Тютюново-ферментаційна фабрика у Заболотові

  • admin
  • 14.01.2021
  • Коментарі Вимкнено до Тютюново-ферментаційна фабрика у Заболотові
На  півдорозі до Чернівців, та трохи далі за Коломиєю розташоване невелике містечко Заболотів.
Воно справді крихітне – чи не на кожній третій хаті висить банер зі словами «продається», а у вихідні тут, здається, легше побачити привидів родини Преславських, перших власників навколишніх сіл, ніж власне мешканців Заболотова нині
Але допитливому туристу затишшя на руку: можна без поспіху прогулятися болотяними вуличками (відразу розумієш, що назва містечка виникла не просто так), зазирнути у всі цікаві шпарини і, не привертаючи уваги, відчинити браму до, мабуть, найбільшої цікавинки Заболотова – фабрики цигарок.
Зараз тут практично пустка.
Будинок, розташований перед в‘їздом у головні ворота, виглядає на багатоквартирний. Втім, хоч у вікна ми не особливо зазирали, перший поверх явно знавав колись і мешканців, і кращих часів.
Зрештою, повернемось до останніх
1866 року у Заболотові, який на той час був власністю вірменської родини Агопсовичів, збудували перевантажувальну станцію.
Залізниця стала не лише атракцією для мешканців, які змогли подорожувати на більш практичному транспорті, а й перевагою для розвитку торгівлі і вже через шість років неподалік станції постала фабрика цигарок. Її директором став Францішек Круліх.
Саме тоді пішла мода на сигарети і добрі файки. Монополія Тютюнова розгорнула у Заболотові бізнес, запросивши до роботи поважних інженерів: каже Станіслав Ніцея, що могили англійців, які працювали на фабриці, можна знайти на місцевому цвинтарі, але не знаю, не вглядались
Зрештою, чому б було не працювати? Зарплатня була непогана: інженери отримували 600 зл, двірник – 180, причому цих грошей йому вистачило на будівництво особняка неподалік центру міста. Можна було жити, хіба ні?
Але що там фабрика?
Тютюнове підприємство, яке зі сторони виглядає як помістя якогось графа, вже на той час – 1872 рік! – могло похвалитися власними генераторами електрики, комплексом будівель різного стилю та призначення, велетенським парком (11 гектарів!), яблуневим садом та навіть зоопарком.
Доступ до цих всіх див мали не лише власники, а й усі працівники фабрики та їх родини.
Завдяки близькій залізниці, сигарети з Заболотова активно продавали у різні куточки Європи, адже за якістю цигарки переганяли американські «Мальборо».
З останніми, між іншим, в часи після війни виникало чимало суперечок і майже доходило до судів.
Але тут знову потрібно додати маленьку передісторію
Отже, до війни залишається ще кілька років, як на фабрику цигарок у Заболотові починає приїздити з візитами і для всіляких досліджень Ян Беффінгер, директор тютюнових плантацій у Любліні.
Ян підійшов до роботи скрупульозно – він гасав Європою, вивчаючи методи виготовлення цигарок, а у 1936 році запатентував метод примусової ферментації тютюну (бігме, не знаю, що це, та всі на той час балділи😁).
Але справа таки дійшла до фронту, і в 1942 році Ян зголошується до стрілецької бригади.
Зовсім скоро він розуміє, що бути стрільцем – не сигарети крутити
Ця кар’єра для Беффінгера не задалася і після поранення, вже в 1943 році, він повертається до цигаркового бізнесу і їде далеко від Покуття у Кенію.
Тут Беффінгер, який на фабриці у Заболотові вивчав процес природного сушіння тютюну (ми ж пам‘ятаємо, площа фабрики це дозволяла), доводить науково: така ферментація викликає в рази менше ракових хвороб.
Зважаючи на те, що в повоєнній Польщі і навіть ще трохи в Союзі цей метод продовжували використовувати, доробок Яна сприйняли на «ура».
Але… різко розкритикували в Америці
Тодішні «Мальборо» виготовляли методом «пастеризації» швидко, продавали дешево.
компанії це було на руку, вони були надпопулярними: головним рекламним обличчям «Мальборо» тоді був Хамфрі Богарт, загадковий красень, який страждав через елегантну Інґрід Бергман у «Касабланці», при цьому ніколи не випускаючи з вуст цигарок.
Та праці Беффінгера почали ширити науковими колами по світу і, як на зло, у Богарта діагностують серйозний рак, який буквально перекреслює йому дорогу у кіно.
Беффінгер, не жаліючи ні «Мальборо», ні любителів «Касабланки», нещадно заявляє: у Польщі та Східній Європі, завдяки натуральному висушуванню тютюну, кількість захворювань на рак втричі менша, ніж у прогресивних США
Тютюнові концерти Америки почали бунт проти «pieniacza ze Stanisławowa» і до кінця його життя корпорації (особливо Філіп Морріс) видавали сотні тисяч доларів для саботажу і позовів проти праць Яна.
Втім, 1939 року Монополія тютюнова припинила свою діяльність – захід окупували совєти. Бюст Пілсудського, який увінчував кам‘яну стелу посеред парку, в паніці закопали; керівники фабрики повтікали; робітники – хто пішов на фронт, кого вивезли геть.
Якби не сталося війни, хтозна як йшли би далі справи: можемо лише уявляти, що тези Беффінгера підкріплювалися б статистикою з Європи; в Заболотові і далі б діяла фабрика папіросів; продукцію все так само виготовляли б особливим методом ферментування, а маленьке містечко на заході України стало б знаковим для усіх любителів цигарок.
Але, може й не у війні справа: ми гуляли там і перевіряли – зараз про фабрику у Заболотові мало хто знає, мешканці містечка помалу його покидають, забираючи з собою пам’ять, а будівлі, які ще кілька років тому продовжували роботу, тихенько проминають – з тютюновим ароматом і нечутним нікому галасом виробництв.