Золото скіфів, стародавні мозаїки, козацькі клейноди – все це та багато іншого створили або знайшли на території України. Однак побачити це ми зараз не можемо. Точніше, теоретично, можемо але в Третьяковці, Ермітажі або інших російських музеях. Про масштаб культурної катастрофи довжиною в три століття, і про тактику “нас там нет”, яка у випадку історичних артефактів перетворюється на “это вообще-то наше” – можете прочитати у серії статей від “УП. Життя”, написаних на основі подкасту “Чому вони крадуть?” від команди 435 ФІЛМС.

Метою цього проєкту є не тільки зафіксувати те, що втрачено, але й нагадати, що все це ми маємо повернути. Адже ці унікальні артефакти – це підтвердження того, що Україна була, є і буде.

У цьому епізоді ми розповімо про гучну крадіжку скіфського золота із Мелітопольського міського краєзнавчого музею. Знахідки з Мелітопольського кургану стали експонатами одразу для двох музеїв: Мелітопольського міського краєзнавчого музею та київського Музею коштовностей. 

Історія директорки музею Лейли Ібрагімової, яка опинилась в полоні через її кримськотатарське походження, сколихнула інформаційний простір ще на початку війни. Тоді музейники намагалися сховати у підвалі скіфське золото з надією, що окупантам не вдастся його знайти. 

Розібратися в історії допомогли Юрій Болтрик, що є досвідченим археологом, скіфологом,  старшим науковим співробітником Інституту археології НАН України, Лейла Ібрагімова – директорки Мелітопольського міського краєзнавчого музею, Антон Дробович – голова Інституту національної пам’яті та Олександр Любишко – активіст, волонтер із Мелітополя.

 

Також подкаст “Чому вони крадуть?” можна прослухати на Apple Podcasts, Google Podcsasts, Spotify, Soundcloud, MEGOGO та в інших подкаст застосунках.

Ніколи не думала, що в XXI сторіччі стану свідком окупації

Мелітополь – це невеличке місто біля Азовського моря, яке знаходиться між Запоріжжям, Маріуполем і Херсоном. Яким Мелітополь був до російського вторгнення, згадує місцевий житель та відомий волонтер Олександр Любишко.

“Все дуже просто, мило, але Мелітополь – то було дуже прогресивне місто, яке розвивалося найшаленішими темпами. Це відбудова інфраструктурних об’єктів, це дороги, дитячі садки, школи, нова льодова арена, затишні парки, сквери, найдивовижніші прикраси на Новий рік”, – ділиться спогадами Олександр Любишко.

Та мирне життя всіх українців закінчилось 24 лютого 2022 року. У багатьох містах України було чутно вибухи, в країні ввели воєний стан.

“Все почалось від потужного вибуху, були потрапляння по аеродрому, в Мелітополі дуже великий військовий аеродром”, – згадує Олександр Любишко.

Попри швидку окупацію українського Півдня, у Мелітополі на росіян ніхто не чекав. Більшість жителів відмовилися співпрацювати з окупантами, а на вулицях міста почалися проукраїнські мітинги. Росіяни такого точно не очікували й дуже швидко перейшли до звичних для них методів комунікації з тими, хто проти, тобто до репресій. Активістів і організаторів проукраїнських мітингів вишукували, щоб схилити їх до співпраці або просто залякати. Однією з найпомітніших патріоток в місті була Лейла Ібрагімова – директорка місцевого краєзнавчого музею. Музею з унікальною колекцією скіфського золота.

“Після початку повномасштабного вторгнення Росії місто Мелітополь було окуповано вже 25-го лютого. Ніколи не думала, що в XXI сторіччі стану свідком окупації”, – розповідає Лейла Ібрагімова.

 Юрій Болтрик тримає Золоту пектораль. Фото: Hromadske

Це було перше скіфське золото знайдене, розкопане в степу при радянській владі

“Під час господарчих облаштувань людина копала собі льох і провалилася. Все це було на приватному подвір’ї, затиснутому і будинками, і парканами, і тому там все копали руками. А потім уже збагнули, що справа серйозна і курган великий, і звернулись в Академію наук. І президент Академії наук, академік Палладін відправив Олексія Івановича Тереножкіна в Мелітополь”, – каже Юрій Болтрик.

Під час розкопок Мелітопольського кургану було знайдено майже два кілограми скіфського золота. Це були монети, прикраси, головні убори і зброя. Щоправда, головна цінність цієї знахідки та скіфського золота взагалі – не сам метал. Це можливість побачити й зрозуміти, як жили та чим користувалися люди, які заселяли територію України тисячі років тому. І дізнатися більше про скіфів – могутній народ, про який багато писав ще сам батько історії Геродот.

 Розкопки Мелітопольського кургану. Фото: Мелітопольський краєзнавчий музей

“Це було перше скіфське золото знайдене, розкопане в степу при радянській владі. А до цього копала тільки Імператорська археологічна комісія, і все надходило в Ермітаж. А академік Палладін категорично відмовив. І з того часу все  скіфське золото, яке було знайдене в Україні, залишалося в нас”,  – розповідає Юрій Болтрик.

Частина знахідок з Мелітопольського кургану опинилася в Києві і стала основою Музею коштовностей. Але 198 скіфських предметів лишилися в колекції місцевого краєзнавчого музею. Ці артефакти перетворили його на справжню скарбницю, яку відвідували як самі мелітопольці, так і гості міста.  

“Це був маленький музей в стародавньому панському будинку. Не дуже великий, але атмосферний і насичений кількістю експонатів. Ти торкаєшся до історії, до нащадків, до чогось того, що було дуже давно. І, звичайно, коли приїжджали люди, то їм було цікаво побачити, що саме в музеї”, – пригадує Олександр Любишко.

Попри спротив місцевих, Мелітополь все більше занурювався в окупацію. Залякування, викрадення та тортури, репресії проти незгодних стали звичним явищем. Також окупанти зацікавилися місцевим краєзнавчим музеєм і його скіфською колекцією. І не тільки через вартість золота.

Скіфи мають величезне значення з цивілізаційної точки зору. Адже тисячі років тому вони населяли наш Південь і виступали такими собі медіаторами між тогочасною Україною та Давньою Грецією, тобто колискою європейської цивілізації.

“Якщо так за великим рахунком, то росіяни не мають ніякого стосунку до Чорного моря. А воно є зоною грецької цивілізації. Ті країни, які мають вихід, мали контакти в давнину, або їх територія мала контакти з греками, ці народи і мають право і вважаються європейцями. Саме використовуючи скіфів Радянський союз, а потім і Росія проводили своєрідну культурну інтервенцію на Захід”, – каже Юрій Болтрик.

 Розкопки Мелітопольського кургану. Фото: Мелітопольський краєзнавчий музей

Врешті-решт вони дійшли до підвалу і викрали все знайдене

“10-го березня мене викрали з мого будинку. О 6 ранку озброєні російські солдати увірвалися до мого дому. Я опинилася в камері, де почався допит. Їх цікавила інформація про мої зв’язки з Меджлісом кримськотатарського народу та про музей. Потім питали про іслам, історію та також, чому я ходила на проукраїнські мітинги. На мітингах вони акцентували. Вони погрожували мені. Я відповідала, що в мої плани не входить з ними співпрацювати.”, – пригадує Лейла Ібрагімова.

Викрадення Лейли Ібрагімової відбулося фактично під час зустрічі міністра закордонних справ України Дмитра Кулеби з його російським візаві Сергієм Лавровим. За перемовинами слідкували українці та весь світ, сподіваючись на швидке завершення війни. Поки міністри виходили на підсумкову прес-конференцію Лейлу везли у невідомому напрямку  з чорним мішком на голові. Попри абсолютно абстрактну та розпливчасту відповідь російського міністра, справа набула міжнародного розголосу, і саме це врятувало Лейлу.

“Мені дуже пощастило, що мене відпустили. А ввечері того ж дня подзвонили співробітники й сказали, що в музеї проводили обшук. Окупанти розтрощили замки, заходили в фонд, де зберігалося скіфське золото”, – каже Лейла Ібрагімова.

Лейла Ібрагімова розуміла, що це тільки початок і що росіяни вже поклали око на скіфську спадщину. Попри шалену небезпеку, вона вирішила діяти самотужки.

“Я, як директорка музею, розуміла, що ми маємо переховати експонати. Ми закопали колекцію скіфського золота та інші цінні предмети у підвалі, який не значився в документах. 20-го квітня окупанти призначили нового директора, колаборанта – Євгена Горлачова. Горлачов та військові РФ цілий тиждень ретельно обшукували музей, допитували поодинці співробітників, але ніхто не надавав їм інформації. І врешті-решт вони дійшли до підвалу і викрали все знайдене”, – додає Лейла Ібрагімова.

 Розкопки Мелітопольського кургану. Фото: Мелітопольський краєзнавчий музей

Росіяни намагаються привласнити собі культурну спадщину

Та чому росіянам так потрібні ці скіфи? Навіщо в умовах війни, фронт якої проходить зовсім неподалік, докладати таких зусиль, аби відшукати якусь колекцію старовини?

“Росіяни обкрадають наші музеї. Росіяни намагаються позабирати, апропріювати, тобто привласнити собі культурну спадщину, політичну спадщину і предмети, конкретні предмети. Літописи, гравюри, ікони, археологічні артефакти, забрати їх у свої музеї та вписати у  свою версію історії.

Непідготовлена людина починає в це вірити. Власне багато тих росіян, які йдуть у військо не під примусом, вірять в цю superioriti, в цю перевагу російської нації, в цю версію історії, тому що воно переконливо звучить”, – каже Антон Дробович.

Через пограбування музею в Мелітополі Служба безпеки України відкрила кримінальне провадження за фактом порушення законів та звичаїв війни.

Однак росіяни під час широкомасштабного вторгнення пограбували чи зруйнували не тільки Мелітопольський міський краєзнавчий музей. Така ж доля спіткала багато інших українських культурних установ.

На жаль, навіть знаючи про небезпеку війни, відповідні державні органи не підготувалися до захисту нашої спадщини. Навіть після пограбування в Мелітополі, запорізькі чиновники ще якийсь час заперечували втрату скіфського золота. Спочатку вони говорили, нібито росіяни вкрали копії, а не оригінали. Те, що це було справжнє золото, можновладці визнали лише через деякий час.

“Ми погано підготувались. Всі тридцять років Незалежності ми абсолютно жахливо ставились до збереження культурної спадщини.

Важливо розуміти, що збереження спадщини  – це не просто в броньований сейф покласти. Це величезна робота, якою мають займатися професіонали, які вчаться не менше, ніж лікарі. Очевидно, що системно до цього ні один уряд, ні один міністр культури за всі ці роки не підходив. І це теж одне з перших, що треба змінити після перемоги у цій війні”, – розповідає Антон Дробович.

“Наразі, я не знаю про місцеперебування  колекції. Дуже сподіваюсь, що культурне надбання народу повернеться в Україну, а саме, у звільнений мій рідний Мелітополь. Дякую за увагу і слава Україні!” – резюмує Лейла Ібрагімова.

Чому вони це зробили? Не тільки через вартість самої колекції. А й для того, аби блиском цього золота підкріпити власну імперську оманливу велич. Велич, яку росіяни століттями будували саме такими методами – грабунком і терором.-https://life.pravda.com.ua/culture/2022/11/13/251290/

Серія статей за мотивами подкасту “Чому вони крадуть?” створена у партнерстві з DW Akademie та за фінансової підтримки Європейського Союзу. Вміст публікації є одноосібною відповідальністю DW Akademie/Програми Медіафіт для Південної та Східної України та не обов’язково відображає погляди Європейського Союзу.

Виробництво: 435 ФІЛМС

 

Від admin