У перших християн риба була символом Христа. А в чумаків — ще й… дошкою для ікони.

У ХІХ столітті існувала дивовижна традиція: лики Христа і Богородиці писали фарбами на сушеній камбалі.

Чумаки — мандрівні торговці сіллю й рибою — долали сотні кілометрів небезпечними шляхами від морів углиб України.

Дорогі ікони брати з собою було небезпечно, тому з’явився геніальний у своїй простоті варіант: оберіг, створений із того, що завжди під рукою — з риби. Така ікона і символічна, і практична: і товар, і святиня, і захист у дорозі.

Відомо, що на початку ХХ століття етнографи зафіксували такі зразки на Полтавщині. На в’ялених камбалах з обох боків були зображені Христос і Богородиця. Згодом подібну традицію перейняли й північні торговці та монахи, пов’язані з соляними й рибними промислами.

Після вдалих мандрів чумаки жертвували ці «рибні ікони» до храмів — разом із рибою та сіллю. Саме тому кілька таких унікальних речей дійшли до нашого часу.

Подібні експонати зберігаються і в Харківській області, зокрема в Пархомівці — ще одне нагадування, що народна культура вміє поєднати віру, побут і винахідливість так, що жоден сучасний концептуальний художник не підкопається.