Судовщикова-Косач Олександра, прибрала собі псевдонім ,,Грицько Григоренко’’ і виступала вона в українській літературі в кінці ХІХ та на початку ХХ ст. і тим псевдонімом часто милила своїх читатів до якого ж роду вона належить чи мужиського чи жіночого.
Дуже зближеною ситуацією є також визначної письменниці Марії Вілінської, по першому чоловікові – Марковичева, по другому – Лобач-Жученкова (1834-1907) а знана широкому читачеві під псевдонімом Марко Вовчок.
Це ім’я переносить нас у далеку й дуже цікаву епоху, що відділяє від нас поверх півтора століть, коли на нашому небосхилі появився геній Тарас Шевченко, який осяяв нас національним світоглядом. Згадані письменниці обі виділялися великим талантом, із майстерністю схопили народне життя та увічнили його правду у своїх літературних творах. Олександра Судовщикова була донькою учителя Євгена і народилася вона в березні 1867 р. в м.Макар’єві, ниніКостромської губерні. Дуже прекрасно описав про батькаОлександри Драгоманів у своїм нарисисі ,,Два учителі’’.
Він учителював в Київському інституті і був дуже в близьких взаєминах так з Драгомановим, як із прогресивними діячами української гроди на Київщині. За активну проукраїнську діяльність в Київському університеті Євгена Судовщикова було вислано до Макарєва де й він помер. Після його смерті брат пані Судовщикової приїхав в 1868 забрав вдову із маленькою Лесею (Олександрою) і оселив їх у родини Драгоманових. Леся після закінчення початкової школи ґімназію завершила в Києві і поступила на вищі жіночікурси у Києві (від 1885).
В молодих рокахЛеся виявила творчий письменницький талант. (Входиладоскладулітературногогуртка «Плеядамолодихукраїнськихлітераторів» 1888–93), де належалиЛесяУкраїнка, В. Самійленко, М. Косач.В 90-х роках поселилися Леся з мамою на хуторі в Полтавщині і тут вона мала змогу уважно приглянитися до народного життя та до життєвих труднощів наших селян. Саме в тому періоді вона вийшла заміж за сина Олени Пчілки Михайла Косача і поїхала з ним в Дотпат, де її чоловік закінчив університет. По закінченю університету Косач залишився працювати там же – при фізико-матиматичному факультеті. Саме у Дорпаті вийшла перша збірка кількох оповідань Грицька Григоренка: ,,Наші люди на селі’’. В 1901 р. Михайло Косач нагло умер у Харкові від дезинтерії і його Леся залишилася з маленькою дитиною на руках без усяких засобів до життя.
Леся починає енергійну боротьбу за існування разом з маленькою донею. Вона вступає на київські курси на правничий факильтет, закінчує і одержує при суді якусь платну посаду, але в недовзі цю посаду залишає і перїжджає до Гадяча, де її доня завершує школу і починає займатися вчительством, а Леся повертає до літературної праці. Дописує до київського часопису ,,Рада’’, в ,,Рідному Краю’’, ‘’Літературного Наукового Вісника’’ та до ,,Молодої України’’. Рішається повернути до Києва і оселюється в Олени Пчілки в Могилеві на Поділлі. Займається літературною творчістю і доробляє собі на дрібних заробітках гроші на отримання. Видавництво ,,Рух’’ у Харкові в 1930 р. видало два томи творів Грицька Григоренка з бібліографією автора й критичної оцінкою творів.
На загал критика позитивно відгукнулася на опубліковані твори, лише критично виступав Б. Грінченко проти песемізму авторки, щодо життя на селі. Єфремов також дав ряд своїх зауважень. Франко більш позитивно оцінив видані твори. Творчість Григоренка більш була наближена до В. Стефаника ніж до Нечуя-Левицького. Її можна умовно поділири на 2-і групи на побутові оповідання, в яких письменниця змальовує село на своєрідному роздоріжжі і на ту частину в якій модерні впливи. А також писменниця бачить можливо навіть безперспективність, виявляє незгоди в родинах, непорозуміння, ось як каже героїня в оповіданню ,,Хівря язиката’’ ,,Понаводять тих дітей, аж світ малий для них стане, а хліба бракує,, сварки, бійки вбого житті’’. Письменниця дає ряд психологічних портретів, серед яких є індивідуалісти і протестанти, а є і байдужі та фарисеї, що Богом торгують.Зате в неї гарні описи природи, глибокі аналізи і хараклтереистики героїв. Особливо з великою увагою Грицько Григоренко змальовує селянські жінки їхню вроду і важкі переживання.
Підбиваючи підсумки треба сказати, що письменниця дебютувала поезією росийськоюта українськоюмовами, згодом писалаоповідання (переважно), п’єси; перекладала з французької, англійської ташведськоїмов. Друкувала свої твори в журналах і альманахах «Дубовелистя» (1903), замістила допис; «Навічнупам’ятьКотляревському» (1904;Київ).
Реалістичніоповідання з народногожиттясклалиїїпершукн. «Нашилюдынасели» (Юрьєвъ, 1898), якуприхильно оцінили;ЛесяУкраїнката І. Франко. Твори були підсилені картинами з «схопленіпросто з натури» (І. Франко «Зібраннятворів: У 50 т.», т. 33, К., 1982). С. Єфремоввідзначав у них «відсутністьоптимізмудочогосьвищого, доякоїсьідеальноїмети»; вонипоказували «життя, прикутедоземлі» (С. Єфремов «Історіяукраїнськогописьменства», Київ, 1917). Письменницяпоказала, якізлидні панували вбезземельнихселянах, що змушені були вони йтиназаробітки в місто («Смерди») абоначужину, в Сибір («Пересельці»). Події під кінець 19 та початок 20 ст., настроїсільськоїбіднотизмалювала в оповіданнях «Чипоправді?», «Людям» тав багатьох іних творах.
Творивідзначаютьсяідейно-тематичнимбагатством, лаконізмом й настроєвістю (цикл «Нариси», (1907).У писменниці зустрічаємо цікаві публікації длядітей: збіркаоповідань «Дітки» (Катеринослав, 1918; з присвятоюОленіПчілці), п’єси«Яблука» (1918), «Діминсон» (Харків, 1930) таін. Відоміїїпсихологічнідрами «Батько», «Туга» (незакінчена), п’єса «Другаяженщина», інсценізаціїроманів «Напередодні» І. Тургенєвата «ПригодиАрістідаПюхоля» Дж. Локка. 1980 віднайденорукописспогадів «Хаос», частковоопубліковані у журналі «Слово і час» (1997, № 2). Переклалана французькумовуп’єсу «Одруження» М. Гоголя.
Ось її твори том 1. Київ, 1918; Твори. Т. 1–2. Харків, 1930; Вибранітвори. Київ, 1959; (Вірші) // Тридцятьукраїнськихпоетес. К., 1968; Оповідання. К., 1988.,,Наші визначні жінки’’ Вінніпеґ ( 1945-60-63ст.).
А також про неї писали: Грінченко Б. ГрицькоГригоренко. Наші люди населі // ЛНВ. 1899. Т. 8–9; Грушевський О. З сучасноїукраїнськоїлітератури: Начерки і характеристики. Ч. 1. Українськіповістярідругоїполовини ХІХ ст. К., 1918; Жук Н. ГрицькоГригоренко // РЛ. 1958. № 1; Погрібний А. Життя, самежиття! (До 100-річчя відднянародж. ГрицькаГригоренка) // ЛУ. 1967, 17 берез.; Гуляк А. З безоднінародногогоря: ШтрихидопортретаГрицькаГригоренка // УМЛШ. 1990. № 6; Мірошниченко Л. «Вірити в жінкуяклюдину…» // СіЧ. 1997. № 2; Ротач П. Колоски з літературноїниви. П., 1999.
Хай цей загальний опис про Грицько Григоренко пригадає нам Жінку, яка цілим серцем любила Україну
Ярослав Стех