Михайло Янгель – конструктор балістичних ракет

7 листопада маємо подвійний привід згадати видатного науковця і конструктора ракетно-космічних комплексів Михайла Янгеля: 110 років тому він народився і 50 років тому помер. У день свого 60-ліття, від п’ятого інфаркту.

Замолоду мріяв створювати літаки, але став творцем міжконтинентальних ракет. Його коріння – з України, та й остання частина життя пов’язана з нею. Створене ним СКБ “Південне” в Дніпрі є одним з найвідоміших у світі науково-конструкторських підприємств, яке розробляє ракетно-космічну техніку і носить нині ім’я свого фундатора.

Михайло Янгель – конструктор балістичних ракет та суперник Корольова, якого врятували цигарки

На краю прірви

Дід майбутнього конструктора Лаврентій Янгель мешкав у селі Рижики Чернігівської губернії. Мав красуню-дружину і двох малюків – Леонтія й Кузьму. Десь на початку 1880-х до свого маєтку навідався з Петербурга пан, побачив вродливицю-селянку й увіз її.

Лаврентій в люті підпалив поміщицьку комору й шинок. Отримав 8 років сибірської каторги, а тоді – довічне поселення.

Там, у селі Зирянове в Іркутській губернії, 1911 року й народився майбутній конструктор балістичних ракет.

михайло янгель

Автор фото, kpi.ua

Підпис до фото, Михайло Янгель змінив історію радянського ракетобудування

Час працював на юного Михайла – в радянський період “правильне” соціальне походження відкрило селянину перспективи. Закінчив у Москві робітфак (підготовчу програму до вишу) і 1931-го за направленням райкому комсомолу став студентом авіаційного інституту за спеціальністю “літакобудування”. Після закінчення працював у Конструкторському бюро Миколи Полікарпова, найкращому в СРСР.

Це тільки в радянських біографіях його подальший шлях – суцільне сходження: провідний інженер, заступник директора авіазаводу ім. Менжинського, нарешті головний конструктор СКБ “Південне”. Лауреат, депутат, академік, кавалер найвищих державних нагород.

У житті все було складніше. Кілька разів він опинявся на краю прірви.

У грудні 1938-го під час випробувань нового винищувача загинув легендарний радянський льотчик Валерій Чкалов, відомий першим безпосадковим перельотом з СРСР до США через Північний полюс.

чкалов

Автор фото, Газета “Правда”, 16 грудня 1938 року

Підпис до фото, Урядове повідомлення про загибель Валерія Чкалова

Комісія, яка розслідувала справу, визначила: літак вирушив у політ з численними недоробками. Янгель мав стосунок до тих випробувань – фатальний винищувач проєктувало КБ Полікарпова. На щастя, “чорний воронок” енкаведистів не приїхав за ним.

1939 року молодий науковець вирушив у відрядження до США для стажування на авіаційних заводах “Дуглас” і “Волті” – СРСР розпочинав виробництво літаків за американською ліцензією, тож знадобилися фахівці.

Здавалося б, чудовий поворот у професійній кар’єрі! Але ж знаємо, що більшість спеціалістів, яких тоді відряджали для вивчення закордонного досвіду, після повернення оголошували шпигунами й арештовували.

Очевидно, потреба країни у ліцензійних військових літаках врятувала Янгеля від ув’язнення.

Невдовзі після повернення надійшов донос, мовляв, він є сином куркуля, ворога радянської влади, який переховується зі зброєю в тайзі. Авіабудівельник терміново залишив Москву (інколи це допомагало уникнути арешту), а за кілька тижнів повернувся з довідкою Зирянівської сільради про те, що батько був активним колгоспником і помер три роки тому. Обійшлося.

Генеральні суперники

У 1950 році Янгеля, який щойно закінчив Академію авіаційної промисловості СРСР, призначили в ОКБ-1 при міністерстві озброєнь СРСР: спочатку начальником відділу, а наступного року – заступником генерального конструктора Сергія Корольова.

Так зустрілися дві видатні людини, які відчайдушно конкуруватимуть до кінця життя.

“Янгеля призначили заступником Корольова, – згадував конструктор ОКБ-1 Микола Жуков. – Двері кабінету Сергія Павловича виходили в конструкторську залу, і подеколи ми чули їхнє спілкування на підвищених тонах”.

Корольова

Автор фото, Музей космонавтики Корольова

Підпис до фото, Сергія Корольова вважають своїм і Україна, і Росія

Важко уявити більш несхожих людей.

Корольов – присадкуватий, жорсткий, вибуховий. Янгель – високий, стрункий, врівноважений.

“Мені не доводилося бачити його похмурим, сердитим, таким, що розпікає когось за будь-які гріхи, – написав у спогадах журналіст Ярослав Голованов. – На відміну від Корольова, Янгель часто-густо посміхався”.

Напруга в стосунках підсилилася, коли начальника НДІ-88, до складу якого входило ОКБ-1, підвищили до заступника міністра, а на його місце призначили Янгеля. І Корольов став його підлеглим…

Вони мали різні погляди на розробку ракет. Корольов – прибічник ракет на рідкому кисні, а Янгель – на висококиплячих окислювачах.

Різниця в тому, що “корольовські” ракети слід заправляти безпосередньо перед стартом, їх неможливо зберігати. Це зручно для космосу, але неприйнятно для ракет військового призначення. Натомість “янгелівські” ракети можна тривалий час тримати у повній бойовій готовності.

У кінцевому підсумку кожен з них став Генеральним конструктором і пішов своїм шляхом: Корольов створив перші в історії космічні кораблі, а Янгель – найпотужніші у світі балістичні ракети.

Сталося це так. На початку 1950-х міністр озброєння СРСР Дмитро Устинов переконав Сталіна перепрофілювати нещодавно збудований Дніпропетровський автомобільний завод, який налагодив виробництво власної вантажівки “Українець”, на випуск ракет.

Йшлося, звісно, про розробки Корольова. У лютому 1952 року на підприємство прибула команда на чолі з його заступником Василем Будником.

Та й сам Корольов тричі – в травні, червні, вересні – наїжджав, щоб подивитись, як рухаються справи.

Новому підприємству знадобилося власне конструкторське бюро. У 1954 році головним конструктором дніпропетровського ОКБ-586 (майбутнє “Південне”) і водночас директором заводу призначили Янгеля. Завдання: запустити в серійне виробництво “корольовську” ракету Р-5М.

Паралельно Михайло Кузьмович розробляв власні ідеї.

Порятунок на космодромі

У квітні 1957 року випробовували дві ракети – Р-7 Корольова і Р-12 Янгеля. Старт першої був невдалим – вибухнула. Другий пуск – знову невдача. Натомість запуск Р-12 на висококиплячих компонентах виявився успішним. Ракету взяли 1959 року на озброєння, відтак на її основі виникли ракетні війська стратегічного призначення.

Відтоді під керівництвом Янгеля створили ще кілька балістичних ракет, зокрема, міжконтинентальну Р-16 з дальністю дії понад 8 тисяч кілометрів – могла долетіти до США. Саме на її випробуваннях сталася трагедія, яка ледь не позбавила життя свого творця.

За два роки перед цим, у 1958 році, постановою уряду № 1003-476 визначили стислі терміни створення Р-16: початок льотно-конструкторських випробувань – червень 1961 року, а пристрілювальні випробування – наприкінці 1962 року.

Але так звана Берлінська криза, яка розпочалася у 1958 році (завершилася в 1961 році спорудженням сумнозвісного Берлінського муру), різко загострила міжнародну ситуацію. Уряд зажадав пришвидшити роботи над створенням ракети – в результаті перші випробування на полігоні Тюратам, пізніше відомому як космодром Байконур, почали вже в серпні 1960 року.

На полігон постійно телефонували Микита Хрущов і Леонід Брежнєв, всі нервували. Нарешті вирішили “історичний старт” зробити напередодні чергової річниці Жовтневої революції, яку святкували 7 листопада.

фото

Автор фото, Газета “Свобода” (США), 27 жовтня 1960 року

Підпис до фото, Катастрофу на Байконурі в СРСР приховали, повідомивши тільки про загибель маршала М. Нєдєліна нібито “в авіаційній катастрофі” без зазначення місця трагедії. На це звернула увагу іноземна преса

Ракету до пуску готували цілодобово – у три зміни.

“Військові випробувачі, які пройшли з нами на цьому полігоні всі можливі аврали, починаючи з 1957 року, розповідали, що такого порушення випробувальних нормативів ще не було”, – згадував академік Борис Черток.

Напередодні запуску виявили негаразди з системою автоматики. Її розробляв не Янгель, а інше КБ – Бориса Конопльова. Михайло Кузьмович зупинив роботи. За правилами, мали злити з баків пальне і повернути ракету на завод. Тобто втратити кілька тижнів.

Маршал Митрофан Нєдєлін, головнокомандувач ракетними військами стратегічного призначення і голова Державної комісії з випробувань, зітхнув: “Що я скажу Микиті (Хрущову – Ред.)?” Наказав: “Ракету доопрацювати на старті, країна чекає на нас”.

24 жовтня під час останніх приготувань 148-тонна ракета вибухнула. Всі, хто перебували на стартовому майданчику, загинули: маршал Нєдєлін, генеральний конструктор Конопльов, генерали, начальники цехів, офіцери, солдати, шофери, електрики, телефоністи, механіки.

Янгелеві фантастично пощастило – залишився живим тільки тому, що відійшов покурити. Його дружина Ірина Стражева потім згадувала, що напередодні передала йому “з оказією” його улюблені цигарки “Новости”. Тож 24 жовтня він частенько прямував до віддаленого бункера на спеціальний майданчик для курців…

Почалося слідство. Хрущов зателефонував Корольову й запитав: “Що робити з Янгелем?”. Той вступився за суперника: “Це могло трапитися й у мене – нова техніка…”.

До кінця життя Михайло Кузьмович докоряв собі, що не зміг переконати маршала Нєдєліна припинити випробування. Вважав себе винним у загибелі людей, хоча офіційно винуватцями визнали розробників систем управління та відповідальних за техніку безпеки.

Криза через ракети Янгеля

Інші творіння ОКБ-586 – ракети Р-12 і Р-14 – ледь не спричинили 1962 року глобальну ядерну катастрофу.

Річ у тім, що Кремль таємно перекинув на Кубу морським транспортом – під виглядом гуманітарних вантажів – ракетну дивізію в складі трьох полків, озброєних ракетами Р-12 (24 пускові установки), та двох полків з ракетами Р-14 (16 пускових установок).

Вони одним ударом могли знищити понад 40 найважливіших військово-стратегічних об’єктів на всій території США.

янгель

Автор фото, ЦЕНТР АЕРОКОСМІЧНОЇ ОСВІТИ МОЛОДІ ІМ. О. МАКАРОВА

Підпис до фото, Стенд присвячений Янгелю

Для захисту ракет з повітря перекинули на Кубу дві зенітні ракетні дивізії та винищувальний авіаційний полк. Ще чотири мотострілецьких полки “янгелівські” ракети охороняли від наземного вторгнення американців.

Білий дім, дізнавшись, ультимативно зажадав негайно прибрати ракети. Кремль не погоджувався. Виникла так звана Карибська криза – світ опинився за крок від нової світової війни.

Фідель Кастро, кубинський диктатор, наполягав, щоби Москва вдарила ракетами Янгеля по Америці.

На щастя Микиті Хрущову та Джону Кеннеді вистачило здорового глузду й терпіння домовитися. Ракети повернулися до СРСР.

“Коріння, яке сягає глибини років”

Про головного конструктора ракетно-космічних систем за життя публічно не згадували – засекречена особа. Навіть державні відзнаки – двічі Герой соціалістичної праці, лауреат Державної та Ленінської премій тощо – він одержував за “закритими” указами, їх не друкували в пресі.

“Коли батько помер, – розповідала його дочка Людмила Янгель, – мама написала книгу “Тюльпани з космодрому” й зіткнулася з дуже жорсткою цензурою: прізвища колег і суміжників прибрали, а по батькові змінювали. Щоб ніхто не міг вирахувати, що ця людина займалася ракетною технікою”.

Книжка вийшла у 1978 році в Москві, а за два роки з’явився український переклад.

янгель

Автор фото, Станіслав Цалик

“Я щаслива, – зізналася авторка в передмові, – що цю книгу багато українців зможуть прочитати рідною мовою. Михайло Кузьмович був тісно пов’язаний з Україною, її чудовими людьми. Тут колись жили його діди, і це коріння, яке сягає глибини років, незаперечно лягло в основу формування його характеру, становлення його особистості”.

Вшанування пам’яті видатного українського науковця почалося на 70-річницю від дня його народження – у 1981-му назвали на його честь вулицю в Києві, встановили меморіальну дошку.

За 10 років його ім’я присвоїли СКБ “Південне”, яким він керував. І вже далі – меморіальні дошки й погруддя в різних містах, найменування вулиць, селищ, навчальних закладів, астероїда, кратера на Місяці тощо.

У сучасній Україні маємо формальні ознаки вшанування Михайла Янгеля: до його 100-ліття Нацбанк України викарбував ювілейну срібну монету в серії “Видатні особистості України”, у 2002 та 2011 роках випустили поштові марки з його портретами.

Хоча можна пригадати й зворотне: у 1993 році Харківський інститут радіоелектроніки ім. М. Янгеля перейменували на Харківський державний технічний університет радіоелектроніки, а ім’я конструктора з назви кудись зникло.

Хай там як, насправді про життя Михайла Кузьмовича наразі не так вже й багато знаємо. Можливо, через оту його засекреченість, малу кількість спогадів, складність доступу до архівних документів. Принаймні біографічної книжки про нього й досі немає.

  • Станіслав Цалик
  • Письменник, краєзнавець