29 вересня 2021 Національний заповідник «Києво-Печерська лавра» відзначає 95 років від свого заснування. А що ж було до Заповідника на території Лаври? Часто відвідувачі приходять до нас переконані, що музей знищив монастир, який існував тут з 11 століття. Але це лише МІФ! Бо саме створення Заповідника і самовіддана робота його працівників СПРИЯЛА ЗБЕРЕЖЕННЮ архітектурних пам’яток і святинь. Що ж відбувалося у Лаврі у буремні 20-30-ті роки 20 століття? Давайте пригадаємо…
У січні 1919 р. все майно релігійних та церковних товариств було проголошено надбанням народу, а керували народом тоді народні комісари – особи не обтяжені моральними і духовними цінностями. Тому керівництво монастиря задля збереження історичних пам’яток ініціювало створення тут Церковно-археологічного музею.
Того ж року Україну поглинув цілковитий хаос, влада в Києві за рік 5 разів переходила з рук у руки. Лаврське майно націоналізоване. Монахам надали право часткового користування їх колишніми володіннями, але при цьому монастирські цінності системно вилучалися і реквізувалися (викрадалися і привласнювалися).
Радянська влада намагалась «зберегти лице», тому до роботи з охорони пам’яток залучили професійних музейних фахівців. Пізніше більшість з них були репресовані й знищені режимом.
Саме ж становлення радянської влади в Києві та в усій Україні супроводжувалось безжалісним руйнуванням пам’яток, вилученням літургійних цінностей з ризниць храмів і монастирів, знищенням духівництва.
На поч. 1920 р. ще не було вирішене питання, кому має належати майно та споруди Києво-Печерської лаври. Відтак, на території розміщувались приватні помешкання, різні установи, дитячий притулок, ясла, пекарня, архів, квартирували військові. Тут же розмістилось «Інвалідне містечко», яке ставило під загрозу збереження архітектурного ансамблю, матеріальних і духовних цінностей Лаври. Для особистого користування «інваліди соцзабезу» забрали чимало лаврського майна: меблі, дзеркала, годинники, ваги, мануфактуру, швацькі машини, ножиці, праски тощо. А що використати не могли, те незаконно продавали. (Як тут не згадати Ільфа та Петрова і оте типове для тих часів «він крав, і йому було соромно»?)
Охороною пам’яток у цей час займались такі самовіддані професіонали як Ф. Ернст, М. Біляшівський, Д.Щербаківський, М.Макаренко, Г.Красицький.
1923 року на теренах Лаври було створено Музей культів та побуту, керівником якого невдовзі став Ф. Шміт, а хранителем – Ф. Морозов. Це дозволило перевезти до музею цінні колекції з понад 30 монастирів та церков: Михайлівського, Софійського, Флорівського та ін. До колекції увійшли експонати з музею Київського університету, музею Духовної Академії – колекції ікон, рукописів, грамот, кліше з друкарні тощо.
У той час музей відкрили для відвідувачів, спочатку лише по неділях. Колекція привертала увагу як киян, так і іноземних туристів. Для них почали проводити екскурсії.
1924 р. при музеї створюється реставраційна майстерня – перша в Україні. Штат музею дещо розширюється, директором призначили музейника, археолога, дослідника пам’яток художньої металопластики П.П. Курінний. Дослідники зберігали, вивчали й популяризували пам’ятки музейної колекції.
І от у вересні 1926 року на базі Музею культів та побуту на території колишньої Києво-Печерської лаври було створено історико-культурний державний заповідник і перетворено його на Всеукраїнський музейний городок. Саме це сприяло подальшому збереженню ще не розграбованих місцевими мешканцями, організаціями та установами історичних цінностей та пам’яток Києво-Печерської лаври.
Сама по собі Постанова Всеукраїнського центрального виконавчого комітету та Ради народних комісарів УСРР не вирішувала усіх пам’яткоохоронних проблем, однак стала потенційним гарантом їх майбутніх розв’язань.
До складу Музейного городка увійшли: Лаврський музей культів та побуту та його відділи шиття й тканини, металу й каменю, письма та друку, станкового малярства, історії Лаври, порівняльної історії релігії (або ж відділ культів), нумізматики. Пізніше додались Музей староукраїнської будівельної техніки (або ж Музей архітектури), Музей України (Збірка П. Потоцького), реставраційна майстерня, храми, фортечні мури, печери, дзвіниці, архіви, бібліотеки тощо.
Сьогодні ми, співробітники Національного заповідника «Києво-Печерська лавра», відновлюючи у пам’яті ті буремні часи, продовжуємо справу тих, хто створював, розбудовував та захищав музей, і пропонуємо вам переглянути деякі світлини тих часів і порівняти їх із сьогоденням.

 

Від admin