У газеті «Літературна Україна» несподівано перервано, точніше – заборонено продовження публікації гострої «різдвяної п’єси з часів дерибану письменницького та іншого народу» під назвою «Нью-Енеїда, або Дер-жа-вю» Ст. Бондаренка. Початок публікації твору припав на 29 листопада ц.р. (якраз у день письменницького з’їзду), а вже в грудні після чергової подачі, яка завершувалася в газеті словами: «Продовження в наступному номері», ніякого продовження ні читачі, ні автор не діждалися, публікацію було дивним чином припинено-заборонено невідомо ким. На веселі прохання-заклики читачів: «Дайте ж дочитати п’єсу!» — ніхто в редакції не відповідав. Чи варто додавати, що й автора жодним чином не попередили…
Це ноу-хавство (чи ноу-хамство?) або цензурне «диво» досі залишає могутні шанси для новорічних гадань. Життя вчить ставитися до всього весело, і чутливий до мови сучасник помітить, що слово «цензура» збито з двох половинок : перша «ценз» (або ж за тлумачним словником – «умови допущення особи до користування тими чи іншими правами») і у фіналі оптимістичне «ура!». Хоча в сумі виходить, що кимось «ценз» цензуровано-обрізано. Як зникло в газеті й ім’я видатного незабутнього художника-графіка Сергія Якутовича, який ще кілька років тому проілюстрував цей текст. А за що ж його? Жодного разу не вказано!..
На сьомий день пошуків теперішній головний редактор Сергій Куліда на запитання, хто і чому це спричинив, намагався лиш пояснити, що до цього ніяк не причетний голова НСПУ Михайло Сидоржевський, якому навпаки надрукована частина п’єси сподобалася, як і іншим письменникам, професорам-філологам та читачам, котрі про це сповіщали редакцію.
Хто ж тоді міг наказувати редактору, – на це він відповів дещо туманно, сказав, що попри дзвінки з позитивними відгуками, були «дзвінки від… впливових людей з вимогою припинити публікацію». І що він сам конкретних осіб і причину їхнього тиску (чи вказівок) зможе «назвати лише пізніше»… Тож наберімося терпіння: колись воно розвидниться.
Виникає запитання: хто насправді керує газетою письменників? Можна потішити себе неквапливим розгадуванням загадок. Я колись придумав їх чимало: навіть книжки є – «Загадковий клубок»,

«Стасворди із загадок для тат, мам та діток». Серед них є й така:

Хто б так хитро натворив:
Сам собі метро прорив?!
Скільки грошей не плати,
В те метро не ввійдеш ти!

Як і сотні тисяч дітей, ви вже відгадали, що це: «Кріт». Схоже, й у ситуації з перерваною «Нью-Енеїдою…» втаємничений кріт попрацював!
Ця сатирична віршована п’єса, дія якої відбувається в Різдвяну ніч далекого вже 2004 року, коли письменники були вимушені цілодобово охороняти будинок Спілки від можливого захоплення, здатна викликати гнів хіба що у старих «сірих кардиналів», які, можливо, впізнали себе в окремих героях і досі по-кротячому, з-під землі, намагаються впливати на Спілку й газету.
Тож розгадуймо, «хто б так хитро натворив» стільки «ноу-хавства». … З Новим роком, шановні читачі і колеги, та з Різдвом Вас!

Stanislav Bondarenko