Коні, як люди теж бувають патріотами…

  • admin
  • 08.08.2020
  • Коментарі Вимкнено до Коні, як люди теж бувають патріотами…


Подорож до мальовничої Дібрівки, що лежить у міжріччі Хорола і Сули, за 12 кілометрів від Миргорода була дуже цікавою. Вона відбулася у рамках Зльоту геральдистів України, який проходив у Миргороді. До села, де гостей зустріли хлібом-сіллю, приїхали з нагоди вручення йому прапора та геральдичної грамоти. Дібрівка не загубилася в тіні свого знаменитого райцентру, а нарівні з курортом зажила власної гучної слави. Вже майже 130 років тут вирощують елітних коней: орловських і руських рисаків, новоолександрівських ваговозів.


А почалася історія кінного заводу з того, що Полтавщину відвідав великий князь Дмитро Романов — небіж російського царя Олександра. Князь придбав у Дібрівці землю, і 1888 року почалося будівництво заводського комплексу: адмінбудинок, стайні, церква, іподром. Нині усе, за винятком тодішньої церкви та деяких інших будівель збереглося. Новозбудована деревяна церква носить ім’я Фрола і Лавра, які є покровителями коней. На початку 1960-х років в селі створено чудовий музей конярства.
Серед іншого ми почули в селі зворуливу історію, схожу на легенду про кобилу Гільду. Саме вона зі струнконогим лошатком утілилася у бронзі та стоїть нині пам’ятником на зеленому газоні біля музею в селі на Полтавщині. Як розповіла нам екскурсовод музею, у роки другої світової війни гурт племінних коней своїм ходом здолав довгий шлях із Дібрівки у саратовське Заволжя. У стайнях кінзаводу залишилися тільки жеребні кобили. Серед них була і гніда Гільда. Німеці, які треба сказати зналися у конярстві, кращих із кращих породистих кобил відправили до Німеччини. Гільда не скорилася ні одному німецькому наїзнику, втекла з полону. За тиждень вона вже вийшла до Дніпра, а через день була біля рідної стайні в Дібрівці. Та рідні стіни не дали їй бажаного захисту: переслідувачі вже чекали на неї. В середині липня 1942 року Гільда у вагоні товарняка була знову відправлена з Полтави до Берліна. Протягом місяця вона вбила двох німців. Першим загинув необачний конюх, який занадто близько підійшов до кобили й отримав смертельний удар копитами в груди. Наступним був один із наїзників, що насмілився вивести Гільду на бігову доріжку. Гільда піднялася на задні ноги, всією вагою впала на нього і задушила. Після цього випадку німці полишили спроби приручити норовливу кобилу. Єдиним виходом з цієї ситуації вони вважали лише отримати від Гільди гарний елітний приплід. А щоб вона більше не намагалася втекти чи зашкодити комусь, полонянці викололи очі.
Далі історія мала наступне продовження. 3 травня 1945 року молодий танкіст, який був раніше конюхом Дібрівського конезаводу, Григорій Сафронюк брав участь у боях на вулицях Берліна. Коли ввечері вогонь ворога припинилися, Григорій з екіпажем танка отримали нагоду відпочити. У глибині одного з скверів Сафронюк побачив табун коней. У кобилі, яка стояла окремо від інших, понуро опустивши голову, він упізнав свою вихованку Гільду. «Це наша Гільда!» – не вірячи своїм очам, радісно вигукнув Сафронюк.
Усі завмерли від несподіванки. Різко піднявши голову, кобила зробила кілька кроків і зупинилася. Григорій підбіг до неї, обняв за шию, почав гладити, цілувати. І раптом закляк вражений: у Гільди не було очей. Після війни кобилу повернули додому, де вона ще давала потомство.
Нині у сквері біля входу в адміністративну будівлю Дібрівського конезаводу та музей стоїть великий бронзовий пам’ятник кобилі з лошам. Ця зворушлива скульптурна композиція є пам’ятником Гільді, що своєю вірністю виборола право на увічнення і добру згадку про себе.


У чудовому заводському музеї в Дібрівці нині зберігаються книги з родоводом рисаків за всі роки існування заводу, численні призи здобуті на змаганнях, світлини коней та наїзників, власноручно підписані головним конярем СРСР, маршалом Радянського Союзу Семеном Будьонним почесні грамоти та подяки за поставку армії відмінних коней, які допомагали здобувати перемогу в дні війни. От і на гербі та прапорі Дібрівки, які отримало село на Полтавщині, зображений здиблений рисак в оточені дубової гілки і козацького хреста.

Анатолій Авдєєв