ДМИТРО ЯВОРНИЦЬКИЙ ВІДКРИВ СВІТОВІ ПЕТРИКІВСЬКИЙ РОЗПИС!

На сьогодні Петриківський розпис є перлиною народного мистецтва України.
З 2013 року його занесено до Списку нематеріальної культурної спадщини людства ЮНЕСКО. Але маловідомим залишається той факт, що саме історик та етнограф Дмитро Іванович Яворницький був першим науковцем, який розпочав збирання, зберігання та популяризацію цього виду народного мистецтва.
Перші документальні згадки про матеріальну культуру села Петриківка з’являються ще в середині XVIII ст. Ужиткові предмети, розмальовані специфічними яскравими візерунками, місцеві майстрині продавали під час ярмарків, які відбувалися у селі. Але протягом тривалого часу безпосередньо сам розпис ніхто не виділяв окремо як мистецтво та, відповідно, не досліджував.
Д.І. Яворницький під час підготовки до проведення ХІІІ Археологічного з’їзду 1905 року, активно досліджував територію губернії, особливу увагу звертав на церковні реліквії козацької доби. Вчений неодноразово відвідував і село Петриківку, де у місцевій церкві відшукав цінні предмети. І у цьому селі він побачив цікаві розписи, зроблені народними майстринями, деякі речі з цим розписом відібрав для музею імені О. Поля – скриню, піч, шкатулки, ложки, тощо. Тим самим розпочав дослідження, збирання, зберігання та популяризацію цього види народного мистецтва.
Цікаво, що про Петриківський розпис довгий час не знали інші відомі на той час етнографи.
Наприклад, відомий етнограф Федір Вовк у своїй праці «Студії з української етнографії та антропології» не згадує про Петриківку Новомосковського повіту, хоча надає інформацію про настінні розписи Поділля та Гуцульщини.
Федір Вовк, відвідавши музей у Катеринославі на початку 1910-х рр. та оглянувши багату етнографічну колекцію музею, після спілкування з директором Д.І. Яворницьким отримав чудові зразки Петриківського розпису та забрав їх із собою до Російського музею Олександра ІІІ у Петербурзі, де був хранителем етнографічного відділу.
Дмитро Яворницький, навпаки, звертав увагу на подібні прояви народної творчості. Він наголошував на важливості розвитку етнографії, створенні етнографічних музеїв, та збереження старожитностей, чітко визначаючи проблеми, які має ця галузь: «У нас етнографічні музеї дуже рідке явище. Рідке сперш усього через те, що для того треба великі кошти; по-друге, через те, що у нас небагато є таких людей, які цікавляться життям простих людей; а по-третє, і через те, що у нас дуже мало таких учених особ, які спеціально присвятили себе етнографії».
У 1911 році молода художниця Євгенія Евенбах приїхала на канікули з Петербурга, де навчлась в Імператорському товаристві заохочення мистецтв у Миколи Реріха.
В Обласному музеї ім. О.М.Поля вона робила замальовки з експонатів у залах, її помітив директор Д.І. Яворницький, і вони познайомились.
Дізнавшись, що молоду художницю зацікавили речі, розписані Петриківкою, Дмитро Іванович запропонував їй відрядження від музею задля подорожі до сел з метою здійснення замальовок з народних настінних розписів. Так вона відвідала Мишурин Ріг та Лоцманську Кам’янку.
А у 1913 році Євгенія Евенбах приїхала вже від Російського музею, де почала працювати, з метою створити замальовки народних настінних розписів. Цього разу за порадою Дмитра Івановича вона відвідала Петриківку, яка її вразила.. Там художниця познайомилася з Тетяною Патою, однією з найвідоміших майстринь Петриківського розпису. Вона скопіювала розписи коминів, зроблені Патою, на кальці і вивезла їх до Катеринослава та Петербургу, де після цього неодноразово виступала з доповідями про Петриківських майстрів живопису. Саму ж Тетяну Пату Євгенія Евенбах запрошувала до Петербургу, але та відмовилась.
Після цього відбулося знайомство Тетяни Пати з Дмитро Яворницьким, який усіляко підтримував та популяризував її творчість.
Неодноразово Тетяна Пата приїздила до Катеринославу, на замовлення музею у 1924-25 роках вона створила ескізи килиму (панно), рушників та два ескіза розпису коминів, що нині зберігаються у фондах музею.
До речі, кахельна груба печі у приватному будинку самого Дмитра Яворницького також була розписана Петриківьким розписом Тетяною Патою, але, на жаль цей розпис до наших днів не вцілів.
Загалом, як зазначав Дмитро Яворницький, на 1923 рік різних зразків виключно декоративного розпису у музеї налічувало більше тисячі.
 
На фото: Тетяна Пата та Євгенія Евенбах. Зразки мальовок початку ХХ ст. з фондів ДНІМ (автори Є. Еенбах та Т. Пата)
Садиба Дмитра Яворницького