Кінокритики BBC Culture Ніколас Барбер та Керін Джеймс обрали найкращі фільми року, що минає. Серед них — «Земля кочівників», «Ще по одній» і «Вестсайдська історія».

Юда та чорний месія (Judas and the Black Messiah)

Юда і чорний месія

Автор фото, Warner Bros Pictures

Напружена та водночас зворушлива драма режисера Шаки Кінга оповідає про лідера партії «Чорна пантера» Фреда Гемптона, вбитого 1969 року на замовлення ФБР.

Роль харизматичного революціонера, якого боялося ФБР, блискуче виконав Деніел Калуя, здобувши за неї «Оскара».

Крім біографічної оповіді про відомих історичних постатей, стрічка порушує актуальні досі теми свавілля поліції та боротьби чорношкірих за свої права.

Легенда про зеленого лицаря (The Green Knight)

Легенда про зеленого лицаря

Автор фото, A24

Сюжет фільму заснований на поемі XIV століття. На новорічний бенкет до Камелота приходить жахливий Зелений Лицар (Ральф Айнесон) і пропонує парі: будь-хто серед лицарів Круглого столу може вдарити його сокирою, але він зробить те саме через рік і один день.

Безстрашний племінник короля Артура, сер Гавейн (Дев Патель), приймає виклик і відсікає голову моторошному гіганту. Але той повертає голову на місце і йде геть.

У ролі сценариста й режисера стрічки виступив Девід Лоурі, відомий такими драмами як «Старий з пістолетом» та «Історія примари». І отже, «Зелений лицар» претендує на більше, ніж середньостатистичне фентезі.

«Ми хотіли створити такий же епічний фільм як «Володар перснів», але з оригінальною історією в основі», — сказав Лоурі в інтерв’ю Entertainment Weekly.

Фільм сповнений фантастичних сцен боїв на мечах та міфічних істот, але його головна тема — загальнолюдська. «Ідея, що честь людини важливіша за життя чи спадщину, дуже близька мені. Я багато про це думаю, про те, як нас і мене, зокрема, сприйматимуть наступні покоління», — додав режисер.

Рая та останній дракон (Raya and the Last Dragon)

Рая і останній дракон

Автор фото, Disney

Події цього смішного, яскравого та динамічного анімаційного фільму студії Disney розгортаються у вигаданому стародавньому королівстві Кумандра десь в Азії.

Юна войовниця Рая шукає останнього магічного дракона, який допоможе їй перемогти сили зла й врятувати свого батька.

Але дракон традиційно виявляється кумедним і дотепним другом, який не лише допомагає Раї здолати ворога, але й дає дівчинці важливі уроки життя.

Земля кочівників (Nomadland)

Земля кочівників Nomadland

Автор фото, Searchlight Pictures

Стрічка режисерки Хлої Чжао, яка здобула три головних «Оскари» (найкращий фільм, найкраща режисерська робота та найкраща жіноча роль) оповідає про американців, які лишилися на узбіччі життя, героїв, яких Голлівуд зазвичай ігнорує.

Це — екранізація однойменного документального роману Джессіки Брудер, в центрі сюжету якого героїня Френсіс Макдорманд, вдова на пенсії, яка не має дітей.

Жінка не має можливості залишитися в своєму будинку, а тому пакує речі у старий фургон і вирушає у подорож пустелею. Як незабаром вона виявляє, таких «кочівників» у сучасній Америці чимало.

Їхню роль виконують реальні люди, які опинилися у скрутному становищі, а Макдорманд — єдина професійна акторка у фільмі. Разом з режисеркою Хлої Чжао вони майстерно усувають кордони між фактами та вигадкою.

Незнайома дочка (The Lost Daughter)

Незнайома дочка

Автор фото, Yannis Drakoulidis/Netflix

Акторка та лауреатка «Золотого глобуса» Меггі Джилленгол вперше виступила в ролі сценаристки-режисерки, екранізувавши роман Елени Ферранте про професорку середнього віку Леду. Її одержимість ледь знайомою жінкою та її дочкою змушує Леду дізнатися власне минуле.

Головну роль виконує Олівія Колман, і вона, здається, перевершує саму себе. Її партнерки по фільму — не менш заслужені акторки: Джессі Баклі, яка грає Леду в юності, й Дакота Джонс у ролі молодої жінки, з якою знайомиться Леда.

Джилленгол чудово втілює атмосферу роману на екрані, але й вкладає в історію жінок, які шукають себе, власний художній погляд.

007: Не час помирати (No Time to Die)

Не час помирати

Автор фото, MGM

Дату виходу стрічки кілька разів переносили через пандемію. І коли світ нарешті побачив 25-й фільм про агента 007, через понад 5 років після прем’єри «Спектра», це стало справжнім приводом для святкування.

Чи вартий він був такого довгого очікування? Відповідь дають кілька фактів.

По-перше, режисер Кері Джоджі Фукунага («Безрідні звірі», «Справжній детектив») є майстром адреналінового екшена та атмосферних географічних локацій.

По-друге, Фібі Воллер-Бридж («Погань», «Вбиваючи Єву»), яка працювала над сценарієм, буз сумніву, надала йому гостроти та шарму.

І нарешті, ролі лиходіїв виконують оскароносні актори — Крістоф Вальц і Рамі Малек. Останній «Бонд» Деніела Крейга, схоже, буде його найкращим.

Лишається тільки одне питання: яким буде наступний Бонд?

Вестсайдська історія (West Side Story)

Вестсайдська історія

Автор фото, Niko Tavernise/ Twentieth Century Fox

Музична мелодрама Стівена Спілберга мала вийти ще минулого року, але коли йдеться про такий приголомшливо красивий фільм, то він вартий того, щоб чекати. Це — адаптація класичного бродвейського мюзиклу, написаного Леонардом Бернстайном і Стівеном Сондгаймом за сюжетом «Ромео і Джульєтти».

Енсел Елгорт («На драйві») та маловідома акторка Рейчел Зеглер зіграли Тоні та Марію, закохану пару, що опинилась в епіцентрі протистояння нью-йоркських банд «Акул» і «Ракет» у 1957 році.

Ідентичність (Passing)

Ідентичність (Passing)

Автор фото, Netflix

Акторка Ребекка Голл береться за роль сценаристки і режисерки й робить це з винятковою елегантністю та дотепністю. «Ідентичність» — це її тонка й меланхолійна екранізація роману Неллі Ларсен про двох подруг дитинства, які випадково зустрічаються у дорослому віці в Нью-Йорку у 1920-х роках. Головні ролі у стрічці виконали Тесса Томпсон і Рут Негга.

Одна з героїнь — тепер світська левиця й активістка за права чорношкірих у Гарлемі, друга переконала всіх, зокрема й свого чоловіка-расиста (Олександр Скарсгард), що вона насправді біла.

Талановита акторська гра й стильне чорно-біле зображення тонко відтворюють драму в житті головних героїнь.

Сідай за кермо (Drive My Car)

Сідай за кермо

Автор фото, Janus Films

Попри схожість назви, з піснею Beatles стрічка не має нічого спільного. Японський режисер Рюсуке Хамагучі створив один з найбільш незвичайних і промовистих фільмів останніх років.

Актор і режисер Юсуке (Хідетоші Нішійма) після смерті дружини береться за постановку п’єси Чехова «Дядя Ваня» в Хіросімі. Його водійкою на цей час стає молода жінка.

Вона переживає свою життєву трагедію, але разом їм вдається дати собі раду з минулим. Drive My Car — це фільм про розмови та театральні репетиції, про впевненість і таємниці, створений настільки майстерно, що три години перегляду минають непомітно.

Думки головного героя про втрачені можливості, даремно витрачений час і необхідність жити далі перегукуються з почуттям чехівського персонажа.

Титан (Titane)

Титан

Автор фото, Carole Bethuel

«Титан» — науково-фантастичний горор у дусі Девіда Кроненберга про серійну вбивцю (Агата Руссель), яка виявляється вагітною від… автомобіля.

Приголомшливий своєю екстремальністю фільм Жюлі Дюкорно насправді ще химерніший, ніж можна припустити з сюжету.

Моторошний, але водночас комічний, з відвертими сценами сексу й насильства, кислотним світлом та пульсуючим саундтреком, «Титан» викликає таку бурю різноманітних почуттів, як жодна інша цьогорічна прем’єра.

Це також другий фільм режисерки, який отримав «Золоту пальмову гілку» в Каннах.

Маленька мама (Petite Maman)

Маленька мама

Автор фото, Lilies Films

Французька режисерка і сценаристка Селін С’ямма привносить у свою нову стрічку візуальну красу «Портрету молодої жінки у вогні», але створює геть інший фантазійний шедевр з аурою казки й переконливістю реального життя.

Восьмирічна дівчинка Неллі мешкає у віддаленому будинку в лісі, який її розлучені батьки прибирають після смерті бабусі. Вона блукає в лісі й зустрічає іншу дівчину, Жозефіну, її двійника — дівчат грають реальні близнючки.

Згодом виявляється, що Жозефіна має надприродний зв’язок із власною матір’ю Неллі. Використовуючи уяву дитини, режисерка створює ліричний й глибоко пронизливий твір на межі містики й реалізму почуттів.

Французький вісник (The French Dispatch)

Французький вісник

Автор фото, SEARCHLIGHT

Шанувальники фільмів Веса Андерсона радіють — 10-й фільм сценариста й режисера втілює саму сутність його художнього стилю.

Ледь не кожен кадр стрічки прикрашає його фірмовий стиль: розділений екран, стоп-кадр, підписи, яскраве озвучення або перемикання між монохромним та кольоровим зображенням.

Під примхливою зовнішньою формою приховані три історії, які відбулися у вигаданому французькому містечку Еннуї-сюр-Блазе, і були описані в журналі, прототипом якого став The New Yorker.

До улюбленої акторської команди Андерсона, Білла Мюррея, Овена Вілсона, Тільди Свінтон та Джейсона Шварцмана, цього разу приєдналися Тімоті Шаламе, Бенісіо дель Торо та Леа Сейду.

«Хоча за приголомшливим феєрверком деталей іноді доволі важко стежити за сюжетом, зануритися у світ «Французького вісника» — суцільна насолода», — написала Софі Монкс Кауфман у виданні Hyperallergic.

У руках пса (The Power of the Dog)

В руках пса

Автор фото, Kirsty Griffin/ Netflix

Через 28 років після виходу «Фортепіано» Джейн Кемпіон представляє ще одну атмосферну драму, зняту в нетрях Нової Зеландії. Втім, «У руках пса» — темніша й дивніша за попередній шедевр режисерки, і також надзвичайно захоплива.

Фільм також демонструє одну з найбільш видатних ролей Бенедикта Камбербетча.

Його герой, уїдливий власник ранчо з Монтани, переживає складні стосунки зі своїм братом (Джессі Племонс) і його сором’язливою дружиною (Кірстен Данст).

Екранізація роману Томаса Севеджа спочатку здається вестерном про токсичну маскулінність, але згодом перетворюється на готичну мелодраму, дія якої відбувається у моторошному, але цілком реальному світі.

Супернова (Supernova)

Супернова Supernova

Автор фото, Alamy

Чуттєва історія любові й дружби англійського піаніста (Колін Ферт) і американського письменника (Стенлі Туччі), який страждає на ранню деменцію.

Подорожуючи мальовничим Озерним краєм в автофургоні, чоловіки усвідомлюють, що ця поїздка може стати їхнім останнім спільним відпочинком.

Попри сумний сюжет акторам вдається створити атмосферу доброго гумору, поки чоловіки щиро насолоджуються радощами, які незабаром стануть їм недоступними. Режисеру й сценаристу стрічки Гаррі Маквіну вдається блискуче передати ніжні чоловічі стосунки та біль їхньої втрати.

Ніч королів (Night of the Kings)

Ніч королів Night of the Kings

Автор фото, Neon

Новаторська драма режисера Філіппа Лакота сміливо поєднує реалізм із легендами, відроджуючи традиції африканських гріотів, бродячих казкарів і музикантів.

Сюжет оповідає про занедбану в’язницю десь у глибинці Кот-д’Івуару, в’язні якої затівають гру у дусі Шахерезади.

Щодня вони обирають одного чоловіка, який повинен розповідати історії всю ніч, а того, хто не впорається із завданням, вб’ють. У розповіді головного героя правда й вигадка змішуються, з’являються міфічні герої, які вступають у бій з надприродними силами.

Інші в’язні співають і рухаються у стилізованому танці. Стрічка майстерно зображує силу оповіді.

Ще по одній (Another Round)

Ще по одній Another Round

Автор фото, Alamy

Режисер Томас Вінтерберг створив п’янкий коктейль комедії та драми, змусивши глядача поважати й співчувати головним героям попри їхню обурливу поведінку.

Учитель історії (Мадс Міккельсен) та троє його найближчих колег вирішують впоратися з кризою середнього віку за допомогою алкоголю. Не просто алкоголю, а його величезної кількості.

Експеримент чоловіків стає водночас й бурхливим святом пиятики, й тонким застереженням від алкогольної залежності. Це одна з найкращих ролей Міккельсена, а його танець у фінальній сцені без сумніву увійде в історію кіно.

Літо соулу (Summer of Soul)

Літо соула

Автор фото, Courtesy of Mass Distraction Media

Це життєрадісне документальне кіно оповідає про забутий музичний фестиваль 1969 року, який називали «Чорним Вудстоком».

Це перша режисерська робота Ахміра Томпсона, який вправно вписав блискучі виступи Стіві Вандера, Ніни Сімон, Махалії Джексон, The 5th Dimension та багатьох інших у напружений політичний контекст епохи.

Фестиваль відбувся лише через рік після вбивства Мартіна Лютера Кінга.

Стрічка не є ностальгічною подорожжю в минуле, а радше повертає втрачену частину історії, представляючи її у новому ракурсі боротьби за расову рівність.

Втікач (Flee)

Flee

Автор фото, Neon

Про мігрантів майже щодня говорять у газетах, але документальна анімаційна стрічка Йонаса Поера Расмуссена перетворює одного втікача зі статистики на живу людину.

Афганський біженець і друг Расмуссена розповідає в інтерв’ю про свій важкий досвід. Арешт батька талібами в Кабулі, втечу його сім’ї до московської багатоповерхівки, жахливі стосунки з корумпованими поліцейськими та жорстокими торговцями людьми, а також його поїздку до Копенгагена, де він був змушений приховувати своє минуле.

Це захопливий і водночас оптимістичний фільм варто подивитися кожному, але насамперед політикам.

Людський голос (The Human Voice)

Людський голос The Human Voice

Автор фото, Sony Pictures Classics

Цей емоційно потужний і візуально приголомшливий фільм, створений двома сучасними майстрами — Педро Альмодоваром і Тільдою Свінтон (головна роль) — триває лише 30 хвилин.

Стрічка заснована на п’єсі Жана Кокто 1930 року, в якій жінка розмовляє телефоном з чоловіком, який її кинув. Єдине, що відрізняє фільм від п’єси, це блукання Свінтон з кімнати у кімнату порожньою квартирою.

Однак її почуття є бурхливо театральними — в розмові з коханцем вона переходить від зухвалої гордості до благання.

Свінтон у сукні від Balenciaga в оточенні найвишуканіших декорацій, які коли-небудь створював Альмодовар, вимовляє свій монолог із пристрастю й зворушливою інтимністю.

Батько (The Father)

Батько The Father

Автор фото, Alamy

подкаст
Що це було

Що це було

Головна історія тижня, яку пояснюють наші журналісти

Випуски

Кінець подкаст

Ентоні (Ентоні Гопкінс нагороджений «Оскаром» за цю роль), енергійний 80-річний джентльмен, насолоджується життям у своїй лондонській квартирі. Поруч його турботлива й уважна дочка (Олівія Коулман).

Але незабаром люди та квартира починають змінюватися, створюючи атмосферу фільму жахів — і у певному сенсі це так і є. У Ентоні деменція, і сюжет розгортається так, як бачить світ тяжко хворий чоловік.

Стрічка створює моторошне, сумне й водночас захопливе відчуття, адже логічна послідовність подій відсутня.

Втім, «Батько» привертає увагу не лише технічною винахідливістю.

Драма Флоріана Целлера, адаптована з його власної п’єси за допомогою Крістофера Гемптона, проникає глибоко в серце.

Вона змушує глядача з жахом уявити, як це — мати немічних батьків, і ще з більшим жахом відчути, як це — втратити зв’язок з реальністю самому.

Прочитати оригінал цієї статті англійською мовою ви можете на сайті BBC Culture.

Від admin