ЦЕРКВА У ПРИЦІЛІ

Частина українських ЗМІ, як мантру, повторюють фразу: «Перукарні не працюють, кав’ярні не працюють, а церкви відкриті в час карантину!» Неподобство, бородаті циніки заробляють гроші, качаючи «нову нафту» ‒ людей в часи світової пандемії.

Лідер «Правого сектору» Андрій Стемпіцький оцінив подібні висловлювання як напад на Церкву.

Мені світоглядно близьке таке бачення ситуації. Хоча я раніше поширив на своїй сторінці авторське відео Айдера Муждабаєва «Благодатний «вогонь!!!» по Україні. Кремль атакує: коронована РПЦерква, підпали, дим і реванш».
Перед Великоднем, предстоятель УПЦ МП митрополит Онуфрій ніби унаочнюючи слушність припущень пана Муждабаєва, обережно закликав людей приходити до храмів на святкові богослужіння.

Особливо контрастно це прозвучало на тлі звернень ієрархів Римо-Католицької, Української Греко-Католицької та Православної Церкви України до своїх вірних бути обачними і дотримуватись правил карантину. Більше того, навіть Московський патріарх Кірілл провів великодню службу в порожньому Храмі Христа Спасителя.

Очевидно, у московитів серед рівних є рівніші. Тут, як в давньому античному прислів’ї: що дозволено Юпітеру, то не дозволено Бику.

Дешевій агентурі в лавах УПЦ МП було дано якісно інше розпорядження, ніж насельникам патріарших палат в Москві. «На війні як на війні», усі засоби допустимі, якимось фігурами можна і пожертвувати, щоб максимально вразити ворога. Тим більше, що темпи поширення коронавірусу в Росії та Україні якісно різні; треба «братішєк хахлов» підтягнути до московських стандартів.

Зауважу, що принципових розходжень в оцінці ситуації Андрієм Стемпіцьким та Айдером Муждабаєвим немає. Просто вони з різних ракурсів подивились на одну і ту саму проблему, тому й картинки вийшли дещо різні. Стемпіцький зауважив спробу войовничих атеїстів скористатися ситуацією, щоб завдати шкоди Церкві Христовій як такій, як суспільному явищу. А Муждабаєв підкреслив очевидну релігійну аномалію (грец.: ανωμαλια ‒ ненормальність) ‒ залежність УПЦ МП від російських спецслужб.

ЧОМУ КЛІР УПЦ МП ХОДИТЬ МАНІВЦЯМИ?

Напевно, не лише через те, що погони муляють плечі або срібняки обтяжують кишені, але очевидно існують інші важливі причини.

Описуючи проблему, що склалася із ставленням до короновірусу в різних спільнотах, один соціолог зазначив, що частина кліру УПЦ МП має власне своєрідне бачення природи поширення коронавірусу, назвавши його конспірологічним.

Безсумнівно, що це не релігійне світосприйняття у класичному його розумінні, а симбіоз «теорії змови» з релігійним світоглядом. У серцевині якого лежить бачення соціальних процесів як боротьби таємних спільнот за світову владу.

Зауважу, що тут не все вигадка, ‒ безсумнівно, для кожної раціонально мислячої особи, від Іммануїла Канта до Фрідріха Ратцеля, або від Френсіса Фукуями до Джона Уррі ‒ незважаючи на всю їхню принципову ідеологічну відмінність, боротьба за світову владу є об’єктивною реальністю, а не конспірологічною видумкою.

Так само, для будь-якого притомного аналітика самоочевидною є наявність прихованого (секретного) аспекту світової політики, ‒ це і розвідка, і дипломатична, і фінансова діяльність, і багато чого іншого.

Конспірологічний підхід відрізняється від наукового мислення тим, що в ньому об’єктивний процес витлумачується як наслідок виключно суб’єктивних дій. Другорядні показники, збіги, парадокси інтерпретуються як мейнстримні процеси. Візьмемо для прикладу відоме у певних колах твердження, що «етрускій ‒ ето русскій». У ньому доводиться спільність природи двох різних етносів. Це псевдонаукове порівняння побудоване на частковому фонетичному збігу двох етнонімів. Але для конспірологічних інспірацій цього достатньо, бо на ньому можна оперти концепцію про особливу роль русскіх у світовій історії. І їм байдуже, що його заперечує увесь фактологічний матеріал, і те, що навіть сам етнонім «русскій» первинно було запозичено слов’янами у варягів (скандинавів). До речі, на останнє прямо вказує автор «Повісті временних літ». Візьми і уважно прочитай.

Звичайно, наведений приклад є гіперболізованою формою подібного стилю мислення. Серед конспірологічної літератури можна знайти набагато складніших і менш вловимих, але принципово тих самих схем фальсифікації реальності. На жаль, схоже мислить більшість проросійської частини кліру УПЦ МП. Якщо поглянути не на службову літературу, що поширюється в їхніх храмах, багато що стане одразу зрозумілим. У нашому випадку, вони услід за частиною російських пропагандистів вважають, що коронавірус придумали американці. Така собі світова маніпуляційна технологія управління людьми ‒ коронавірусна інфопандемія, засіб уярмити «богоспасаємий русскій мір».

Коли митрополит Павло ‒ настоятель Києво-Печерської лаври, відомий ще у народі як Паша Мерседес, закликав свою паству приходити, обніматись і причащатись з однієї ложки, то він навіть не припускав, що через десять днів сам «упаде» ‒ скошений коронавірусом. Він був глибоко переконаний, що протистоїть не інфекційній заразі, а підступній масонській змові.

Подібна поведінка проросійської частини кліру УПЦ МП є прямим порушенням Христового Заповіту: «Не спокушай Господа Свого!»

Про що йдеться?

Нагадаємо, що після сорокаденного посту у пустелі, як стверджує Євангеліє, Ісуса Христа спокушав диявол. У різних варіаціях відомі три спокуси лукавого: «хлібом», «владою» та «ілюзією». Відповіді Христа на ці спокуси є один із найважливіших соціальних аспектів Євангелія. Вони є своєрідними імперативами, ключами поведінки християнина в світі.

Євангеліє від Луки (розділ 4: 9-13) так описує третю спокусу Христа: «Потім він повів його в Єрусалим, поставив на наріжнику храму й сказав до нього: «Коли ти Син Божий, кинься звідсіль додолу;
бо написано: Він янголам своїм велітиме про тебе, щоб тебе оберігали; і: Вони підхоплять тебе на руки, щоб ти, ногою своєю не спіткнувсь об камінь.»
Але Ісус озвавсь до нього: «Сказано: Не спокушуватимеш Господа, Бога твого.»

Ігнорування небезпеки, гординя, самовпевненість у власній непомильності, нав’язування неможливого як реального розкривають зміст концепту диявольської ілюзії, так характерної для багатьох ідеологій ХХ-го і, як бачимо, й ХХІ-го століть.

Христос відкидає ілюзію власної виключності перед небезпеками, а Паша Мерседес з послідовниками радісно стрибають з наріжника храму в «безодню коронавірусу».
У цьому прикладі відображається фундаментальна відмінність євангельського мислення від єретичного марновірства.

ПРИЧИНА МАСОВОГО ПОШИРЕННЯ МАРНОВІРСТВА В МОСКОВСЬКІЙ ПАТРІАРХІЇ

Поширення марновірства в Московській Патріархії закорінене в проблемі співпраці православного кліру із антихристиянською владою.

Після встановлення комуністичної диктатури, більшовики реалізовували політику повної ліквідації релігійності в країні. Репресовано було практично усе духовенство. На волю випускали лише тих, хто в тій, чи іншій формі, погодився співпрацювати з богоборчою владою. Необхідно визнати, що таких виявилися одиниці.

Першість серед відступників було визнано за митрополитом Сергієм Страгородським. Різноманітними махінаціями чекісти спочатку просунули його на посаду місцеблюстителя патріаршого престолу, а згодом, у 1943 році Йосиф Сталін особисто призначив його Патріархом новоствореної «Русской Православной Церкві». Для підкреслення особливого статусу нової квазірелігійної організації навіть змінили назву з російської на русскую.

Із залишків колись чисельного духовенства пішли служити до нового Червоного Патріархату лише троє єпископів і декілька десятків священників.

Заради об’єктивності наголосимо, що насилля, пережите священнослужителями, було надмірним, і можна було б, згадавши заповіт Спасителя, «бути милосердним», простити слабкодухих. Але що тоді робити з подвигом мучеників за віру, які не погодились поклонитись дияволу? Адже таке однобічне «прощення» зневажує їхній подвиг.

Сьогодні Московська патріархія намагається забалакати, забути цю проблему, перетворивши згадування новомучеників у формальний акт.

Але подібні речі не проходять безслідно, і нинішня поведінка частини православного кліру наочно показує, що порушення другого заповіту Христа ‒ не поклонятися дияволу, до сьогодні діє ‒ радикально деформуючи світосприйняття УПЦ МП.

Вихід з цієї ситуації, звичайно, є. Його свого часу висловив митрополит Закордонної Російської Православної Церкви Філарет (Вознесенський). Який стверджував, що соборну анафему з Московського патріархату може зняти лише його соборне покаяння.

Наведемо уривок його висловлювання без перекладу: «Эта лжецерковь дважды анафематствована. Святейший патр. Тихон и Всероссийский церковный Собор анафематствовали коммунистов и всех их сотрудников. Эта грозная анафема до сих пор не снята и сохраняет силу, так как снять ее может только такой же всероссийский церковный Собор, как каноническая высшая церковная власть. И произошло страшное дело в 1927 г., когда возглавлявший церковь митр. Сергий своей позорной отступнической декларацией подчинил русскую церковь большевикам и объявил о сотрудничестве с ними. И сбылось в самом точном смысле выражение предисповедной молитвы: “под свою анафему падоша!” Ибо в 1918 г. Церковь анафематствовала всех соработников коммунизма, а в 1927 г. сама вошла в компанию этих сотрудников и стала восхвалять красную богоборческую власть ‒ восхвалять красного зверя, о котором говорит Апокалипсис.» (Лист до ієрея Віктора Потапова від 26 червня /9 липня 1980 р.)

Лише соборний публічний розрив з актом поклоніння антихристиянській владі зможе очисти Московську Патріархію, повернути її до служіння Богу і людям.

Є, правда, й інший, індивідуальний шлях, принаймні для тих православних, що мешкають в Україні: зректися сергіянської єресі і перейти до Вселенського Патріархату ‒ Православної Церкви України.

Олександр Ткачук

Від admin