Про історію родини Розумовських знає кожен просунутий українець.

Молодий вродливий голосистий співак з Чернігівщини  Олекса Розум, не тільки причарував  позашлюбну доньку Петра Першого – Єлизавету і допоміг  зробити її імператрицею, але й разом зі своїм братом, пробував відродити  Гетьманщину.

Про історію Олекси ходять легенди. Як каже приказка, за кожним успішним чоловіком стоїть жінка. В такому випадку – мати, Наталія Розум.  Працьовита, мудра, хазяйновита.

Маючи чоловіка-гультяя і п’яницю, практично сама підняла дітей, а їх було аж шестеро: троє синів і троє дівчат. Всі були розумні, працювали, всі допомагали матері по хазяйству. Один Олекса за книжками сидів, чим страшенно дратував свого батька. Вони сварилися, билися і якось після чергового скандалу Олексій втік із дому  і зник. Вигулькнув аж в Петербурзі.

Тоді й загорілась зірка родини Розумів.

Коханець-фаворит Єлизавети Петрівни Олексій Григорович отримав прізвище Розумовський, а матері надсилав   вісточки та допомогу.  Вона гроші не тринькала – відкладала, зрештою купила шинок.  Через деякий час Олексій отримав  у володіння села  Адамівку, Лемеші.  Мати взялася ними управляти.  Поступово статки збільшувалися  і  у 1744 році   Наталія Розумиха придбала велику добротну садибу для зустрічі невістки – російської імператриці Єлизавети  в Козельці.

В Козельці це місце називають  Покорщина.

Як свідчить історія,  попереднім власником садиби був писар Іван Покорський.   Імовірно, назва “Покорщина” утворилась саме від його прізвища.  Але існує більш патріотична версія – саме тут імператриця  Єлизавета, вклонилася звичайній  українці, аби вшанувати матір свого обранця Олексія Розума.

Шлюб Розумовського і Єлизавети в російській імперії  так і не був визнаним. Проте будинок, де зустрічала Розумиха наречених – зберігся.

Згодом Наталя Розум передала цю садибу  у спадок доньці Вірі, дружині київського полковника Юхима Дарагана.

Садиба була велика: міцний  дерев’яний будинок з парадним ганком, двоповерхова кам’яниця, дерев’яна каретниця. І все це збереглося до нашого часу. Запущене, завалене, загублене в чагарниках, чекало свого часу.

Років сто назад, музейники Остерського краєзнавчого музею ставили питання про  збереження садиби. Тоді  ще існували два флігелі, сараї, а також груби, які були оздоблені зеленими та синіми кахлями.

Але, радянська влада не була зацікавлена в збереженні козацької спадщини, тим більш, місця пов’язані з гетьманством. Всі пропозиції з реставрації будинку лягли під сукно.

Під час Незалежності, ситуація практично не змінилася. Навіть  в часи  великої кампанії відродження козацького духу, садиба поступово розвалювалась. Лише в останні роки завдяки журналістам, на садибу звернули увагу. Приїжджали меценати, хотіли відреставрувати будинок, але виявилось, що частина охоронної зони вже була приватизована місцевими мешканцями, яких цікавлять лише сараї та гаражі, а не історія.

Зараз, завдяки волонтерам, донаторам, небайдужі люди відновлюють кам’яницю, перекривають дах, вичищають підвали будинку.

В архітектурному плані будинок досить цікавий. В Україні не так багато залишилось дерев’яних будинків гетьманського  періоду. На облупленій стіні можна подивитися техніку  стародавнього будівництва,  шпаклювання, затирання. Для етнографів це  жива архітектурна енциклопедія Чернігівського Полісся.

В середині будинку на стінах залишки  стародавніх газет  та шпалер.  Як  буде далі  проводитися реставрація – залежить від кінця війни і людей.

Є надія, що влада все ж таки зверне увагу на садибу Розумихи. Тим більше зараз, під час чергової  війни з росією.

Цікаве. Знакове місце. Місце покори імперської корони.

Наталка Іванченко