Чудовий подарунок отримав Одеський музей західного і східного мистецтва від Ірини Медведєвої та подружжя Юліани та Едуарда Шумскіх – це італійська керамична ваза XVII століття.
Рік тому Юліана та Едуард передали нам вазу на тимчасове зберігання, і вона відразу була виставлена в експозиції. Відтепер вона належить музею, за що ми висловлюємо велику вдячність цим меценатам.
Дуже цікава і рідкісна ваза (її висота 34 см) є яскравим зразком лігурійскої майоліки часу ії розквіту – XVII століття. Нагадаємо, що майоліка – це різновид кераміки, виготовленої з червоної обпаленої глини і розписаної кольоровою глазур’ю. Виробництво гончарних виробів в Лігурії, розташованої на півночі Італії, на узбережжі Лігурійського моря, має давні коріння через наявність тут якісної глини. З неї ще у XII cтолітті робили красиву декоративну плитку, а починаючи з XVI-го – різноманітну керамічну продукцію, яка перебувала під великим впливом делфтського фаянсу і китайського фарфору і здебільшого була біло-блакитного кольору. Своїми виробами особливо славилася провінція Савона і місто з такою ж назвою, де в одній з численних майстерень й була вироблена наша ваза.
Її біло-блакитна кобальтова підглазурна розпис виконана в стилі «Antico Savona» («Старовинна Савона»), який винайшов відомий генуезький художник по кераміці Джованні Антоніо Гвідобоно (1631-1685). Характерною особливістю цього стилю є навмисна недбалість і ніби поспішно виконаний малюнок. Розпис схожа на акварель – так вона прозора та повітряна. Мотивами часто були людські фігури на передньому плані на тлі гір, будинків, замків; їх можна побачити на вазі.
Але перше, на що звертаєш увагу, це її незвичайна форма. Вона складається з трьох з’єднаних один з одним кулястих корпусів, кожен з яких має по чотири горлечка-шийки, куди вставлялися стебла квітів. Таку модель винайшли в Делфті голландські керамісти в XVII столітті. Вона призначалася для тюльпанів, квітів в ту пору таких дорогих і рідкісних, що їх продавали виключно поштучно. Завдяки своїй формі ваза зі вставленими в неї тюльпанами сама ставала схожа на букет.
Новомодні вази дозволяли багатим містянам вигідно демонструвати свій достаток у вигляді екзотичних квітів.За подібними вазами в Північній Європі закріпилася назва «tulipaniera» («тюльпанніця»), але італійці стали їх називати «garofoliera» – від «garofolo», що означає «гвоздика». Мабуть, тоді в Італії гвоздики були більш популярні, ніж тюльпани, але навіть коли в подібних вазах не було квітів, вони самі по собі служили чудовою прикрасою інтер’єру.
Вже п’ять століть лігурійська кераміка зберігає і зміцнює свій імідж вишуканості і якості, а незвичайна ваза-подарунок буде прикрашати невелику, але якісну колекцію італійської майоліки в нашому музеї.