ІСТОРИЧНО КРИМ МАЄ НАЛЕЖАТИ УКРАЇНІ – ВИСНОВКИ ІСТОРИКА

  • admin
  • 26.06.2020
  • Коментарі Вимкнено до ІСТОРИЧНО КРИМ МАЄ НАЛЕЖАТИ УКРАЇНІ – ВИСНОВКИ ІСТОРИКА

ІСТОРИЧНО КРИМ МАЄ НАЛЕЖАТИ УКРАЇНІ – ВИСНОВКИ ІСТОРИКА НАЦІОНАЛЬНОЇ АКАДЕМІЇ НАУК УКРАЇНИ
Нещодавно на сайті одного з московських музеїв було оприлюднено маловідому до цього часу гравюру 1690 року, де відображається Кримський похід 1689 року союзницької українсько-московської армії з метою завоювання Кримськоха ханства. Тому звернімося до тогочасної історії.
До завоювання Криму Російська імперія йшла досить довго. Ще наприкінці ХVІІ століття з цією метою за наказом царів було здійснено два великих військових походи. У першому з них, який відбувся у 1687 році, разом із 60-тисячним російським військом брало участь 50 тисяч українських козаків на чолі з гетьманом Іваном Самойловичем. Під час походу на Крим у 1689 році об’єднана армія нараховувала 100 тисяч росіян і 40 тисяч українців, якими керував гетьман Іван Мазепа. Ці грандіозні військові операції, з огляду на різні причини, закінчилися невдачею. Але, як бачимо, ресурси України, насамперед людські, у боротьбі за вихід до Чорного моря російські монархи використовували сповна.

У наступному, ХVІІІ столітті, після закріплення на берегах Балтійського моря, Росія з новими силами починає воювати з Османською імперією за право бути одним із господарів Чорного моря. Війна з Туреччиною 1735 – 1739 років відзначалася тим, що до складу російської армії безпосередньо включалися козацькі полки з Лівобережної України (Гетьманщини), Слобожанщини та Запорозької Січі. Згідно з військовим реєстром 1739 року українців нараховувалося 32 тисячі чоловік. Хоча ця війна закінчилася невда-чею для Санкт-Петербургу, однак було здобуто цінний досвід, адже під час бойових операцій російські війська діяли на території Криму.
Саме запорозькі козаки у травні 1736 року першими перейшли Сиваш і на чолі з кошовим отаманом Іваном Малашевичем здійснили розвідку боєм у тилу ворога. Через деякий час запорожці розгромили орду нуредин-султана (одного з заступників кримського хана) й захопили його прапор, бунчук і булаву. Під час цього бою загинуло близько 200 січовиків, а всього протягом усієї війни поклали голови майже 1 500 українських козаків. Зокрема, під час здобуття Гезлева (суч. Євпаторія) у червні 1736 року було смертельно поранено миргородського полковника Павла Апостола. А у боях за Крим загинув відомий український літописець, гадяцький полковник Григорій Граб’янка.
16 червня 1736 року корпус генерал-майора Репніна, у складі якого перебувало близько тисячі запорожців, навіть завоював татарську столицю Бахчисарай. Ось як високо російський командувач Б. Мініх оцінював дії українців: “…понеже они в марше в неприятельской земле всегда впереди имелись” У наступні роки Запорозька Січ виконувала роль прикордон-ного форпосту Російської імперії у протистоянні зі Стамбулом за Крим. Окрім того, запорожці проводили постійну розвідку боєготовності турецьких і татарських збройних сил та доповідали про це київській і петербурзькій владі. Велику участь українці також взяли і в російсько-турецькій війні 1768-1774 років, яка, власне, й завершилася укладенням згадуваного Кючук-Кайнарджийського миру.
14 жовтня 1768 року Туреччина оголосила війну Росії, а вже 31 жовтня президент Малоросійської колегії (її організували замість скасованого у 1764 році гетьманського уряду) П. Рум’янцев наказав кошовому отаману Запорозької Січі Петру Калнишевському: “…Все войсько свое устроить… в военный порядок тот час, чтобы готовы вы были к внезапному ополчению”. Згідно з сучасними дослід-женнями, у ході цієї війни український елемент складав 25% від складу 2-ї російської армії, яка діяла у Північному Причорномор’ї, Приазов’ї і Криму, та 10 % від складу діючої на турецькому фронті 1-ї армії. Головним завданням запорожців була форпостна служба, що передбачала проведення розвідувально-диверсійних операцій. Під час бойових дій на Дунаї запорозька флотилія захопила десятки турецьких суден, велику кількість гармат, зброї, боєприпасів, знищила і захопила в полон тисячі турецьких вояків. У боях за Крим відзначилася козацька піхота, яка безпосередньо керувалася кошовим отаманом. 5 січня 1771 року Калнишевський за успішні дії проти турків був нагороджений золотою медаллю з діамантами на андріївській стрічці. Окрім нього було нагороджено ще 16 українських старшин.
У цій війні, що привела до укладення Кючук-Кайнарджийського миру, українські ресурси використовувалися ще з більшим розмахом. Генерал-фельдмаршал П. Рум’янцев з початком військових дій у Криму відразу ж взяв з Малоросійського скарбу (аналог сучасного міністерства фінансів) 100 тисяч рублів асигнаціями на “татарські витрати”. Нагадаємо, що один паперовий рубль тоді прирівнювався до срібного. Гроші величезні! На початко-вому етапі війни канцелярія Малоросійського скарбу переслала до Головної провіантської канцелярії 95 тисяч 337 рублів 52 копійки на потреби “шести драгунських полків, також Генералітету і польової аптеки, і глухівського гарнізонного полку”. Після цього військова машина імперії ще неодноразово використовувала українські фінанси. 12 червня 1770 року Малоросійська колегія видає указ про надання 4 тисяч рублів для потреб формування одного з підрозділів росій-ського флоту. А через два роки, 22 березня, імператриця Катерина ІІ звеліла українській владі у черговий раз видати командувачу 2-ї армії князю Долгорукому 100 тисяч рублів.
Згідно з указом Сенату українці були зобов’язані надавати необхідні кошти для транспортування до театру бойових дій артилерії. З Малоросійського скарбу також постійно видавалися гроші російс-ьким офіцерам, які з командами рекрутів рухалися до місця збору основних сил. Треба відзначити й те, що Україна фінан-сувала придбання для армії Російської імперії великих партій волів, коней та возів. Протягом 1768 – 1772 років зусиллями воєнної експедиції Малоросійської колегії зібрано “для армій (1-ї та 2-ї) по 5 тисяч пар волів з належним числом погонщиків і 2 500 фур”. Окрім того, на потреби 2-ї армії додатково було придбано 1 472 воли і 422 фури загальною вартістю 30 тисяч рублів. Для імперської артилерії україн-ським коштом було закуплено у населення 1 269 пар волів з возами вартістю 22 743 рубля 68 копійок. В останній рік війни для придбання російськими офіцерами коней виділено 19 888 рублів 50 копійок. Гроші з українського бюджету також використовувалися для винагороди за успішні бойові операції. З цією метою 23 900 рублів було видано самому П. Рум’янцеву.

Окрім грошей з населення України збирався провіант, робоча худоба, шанцевий інвентар. Неодноразово мирних селян залучали до фортифікаційних робіт, перевезення у діючу армію провіанту і фуражу, організації переправ російських військ через водні перешкоди тощо. Десятки тисяч українських посполитих сушили сухарі та заготовлювали для дію-чої армії сіно. Постійні побори російського командування змусили козацьку старшину на своєму з’їзді ще наприкінці 1768 року висунути вимогу до імперської влади “О заплате долгов малороссийскому народу”. Можливо, керуючись логікою російських колег, сучасним українським депутатам потрібно набратися сміливості й звернутися до Держдуми РФ з аналогічною вимогою?
Зображення: Армія гетьмана Івана Мазепи у Кримському поході 1689 року. Гравюра 1690 р. Державний історичний музей у Москві.
Автор: головний науковий співробітник НАН України Тарас Чухліб