Вінок, що подарувала садибі-музею “Українська хата” Горошко Олена, багатий та яскравий. Тут і балабончики, і квіти, і павичеве пір’я. Такий вінок звуть «чубатим». Багато кого дивує павичеве пір’я в украінських вінках, мовляв «в Украіні пави не водяться». Але мало хто замислюється над тим, що багато речей, які прийнято вважати традиційно украінськими, привозилися із-за кордону: наприклад, австрійські та японські вовняні хустки, жакардові стрічки та коралові намиста. Пір’ям і в Центральній, і в Західній Украіні прикрашали і вінки, і чоловічі головні убори. Найчастише використовували пір’я качурів, півнів, та інших місцевих птахів. Павичеве пір’я особливо цінувалося. Заможні родини могли собі дозволити завести паву в господарстві, пір’я йшло на вінки дочок, залишки розпродавались. Ось уривок з «Кайдашевоі сім’і» Нечуй-Левицького , що написана 1878 року.
«В недiлю вранцi перед службою Мотря Довбишiвна прибиралась до церкви. Вона принесла з хижки зав’язанi в хустцi квiти та стрiчки i розсипала Іх по столi, застеленому бiлою скатертю; принесла й поставила на лавi червонi сап’янцi. Довбишiвна сiла на круглому дзигликовi коло стола, а подруга-сусiда надiла Мотрi на голову кибалку, вирiзану з товстого паперу, схожу на вiнок. Всю кибалку кругом i всi коси вона обтикала квiтками з червоних, зелених, синiх i жовтих вузеньких стьожок. За вуха вона позатикала пучки дрiбненького барвiнку, качуринi кучерi та павинi пера i потiм розстелила по спинi двадцять довгих кiнцiв стрiчок до самого пояса. Павине пiр’я блищало й миготiло, а золотий пружок парчi на чорних косах сяв i надавав краси тонким чорним бровам та блискучим очам».
Взагалі, вінок робили з того, що було під руками. Тоді не було такого різномаїття матеріалів, як зараз. Використовували штучні, живі або засушені квіти. З паперу робили тиснені квіти, у тогочасних майстринь були навіть спеціальні пристосування. Вирізували листочки до цих квітів і все парафінили, щоб вони довше зберігалися і мали привабливий вигляд. Робили кольорові та однотонні балабончики тощо. Часто у вінках можна побачити восковички – дротикі, обмотані папером, або нитка з вузликом, яка вмочається багато разів у парафін або воск. Використовували все, що можна було вплести у вінок і було красивим, навіть фольгу і обгортки від цукерок.
Мода теж мала великий вплив. Наприклад, воскові (парафінові) віночки прийшли до нас із Західної Європи. Там схожі головні убори робили з квітів апельсину та натуральних перлів. Вперше такий білий вінок з флердоранжу (фр. fleur d’orange — «квітка мандарину») одягла на своє весілля королева Великої Британії Вікторія в 1840 році, як і першу білу весільну сукню. Відтоді мода швидко заполонила європейські міста, прийшла в Російську імперію і досягла містечок і сіл України. Тільки українки замінили ці елементи більш доступними матеріалами. Використовували як живі квіти (навесні), так і «псевдофлердоранж» із різних матеріалів (навіть лялечок шовкопряда). До того ж, наші люди ніколи не бачили апельсинів і їх квітів, тому робили звичайні квіти. У нас не було перлів і перламутру, тому використовували те, що найбільш було на них схожим – віск, а пізніше парафін.
Весільний вінок із парафіну чи воску робили з тиждень. Технологія вимагала ретельності і неабиякої майстерності, тому такі головні убори виготовлялися на замовлення у чорниць в монастирях або у місцевих майстринь.
Після весілля такий вінок зберігали за іконами на покуті або ж всередині ікони.