Традиційна новорічна ялинка відома в Європі з ХІХ ст.; але її «символічна» (чи світоглядна) історія набагато давніша. Вона своїми історичними коріннями сягає дохристиянських (язичницьких, поганських) часів. Ялинка, наподобі іншим вічнозеленим деревам, виступала символом безсмертя та вічного життя. Так, у давній Греції її вважали деревом надії, а в кельтів пов’язували з родючістю.
У християнській культурі дерево шанували як образ Христа (через втілення мертвенності, смерті та відродження – Різдва, Божественного вічного). Таким чином, Різдв’яна ялинка символізувала початок річного циклу життя (Полная энциклопедия символов и знаков/Автор-составитель Г. Адамчик. – Минск, 2008. – С. 133-134). Хоч, тривалий час канонічне християнство трактувало її прикрашання як «поганський звичай».
Серед інформаційно-цікавих інтерпретаторів історії новорічної ялинки був не раз уже згадуваний нами Лев Лепкий – січовий стрілець, поет, журналіст, видавець, уродженець Бережанщини. Яскравим прикладом такого авторського міні-дослідження є його стаття (замітка) «Походження ялинки». Її вирізка зберігається у фондах Обласного музею Богдана Лепкого в Бережанах, серед переданих матеріалів д-ра Романа Смика – племінника братів (Богдана та Лева) Лепких. Ця стаття-замітка не була, найімовірніше, опублікованою (так як не зустрічається в переліку публікацій особистості); а вищезгаданий музейний зразок підписано від руки криптонімом «Л.Л».
Отже, авторська – Лева Лепкого – коротка розповідь про походження ялинки (при збереженні його стилістики викладу):
«Впродовж століть різні люди досліджували, де і коли розпочався звичай ставити ялинки під час Різдва. Появлялися різні невірні здогади. Хоч появилася ялинка в Англії, лише в 1840 р., і багато пізніше і Голяндії, то звичай прикрашування ялинки розпочався перед кількома століттями.
Ялинка походить з містечка Селєштадт, в Альзації приблизно 40 км. на південь від Штрасбургу [Страсбургу] , положеного серед прекрасних шпилькових лісів і гір Вогезів. Ще тепер це містечко є старовинною оселею з домами зі стрілистими фасадами, з хідниками з круглого каміння і з іншими цікавими видами, що мають зв’язок з часом, коли «Батенько Різдво» їхав зі своїми оленями в зимовому часі.
Згадується ялинку перший раз у документі з 1508 р., що його зберігають в міському архіві. В цьому документі проповідник Гайлер забороняє звичай прикрашувати ялинку під час Різдва, називаючи це поганським звичаєм.
Штрасбург наслідував цей звичай сто літ пізніше, бо в архівах цього містьа існує документ з 1605 р., в якому є таке речення: «Під час Різдва ставлять в домах ялинки і на них вішають паперові квіти в різних красках, цукровані бараболі і золочені прикраси».
В 1642 р. згадується прикрашування ялинки ляльками. В цьому часі інший проповідник поборював цей звичай, бо це, мовляв, є залишком варварства й ідолопоклонства. Що лише в 1682 р. згадується свічки на ялинках.
З Альзації цей звичай поширився в Німеччині, Данії, Швеції, Норвегії і на сході.
В Англії принц Альберт впровадив ялинку в 1840 р., і цей звичай скоро прийнявся в цілій Англії та у ЗДА [США]. У Франції появилася ялинка досить пізно».
А ще пізніше – через Австрію – прикрашена ялинка (уже як звичний новорічний символ) потрапила на українські землі. І помандрувала – по Україні й по цілій Європі, з власними виробленими традиціями, святковими дійствами; як носій радості для людей, добрих очікувань та сподівань.
Володимир Парацій,
старший науковий співробітник
Бережанського краєзнавчого музею