Російські окупанти нещадно нищать і грабують українські музеї. Цей процес стихійно почався ще у 2014 році, а нині досяг вищої стадії.

Перший масштабний випадок був зафіксований щодо Донецького обласного краєзнавчого музею у 2014. Тоді Донецьком “керував” відомий терорист Гіркін-Стрєлков. Одночасно історичний реконструктор і колекціонер. Як нам вдалося дізнатися, була певна змова, з колекції відібрали все найцінніше, а по будівлі було нанесено прицільний артилерійський удар, що викликало пожежу і обвал покрівлі. Офіційного розслідування не провели. Кількість зниклих експонатів невідома…

З музеями анексованого Криму – ціла епопея. Вивезено скіфське золото, полотна Айвазовського та інших художників, проводяться незаконні археологічні розкопки…

Що відбувається з унікальними колекціями на території ЛДНР достеменно невідомо. Але, фіксуються візити російських “експертів”, які періодично щось “відбирають для виставок в РФ”. Без повернення…

Стрімке просування путінських військ 24 лютого 2022 року, унеможливило евакуацію музейних закладів в Донецькій, Луганській, Запорізькій, Херсонських областях.

Не варто звинувачувати лише музейників! Адже, переміщення культурних цінностей має суровий контроль як місцевих органів влади, так і Мінкульту. Досить забюрократизоване і до кінця не продумане. Треба чимало дозволів на вивіз, знати куди, вирішити проблеми з транспортом і охороною…

Влада тоді розповідала про травневі шашлики. Ніяких наказів про евакуацію, попереджень не надходило. Музеї були миттєво захоплені, як і інші заклади культури. 505 об`єктів було пошкоджено.

Достовірної інформації з окупованих земель ніхто не має, але зрозуміло, що практично кожний музей там або пошкоджено, як мінімум частково розграбований.

Як приклад – у Василівці Запорізької області російські окупанти пограбували музей-заповідник “Садиба Попова”. Перед тим, як винести із садиби найцінніше,  обстріляли заклад культури з артилерії. 15 березня окупанти виламали всі двері, побили вікна і знищили все, що було на їхньому шляху. Рашисти винесли все, що могли взяти в руки й сумки, вкрали навіть мармуровий унітаз — експонат музею, а оргтехніку розгромили.

Бомби знищили й Державний художній музей Маріуполя.Сотні цінних картин було вивезено до Донецька. Їх доля невідома…

Зникли колекції Мелітопольського краєзнавчого музею… Скіфське золото… Викрадено 1841 одиницю музейних предметів, серед яких історична зброя, прикраси з Мелітопольського скіфського кургану (історичний період 4 ст. до н.е.), старовинні монети, ордени та медалі радянського часу.

Російські окупанти грабують музеї та приватні колекції на Херсонщині.

Вкрадені експонати вивозять в окупований Крим, повідомляє Головне управління розвідки Міністерства оборони України.

“За словами свідків, представники ЗС РФ, які залучались до проведення рейдів, не схожі на звичайних військовослужбовців.

Вони екіпіровані одягом західного зразку, пересуваються на позашляховиках Toyota. Втім, мають зброю російського виробництва”, – говорять у розвідці.

Як виявилося, Мінкульт РФ спільно з ФСБ створив спеціальну “зондеркоманду” за зразком нацистської Аненербе, яка зайшла на окуповані території з охороною і розпочала таємну “інспекцію” музейних фондів. Щось вивозиться до спецхранів ФСБ – бо виставляти крадене в офіційних музеях ще бояться, а певна частина банально викрадається і потрапляє на чорний антикварний ринок і в приватні колекції. Певні лоти вже засвітилися на західних аукціонах попри санкції. Антикварна мафія дуже сильна.

Чимало “експертів культурологічної зондеркоманди” нам добре відомі ще з часів легендарної операції “Козацькі регалії”, коли ми намагалися повернути в Україну скарби Запорожців з Музею Кубанського козацтва у Ховеллі (США). Потім епопея з шаблею Мазепи…

СБУ, ГУР і СЗР варто зробити офіційний запит до ФБР США, які сподіваємося, швидко дадуть списки “культурних бандитів”, що грабують українські музеї, поповнюють колекції олігархів і періодично бувають на найбільших аукціонах Америки і Європи… Та епопея ще попереду…

Україну мають цікавити таємні спецхрани ФСБ, куди звозять вкрадені скарби. Звідти їх буде повернути легше.

Отож, короткий огляд найсекретніших спецхранів ФСБ.

Спецхран КДБ СРСР N9 в Ермітажі. Ми засвітили це місце під час розшуків шаблі Мазепи. Росіяни взагалі не визнавали, що у них є такий відділ, офіційно заявляли про повну відсутність українських колекцій. Потім почали вимагати секретні інвентарні номери, які, до речі, ми їм повідомили. Лише тоді дозволили київській журналістці приїхати і сфотографувати шаблю Мазепи, яка виявилася копією. Оригінал – у іншому спецхрані. Крім шаблі, там є чимало особистих речей Мазепи, наприклад, його парадна шапка. І головний убір Богдана Хмельницького. Ми змогли опублікувати фото морського козацького прапора Січі. Було там 234 нерозпакованих скринь “Мазепинского дела”, опломбованого грізними стрічками “Не открывать до особого высочайшего повеления!”. Не смійтеся – досі не відкрили, а після наших публікацій оббили фанерою, написали “ЯД!” і переховали. Знаємо, куди перевезли. Російські журналісти мало не на кожній прес-конференції питають гендиректора Ермітажу Михайла Піотровського про той спецхран і шаблю Мазепи, що викликає у нього публічну істерику і “неконструктивну” критику нашого журналу.

Все, що не знищили і не вивезли з Києва петлюрівці, потрапило до Москви. В спецхран! Історичний музей!

Оригінал шаблі Мазепи, скарби київських князів, викрадених російськими самозванцями з Києва, зокрема легендарний перстень Ярослава Мудрого, який знайшла донька Генсека Брежнєва, Галина, у найсекретнішому спецхрані імперії – в Адміралтействі. Деякі інвентарні номери ми знаємо. Можливо, ризикнемо дати кілька фото. Там, під лазерною сигналізацією – і десятки портретів гетьмана Мазепи, створених тодішніми малярами на вимогу охранки. Про Адміралтейство росіяни мовчать глухо. А даремно!

Всі архівні документи, як і так званий Архів Скоропадського, які були захоплені чекістами, зберігалися в Одесі, Києві. Потім їх перевезли у спеціальне сховище до Чити. Потім – Ленінград. Якийсь час вони лежали у цікавих підвалах Адміралтейства. Після першої згадки про це сховище, ми трохи розпитали людей про цей унікальний витвір інженерного мистецтва. Виявляється, підвали не можуть бути затопленими! Стіни укріплені і обшиті свинцевими плитами. В тих підвалах і досі зберігається чимало цікавого. Наприклад, діаманти і рубіни київських князів, які комуністи виколупували з корон і прикрас для продажу за кордон, посередником у якому виступав Арманд Хаммер.

З 1973 року збірні документи, які отримали назву “Архів Скоропадського”, перевезли до Ермітажу. Де вони, нерозібрані, і досі чекають дослідників з України.

Ми знаємо, що у Історичному музеї Росії – той, один з корпусів якого знаходиться на Красній площі – зберігається найбільша у світі колекція документів, нагород, грошей, зброї часів Української Народної республіки. Доступу майже нема. Інформація відсутня.

Красна площа, Москва. Державний історичний музей. Спецхран КДБ СРСР з документами і експонатами часів Громадянської війни. Там і Врангель, і Колчак, і Денікін. Біла гвардія. Про них пишуть, досліджують, виставляють. Поруч – стелажі часів Української Народної Республіки, Гетьманат, Директорія, Махно, Зелений, Григор’єв. Все секретно.

Найбільша у світі колекція поштових марок, грошей, нагород, документів. Все, що не знищили і не вивезли з Києва петлюрівці, потрапило до Москви. В спецхран! Найбільшої шкоди українській історії та архівній справі завдали таємничі візити Столипіна до Києва на початку ХХ століття. Саме тоді, охранка, за наказом царя, почала вишукувати всі архіви запорожців. Причетним до того був і Столипін, який вивіз чимало документів до Москви. Потім частина з них, потрапила до Гохрану Новосибірська, де лежить і понині. Щось знову опинилося в Ермітажі.

Особливо дратувало російських царів все, що було пов’язане з Запорізьким козацтвом, Київською Руссю. В архіви Санкт-Петербургу, Москви, Новосибірська, Чити вивезли вагони рукописів, книг, літописів, церковних книг, козацьких універсалів, листів, реєстрів.

Майже все збереглося. Так і лежить у тих скринях нерозпаковане.

Потім до справи долучилося НК-ОДПУ-НКВД-КДБ. Ці дібралися до обласних і міських архівів, музеїв. Масовим це явище стало наприкінці 60-х – початку 70-х років ХХ століття. З музеїв експонати вилучалися “на реставрацію”. Збереглося чимало актів, договорів про тимчасову передачу реліквій українського народу музеям Росії. У нас забрали, і там не виставляють. Все в запасниках!

Майже впевнено можна говорити про якусь потужну колекцію гетьмана Івана Мазепи. Дуже старовинні речі з Візантії, книги, прикраси Київських князів, документи, що потрапили до зібрання Мазепи, лежали у надійному місці в Софії Київській. Вивезли.

До росіян потрапили чисельні прикраси Київських князів, документи (і пергамент, і Берестяні грамоти, які, на жаль, розсипалися, залишивши по собі лише свинцеві печатки з княжими символами).

Чимало документів вціліли – листування Ярослава та інших князів з Новгородом.

Існує публікація М. Розова про книги Ярослава, що лежать в бібліотеці ім. Салтикова-Щедріна. Знову Пітер! Як вони там опинилися? Нині ми дуже цікавимося секретним спецхраном ФСБ N21 у Кронштадті.

А ось ще один слід – Гатчина: 5 червня 1775 року російські війська, що захопили останню, Нову Січ, спакували і вивезли до Петербургу клейноди, прапори, гармати і архів запорозької військової канцелярії!

Прапори і гармати розпорошені кількома російськими музеями. А от за архівом ми тихенько ганялися кілька років.

Росіяни називають його “Архівом Калнишевського”. Він спокійно зберігається в секретному спецхрані Центрального військово-морського архіву Міністерства оборони РФ. 188300, Ленінградська область, м. Гатчина, Червоноармійський проспект, 2.

Офіційно цього спецхрану не існує. Про нього знає дуже обмежене число людей з суворими допусками. Зрозуміло, російські військові моряки абсолютно не цікавляться документами Архіву Запорозької канцелярії, листами Калнишевського, наказами, звітами, хроніками.

У тому ж спецхрані зберігається чимало документів з особистого архіву гетьмана Мазепи, захопленого росіянами після Полтавської битви. Теж не вивчений, не опублікований.

Захоплююча тема розшуку культурних цінностей поповнюється ще одним детективним розділом – повернення викрадених скарбів з українських музеїв.

Вже після війни…

Віктор Тригуб, редактор журналу “Музеї України”

Від admin