«Хороша людина так само рідкісна, як і чорний лебідь»
Давньоримський поет-сатирик Ювенал
До кінця 17 століття вважалося, що лебеді бувають тільки білими, проте голландська експедиція, яку очолював Віллем Вламінк, виявила в 1697 році в Західній Австралії популяцію чорних лебедів. Для вчених це був шок!
Теж саме було для одного дуже поважного волинського вченого, цілого доктора наук повірити, що існують такі штани, як на мені.
Головний його резон: “Я був в понад 70 експедиціях, але таких штанів ніде не бачив!” Ми йому показали фото з музею, але він сказав, що це одні й ті ж штани!))
Після оприлюднення цього фото ми знайшли ще декілька таких же аналогів з інших регіонів Волині. Похожих. Пошитих із тканин, які жінки готували для літників. Але вищеозначений вчений уперто стояв на своєму!
Ще раз. Я такого не бачив, значить такого не може бути!
Ось така історія трапилася й із Велесовою книгою. Вперше вона була опублікована у 1954—1959 рр. в журналі «Жар-птица» у Сан-Франциско. В цій книзі розповідається зовсім інша історія слов’ян. Не така, як була в Радянському Союзі. Звісно, що всі сили тогочасних науковців було кинуто на те, щоб цю пам’ятку признати фальшивкою. Головним спецом Була Лідія Петрівна Жуковська. Радянський!!! лінгвіст і палеограф.
Дослівно не пам’ятаю її головний аргумент, але приблизно він звучав так само: ” В тогочасних працях не зустрічався виклад тексту в такій редакції, як у Велесовій книзі”. Це при тому, що до нас дійшло менше 1!!!% книг цієї епохи.
Всі інші “критики” або її учні, або послідовники. Я не є спеціалістом із палеографії, але признавати пам’ятку із нашої історії на основі лише критики радянських спеців – не зовсім правильно.
Категоричність вченого – шлях в нікуди. Наука відкриває нові факти, джерела, форми і методи дослідження.
Не можна триматися за минуле. Потрібно йти в ногу із часом.
А нам, українцям, потрібно уважно і бережно ставитися до своєї історії. Не вдаючись в крайнощі міфології, але й не використовуючи наративи минулого.