирових й народився Михайло Іванович. Після закінчення училища в рідному Конотопі, батько повіз Михайла до Петербурга, де той поступив у петербурзький Дворянський полк. Михайло Драгомиров завершив курс фельдфебелем із відзнакою та у 1849 році був випущений прапорщиком у полк Російської Імператорської гвардії (лейб-гвардії Семенівський полк 1687-1920). У 1854 році М. Драгомиров поступає в Академію Генерального штаба, яку закінчив із золотою медаллю і його ім’я було нанесене на мармурову дошку найкращих учнів. Після Академії отримав призначення в генеральский штаб у чині штабскапітана. У 1856 році виходить присвячена десантним операціям книга-дослідження Михайла Драгомирова «Про вилазки в стародавні і новітні часи». А ще через 3 роки він описує власні враження в якості військового спостерігача у книзі «Нариси австро-італо-французської війни» [1859]. Ці дві наукові роботи у 1860 році приводять його до капітанського чину та професорства на кафедрі тактики Академії генштабу. За часів викладацької діяльності, Драгомиров активно публікувався у російських військових часописах, а одним з його учнів в Академії був майбутній російський імператор Олександр ІІІ-й. У 1864 отримав чин полковника і у віці 33-х років був призначений начальником штабу 2-ї гвардійської кавалерійської дивізії в Петербурзі. У ході Австро-прусської війни 1866 був представником Росії при прусській військовій ставці, а повернувшись – надав детальний звіт про хід війни. З 1869 року призначений начальником штабу Київського округу. У 1873 році Михайло Драгомиров бере під своє командування 14-ту піхотну дивізію з Кишиніва і здобуває з нею свої найбільші військові звитяги. У ході Російсько-турецької війни, на початку серпня 1877 року, піхота Драгомирова першою переправляється через Дунай біля міста Систова під вогнем турків. За блискучі дії при переправі – полковник Драгомиров був нагороджений орденом святого Георгія 3-го ступеня. 12-го серпня 14-та піхотна дивізія відіграла важливу роль при обороні Шипки (одна з ключових подій тієї війни), а Михайло Драгомиров отримує важке поранення у ногу і змушений покинути діючу армію. 1878 рік – Драгомирову присвоєне звання генерал-ад’юта́нта і він стає на чолі Миколаївської академії генерального штабу. 1879 рік – Михайло Іванович Драгомиров видає головну працю свого життя під назвою «Учебник тактики». Він був відомий, як затятий противник швидкострільної зброї та військових ігор, які при ньому практично повністю зникли з навчального курсу Академії. Також Драгомиров виступав проти парадів та був запеклим прибічником практичних занять. У 1889 році Драгомирова призначають головнокомандувачем Київського округу, до якого тоді входили такі губернії (області): Київська, Подільська, Волинська, а з 1888 також Харківська, Чернігівська, Полтавська і Курська. Приблизно в ті роки Драгомиров активно контактував із Рєпіним і відомий художник написав кілька портретів Драгомирових.У 1891 році на межі Липок і Печерська архітектором В. Ніколаєвим було споруджено двоповерховий особняк для родини М. І. Драгомирова (поточна адреса: м. Київ, вул. Грушевського, 32). З 1897 по 1903 рік Михайло Драгомиров обіймав посаду Київського, Волинського та Подільського генерал-губернатора. У 1901 році його нагороджено найвищим російським орденом Святого апостола Андрія Первозванного. У жовтні 1903 здоров’я Драгомирова погіршується і він вертається у родовий маєток у Конотоп. Михайло Драгомиров помирає у жовтні 1905-го, незадовго до смерті відхиливши пропозицію зайняти пост головнокомандувача російської армії на Далекому Сході під час російсько-японської війни.© Max Gopencko