У «Сенсотеці» презентували підсумки проєкту «Доступний Ренесанс», присвячений дослідженню, цифровізації та створенню тактильних копій творів мистецтва з фондів Львівської національної галереї мистецтв імені Бориса Возницького.

Проєкт має на меті зробити мистецьку спадщину доступною для людей із порушеннями зору та водночас запропонувати новий спосіб взаємодії з нею для широкої аудиторії. Проєкт реалізовано громадською ініціативою 17/My Future Heritage, відомою, серед іншого, за проєктом «Pinsel. Тактильна експозиція».

«Прибивання до хреста»

Особливістю нинішньої експозиції є те, що представлені п’ять музейних рельєфів XVI століття знаходяться у фондах і є практично недоступними для огляду. Ці рельєфи потрапили до галереї у 1940 році після націоналізації радянською владою колекції професора Леона графа Пінінського (1857–1938). Після 1945 року в музеї були оформлені інвентарні книги, в яких ці твори були названі, датовані та описані. Сьогодні вони мало дослідженні, тож їх копії є напрочуд важливими та цікавими абсолютно для усіх відвідувачів та науковців. Уже зараз, протягом роботи над проєктом, була частково змінена атрибуція творів.

П’ять дерев’яних горельєфів – це «Ecce Homo», «Прибивання до хреста», «Розп’яття з пристоячими», «Покладення до гробу» та «Воскресіння Господнє».

Рельєфи походять із південнонімецького регіону та датуються періодом на межі XV–XVI століть – часом, коли пізньоготична традиція поступово поєднувалася з новими пластичними рішеннями Ренесансу. Більшість творів належить до циклу Страстей Христових. У них біблійні події представлені через деталі та образи, характерні для тогочасного європейського суспільства: одяг, обладунки, головні убори та типажі персонажів.

«Ecce Homo»

«У XIV-XV століттях основним підприємством, де виготовляли сакральну скульптуру, була артіль. Основним напрямом роботи артілі було храмове будівництво. На чолі стояв начальник будови. Він керував будівельниками. Потреба в різьбярах виникала після завершення будови для облаштування інтер’єру церкви. Роботу виконували різьбярі, а розфарбовували виконану скульптуру малярі. Були й позолотники, які золотили окремі деталі. Але в нашому випадку німби не були золочені. У деяких випадках робота різьбяра зводилась до підготовчої. Скульптор, готуючи фігури для майбутнього розфарбування, свідомо спрощував моделювання, оскільки ґрунт та фарби нівелювали пластичність. У цьому циклі цілком вірогідно, що роботу виконували двоє різьбярів і один маляр. Однак пластика у цих рельєфах відіграє суттєву роль. Окрім проробки деталей – драперій одягу, борід та волосся персонажів, зображень на тлі – це створення світлотіньових ефектів завдяки горельєфному трактуванню форм», ‒ розповів про проєкт мистецтвознавець Ігор Сьомочкін.

Деталі особливо важливі для тактильного сприйняття. Об’єм, форма, композиція та пластика рельєфів дозволяють «прочитати» твір не лише очима, а й через дотик.

Тому важливо було не просто оцифрувати твори, що зберігаються у фондах музею, а використати цифрові технології для створення нового способу взаємодії з музейною спадщиною.

До кожного об’єкта створено інформаційний супровід

https://zaxid.net/news/