Здається, про фільм «Не дивися вгору» написали вже всі і все.
Тому якраз настав час зробити це і мені).
Як для мейнстрімного кіно — це ледь не найрадикальніша критика і сатира над сучасною демократією, медіа, соціальними мережами, великими технологічними корпораціями (список можна довго продовжувати).
Дуже влучно і дуже смішно.
І трохи сумно, бо «в житті» в подібній ситуації було б саме так або ще гірше.
І фінал — просто тріумф сімейних цінностей і навіть віри в Бога!
До чого ми вертаємося, коли навколо все втрачає сенс і всі ідоли падають?
Правильно, до сім’ї, до найдорожчих людей і до віри.
Прямо як у старому-доброму американському кіно до настання лівацької цензури.
Аж здивувався.

Андрій Іллєнко

Від admin