Коляд, коляд, колядниця,

Добра з медом паляниця,

А без меду не така –

Дайте, дядьку, п’ятака…

Певне, в Україні не знайдеться людини, яка б не чула цієї колядки. Останніми роками діти, вітаючи з різдвяними святами, послуговуються переважно цим текстом, хоча у минулому, а подекуди й нині у окремих регіонах ще збереглися глибокі традиції різдвяних віншувань.

Коли треба колядувати?

Молоді люди, гуртуючись у ватаги (дружини), починали готуватися до колядування від свята Введення (Введення в Храм Пресвятої Діви Марії), тобто з 4 грудня. Вони розучували колядки, майстрували восьми-, семи- чи шестикутну рухому звізду, обирали головного розпорядника – ватагу (березу).

Колядки в Україні виконують на честь Різдва або, як кажуть на Поліссі, на Ко́ляди, що припадає на 7 січня за григоріанським календарем.

На Покутті (Прикарпаття) діти ходили колядувати на Святвечір, на переважній території України – Слобожанщині, Поліссі, Наддніпрянщині, Гуцульщині – першого дня Різдва, на західному Поділлі – лише вранці наступної днини.

Загалом подекуди дозволялося колядувати аж до Стрітення (15 лютого), хоча переважно – до Водохреща (19 січня), бо тоді “розстріляли коляду на льоду”, адже під час освячення води мисливці стріляли з рушниць, ознаменовуючи завершення різдвяних святок.

колядник

Автор фото, УНІАН

подкаст
Що це було

Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Після нічної служби першими сповісниками народження Ісуса Христа були семи-восьмирічні хлопчаки, які оббігали хати найближчих сусідів з віршованими віншівками:

“Я маленький хлопчик,

Виліз на стовпчик,

На скрипочку граю,

Христа прославляю!”

або

“Колядин, колядин,

Я у батька один,

По коліна кожушок,

Дайте, дядьку, пиріжок!”.

Завершували речитатив словами: “Христос народився!”. І чули у відповідь: “Славімо Його!”. Після обіду колядувати вирушали підлітки, а надвечір – парубки. Колядували переважно хлопці, дівчата у різдвяних віншуваннях участі не брали, оскільки за давнім віруванням першим гостем (полазником) мав бути представник чоловічої статі, щоб ощасливити обійстя.

На Гуцульщині до гурту запрошували музикантів: скрипалів, трембітарів. У колядницьких текстах оспівувалися господар та господиня, їм бажали щастя, здоров’я, щедрого врожаю та приплоду, а дорослим дітям – подружньої пари.

Були окремі колядки для панотця, вдову, бджоляра тощо. У радянські часи колективи художньої самодіяльності, намагаючись поширити новітню обрядовість, вітали агрономів, доярок, вчителів, лікарів спеціальними текстами щедрівок з репертуарних збірників.

Двори односельців обходять також вертепники, розігруючи сцени євангельських легенд про чудесне народження Ісуса Христа, поклоніння Йому трьох волхвів і злодіяння царя Ірода. Церковна півча вітала односельців з колядками християнської тематики “Небо і земля”, “В Вифлеємі новина”, “Бог предвічний” тощо.

Коли треба щедрувати?

Дівчатка-підлітки та дорослі дівчата натомість щедрували попід вікнами на Щедрий вечір або Маланки (13 січня). Як тільки починало сутеніти, то тут то там по селі можна було почути: “Ой сивая та і зозуленька…”, “В полі, в полі плужок ходить…”

коза

Автор фото, УНІАН

У селах Галичини, Буковини та Поділля дотепер зберігся звичай маланкування, коли парубоча ватага перевдягала найудатливішого хлопця в Маланку, який чинив бешкети господарям хати: розкидав сміття, заглядав у піч, видивлявся чи всюди прибрано, чи смачно приготовано. Тому господарі заздалегідь старалися навести лад у господі.

На Київщині молодь водила Козу, організовуючи театралізоване дійство, головними учасниками якого були Коза, Дід, Лікар, Циганка, Стрільці-молодці тощо.

Під жартівливі діалоги Коза помирала і не хотіла оживати, поки господар її не почастує чимось смачненьким, а потім радісно витанцьовувала, бо де Коза ходить, там жито родить…

Коли треба засівати?

З приходом Василів (Василія Великого – 14 січня) відбувалися обрядодійства аграрного характеру. Вдосвіта хлопчики вирушали посівати від хати до хати односельців цільними зернами жита-пшениці зі словами: “Сій, Боже, роди, Боже, жито, пшеницю і всяку пашницю! На щастя, на здоров’я, на новий рік, щоб уродило краще як торік!”.

Традиційно малих колядників, щедрувальників та посівальників чекали з нетерпінням і щедро обдаровували яблуками, горіхами, гарбузовим насінням, пиріжками, бубликами, цукерками, зрідка дрібними грошима.

коляда

Автор фото, УНІАН

У ватазі дорослих парубків та дівчат був міхоноша, який у велику торбу збирав усі гостинці для загального частування на великих вечорницях.

Різдвяно-новорічні віншування у різних регіонах України вирізняються багатим і різноманітним змістом та мелодикою. Проте їх об’єднує побажання добра, достатку, любові та щасливого життя у прийдешньому році.

  • Олександр Васянович
  • Кандидат історичних наук, етнограф для BBC News Україна

Від admin