15 березня 2026 року в Національному музеї історії України відбувся четвертий і завершальний раунд круглого столу на тему: «Русь в історії України: як розповідати про неї в музеях?» Цього разу темою розмови було формування пам’яті та використання спадщини Давньої Русі у ранньомодерній Україні, в якій самоназва «Русь» і руська ідентичність отримали органічне продовження. Принциповим і, як завжди, практичним питанням до учасників дискусії – співробітників науково-дослідницьких, освітніх і музейних установ – було те, як доступно, переконливо для нефахівців і водночас науково коректно говорити про Русь після занепаду києворуської держави і до кінця 18 ст.
Гості круглого столу у своїх репліках говорили, зокрема, про: поняття Русі у шляхетській культурі Корони Польської до і після Люблінської унії; роль українського духовенства у формуванні пам’яті про давньоруське минуле у 17‒18 ст.; використання терміна «Русь» і похідних (як-от «Мала Русь» або «Малоросія») у козацькому Гетьманаті. Як і під час попередніх зустрічей круглого столу, поставало питання термінологічного узгодження в розмові про пізньосередньовічний і ранньомодерний періоди термінів «Україна»/«український» і «Русь»/«руський» (а також похідних). Йшлося також про процеси творення національних ідентичностей в Україні 16‒18 ст., причому учасники зустрічі поділяли переконання про обмеженість модерністського розуміння нації, яке відкидає або ігнорує націєтворчі процеси у домодерні часи.
Доповідачі зійшлися у переконанні про неможливість звести українську історію цієї доби до однієї регіональної чи соціальної групи (зокрема, козацтва чи шляхти), кожна з яких могла мати відмінне свого середовища як «русі», але водночас була частиною єдиного українського етнокультурного простору.
У виступах запрошених експертів і загальній дискусії наголошували на принциповій відмінності української, литовсько-білоруської та московсько-російської традицій використання поняття «Русь» у Пізньому Середньовіччі і Ранньому Модерні та необхідності боротьби з деструктивними міфами і маніпуляціями у цій темі. Також учасники підкреслювали потребу активного поширення наукових знань про українську традицію Русі за допомогою різних технологій та форматів, серед яких чільне місце займає просвітницька робота у музейному просторі.
Загалом усі учасники круглого столу були одностайні в розумінні пізньосередньовічної і ранньомодерної Русі як природного продовження Русі Давньої 11–13 ст. Вони закликали до вироблення інклюзивної схеми історії домодерної України, що охоплювала б різні історичні (часом конкурентні) концепції Русі та руської спільноти в українській традиції.
Відеозапис трансляції четвертого раунду круглого столу «Русь в історії України: як розповідати про неї в музеях?» за посиланням: https://youtu.be/SmjJ5PbwBGw?t=506