Цієї весни Київрада продовжила перейменування низки міських топонімів, назви яких пов’язані з радянським союзом, російською федерацією та її сателітами. Зокрема нову назву одержав також проспект Визволителів у Дніпровському районі столиці, що пролягає біля житлових масивів Воскресенка та Північно-Броварський.

Він виник у середині XX століття під назвою Воскресенське шосе. У 1968 році з його складу виділили Воскресенську вулицю, інша частина увійшла до складу тодішнього бульвару Перова (нині — Воскресенського проспекту). З 1973 року вулицю виокремили Північно-Броварський проспект, який вже за рік одержав назву проспект Визволителів.

Назва цього топоніму походив від популярного радянського наративу та нині в контексті російсько-української війни викликає негативні асоціації з російськими загарбниками. Тож, у квітні 2023 року Київрада перейменувала проспект на честь відомого українського художника Георгія Нарбута (1886-1920).

На думку мистецтвознавців, творчість цього митця стала яскравою сторінкою в українському мистецтві початку минулого сторіччя. Георгія Нарбута називали одним з найвизначніших графіків сучасності. Вважається, що значний вплив на формування його творчого стилю мало давнє українське малярство і графіка XVII–XVIII століть, геральдика українських родів, графіка українських рукописів і стародруків, які він досліджував впродовж життя.

Митець народився 9 березня 1886 року в невеличкому хуторі Нарбутівка, Чернігівської губернії в родині збіднілих дворян. Вважається, що його рід належав до козацької старшини у Глухові.

Хлопчик дуже рано виявив схильність до малювання, надихаючись на творчість барвистими пейзажами, що відкривалися з маєтку його батьків. Найулюбленішим заняттям хлопця був перепис текстів старовинними шрифтами, вимальовування заставки, літер і рамочок, також старанно копіював гравюри німецької Біблії.

У десять років Георгій вступив до Глухівської гімназії. На момент вступу він вже вільно читав, писав каліграфічним почерком та прекрасно малював.

Після закінчення гімназії у 1906 році, майбутній митець разом з братом Володимиром їде на навчання до Петербурга, де вступає в Імператорський університет на відділення східних мов. Згодом він переводиться на філологічний факультет.

У роки навчання він знаходить серед студентів художників-аматорів, організувавши у вільний час заняття малюнком. Пропрацювавши деякий час без керівників, студенти-художники влаштували виставку своїх творів. Згодом Нарбута прийняли до творчого угрупування «Світ мистецтва».

У 1909 році їде на навчання до Мюнхена — в школу Симона Голлоші, та за рік повертається до російської імперії.

До 1917 року митець прожив у Петербурзі, де входить до провідного мистецького угруповання «Світ мистецтва». На думку мистецтвознавців, саме в цей період Георгій Нарбут створює багато своїх шедеврів, навіть російські казки він оформлює у своєму, не схожому ні на кого стилі. Так, в ілюстраціях до казки Василя Жуковського «Як миші кота ховали» 1910 року чітко простежуються козацькі мотиви. Кіт ніби гетьман: із булавою в руці й з печаткою на грудях. А прикінцеве зображення Царя Ірінарія схоже на геральдичне зображення.

Взагалі геральдика була одним із найбільших захоплень художника, У 1914-му він оформлює «Малоросійський Гербовник», а наступного року працює вже над «Гербами гетьманів Малоросії».

Влітку 1912-го Георгій ненадовго приїхав додому, де закохався у Віру Кир’якову. Незабаром, у липні відбулися заручини, а у січні 1913 молоді побралися. За рік у подружжя з’явилася донька, а згодом і син, однак це не врятувало їхній шлюб. І вже за декілька років подружжя розлучилося, а Георгій Нарбут у 1918 році одружився вдруге.

Після падіння царського режиму та початку Української революції в 1917-му Георгій Нарбут переїхав до Києва.

У цей час він спільно з молодим поколінням українських графіків-модерністів розробляє державний герб та печатку, символіку для офіційних документів і постанов уряду, створив дизайн поштових марок і перших українських карбованців. Варто відзначити, що написи на банкнотах виконувалися не тільки українською, але й мовами найбільш численних національних меншин, які отримали від Української Центральної Ради національно-персональну автономію — польською, єврейською та російською.

Також у цей буремний час митець став одним із засновників Української академії мистецтв.

Наталя Кричевська-дружина видатного українського художника Федора Кричевського згадувала цей час:

«Я була студентка Академії Мистецтв у Києві, коли 1917 року познайомилася з Георгієм Івановичем Нарбутом. Його тоді було запрошено з Петрограда на професора молодої Академії. Це була висока на зріст людина з оригінальною зовнішністю й так само оригінальною творчістю. Він любив свою роботу, цікаво та оригінально працював і мав багато послідовників. Разом з ним працювали такі художники, як брати Кричевські, Мурашко, Бурачек, Жук та інші…

Приміщення Академії було в будинку Терещенка на Великій Підвальній. Я часто згадую вечір, організований центральною радою, що відбувся там-таки, у великому залі, — вечір, присвячений об’єднанню України з Галичиною. Всі були в українських строях, і я в червоній корсетці й плахті танцювала перший вальс з Нарбутом, одягненим у чорний жупан і старовинний пояс. Мабуть, ми гарно танцювали, бо нам аплодували. До цього вечора по місту було розвішено великі гасла, й усіх художників мобілізували писати такі плакати. Ще були гості з Галичини, але я того не знаю, бо наша справа була малювати плакати й танцювати».

На жаль, життєвий шлях талановитого митця обірвався у 23 травня 1920 року внаслідок черевного тифу. На той час митцю було лише 34 роки.

«Чудовий весняний день, сонце заливає вулиці, зелені сади й широкі майдани привітного Києва, — описує його похорон краєзнавець Федір Ернст. — Вирушив жалібний похід. Хтіли здобути сірих волів, щоб везли, за старим українським звичаєм, його труну — але не знайшли. Довелося найняти ломового візника, прибрали воза старими українськими килимами, укрили труну червоною китайкою. Спереду йшов військовий оркестр, а студентки академії в ясних вбраннях несли квіти. Вся художня сім’я Києва — за труною. На зеленій Байковій горі лежить його тіло. Похований Нарбут у своїм жупані».

Могила Георгія Нарбута на Байковому цвинтарі збереглося до нашого часу. Іменем Георгія Нарбута названа також вулиця у Подільському районі столиці.

Вважається, що впродовж свого дуже короткого життя Нарбут зумів виокремити й увічнити образи, де втілилися довгі століття культури та традиції, які вирізняли Україну від інших країн та народів.

Нагадаємо, як виглядали перші українські гроші, створені Георгієм Нарбутом.

Тетяна АСАДЧЕВА