50 років тому знайшли Золоту пектораль

  • admin
  • 21.06.2021
  • Коментарі Вимкнено до 50 років тому знайшли Золоту пектораль

50 років тому, 21 червня 1971 року, у скіфському кургані Товста Могила на Дніпропетровщині знайшли нагрудну прикрасу скіфського царя – Золоту пектораль.

Відтоді науковці та зацікавлені пропонували свої трактування цій рідкісній знахідці. Хтось казав, що сюжети пекторалі лише побутові сцени, які не несуть жодного сакрального смислу. Інші наполягали на тому, що таємниця пекторалі має практичне значення – в ній зашифрували мапу, що вказує на тайник із золотом скіфів.

Юрій Полідович – археолог, кандидат історичних наук, провідний співробітник Музею історичних коштовностей України, у своєму дослідженні зробив нові відкриття та підсумував роботи чотирьох поколінь дослідників, починаючи з Бориса Мозолевського, наукового керівника експедиції, під час якої знайшли пектораль.

Спеціально для сайту “Суспільне Культура” науковець розповів, чому сучасні історики осмислюють пектораль з точки зору іраномовних народів, що означають орнаменти та сюжети кожного з трьох ярусів і як все це працює на втілення головної ідеї.

Зв’язок з іранською міфологією

З 2014 року в Музеї історичних коштовностей України виставляють не оригінал пекторалі, а гальванокопію. Справжню прикрасу, відреставровану та почищену, повернуть до експозиції наприкінці липня, коли відкриється масштабна виставка до 50-річчя з дня знахідки.

“Якщо не бачив оригінал – різниця непомітна, але деяких дрібних деталей на копії немає. Наприклад, під хвостом цієї кобили (вказує на фігуру тварини внутрішнього ярусу зліва) пробита маленька дірочка, яка означає: вона нещодавно народила лоша”, – каже Полідович, коли ми опиняємося біля стенда.

І одразу пояснює, чому це важливо:

“Ми до цього ще повернемося, але приклад пекторалі доводить, що випадкових деталей у давніх витворах мистецтва не існує. Кожен елемент зумовлений іншими, тому всі їх треба розглядати сукупно. Лише тоді стає зрозумілою загальна картина”.

Ще один важливий момент, пов’язаний з інтерпретацією, на який ґрунт все це треба покласти. Майже всі науковці спираються на культуру іраномовних народів та їхню міфологію.

“Це не завжди однозначно сприймається в суспільстві, тому що здається: всі, хто жив на території України – українці або, як мінімум, слов’яни. Це не так, тому що це різні часи, різні народи. Можна сказати, що територія України – до певної міри прабатьківщина іранських народів, які наприкінці ІІ тисячоліття до н.е. через сильну посуху мігрували до Передньої Азії,, але насправді вони звідси. Висновок щодо мовної приналежності скіфів лінгвісти зробили на основі аналізу імен героїв, богів, царів та термінів, відомих за античними джерелами”, – пояснює науковець.

Пектораль не підписана, тому її авторство невідоме. Хочеться, щоб це були знамениті імена, але жодної зачіпки у дослідників немає. Один незаперечний факт – пектораль зробили греки. Скіфи такими складними технологіями не володіли.

Як грецькі майстри змогли втілити настільки глибинний скіфський смисл? Це теж залишиться загадкою. Але, як писав Геродот: “Скіфи вклоняються Зевсу, Гері, Аполлону, просто називають їх іншими іменами”.

Як це зроблено: десятки технік та сотні елементів

Пектораль створена за допомогою десятків технологічних операцій. Наприклад, кожен елемент зовнішнього та внутрішнього ярусу робився окремо. З воску вирізали фігурку, обліплювали її глиною та робили форму, в якій потім виливали деталь прикраси.

Структурно пектораль складається з чотирьох трубок, що імітують скручені джгути. Як вони були зроблені, розгадали тільки у 1991 році, коли прикрасу привезли на реставрацію в Німеччину і зробили рентгенівський знімок. З’ясувалося, що джгути – порожні всередині, тобто їх робили довкола якоїсь основи.

Посередині вони товщі ніж ближче до краю. Це створює оптичну ілюзію та задає певний ритм. Кожен з цих джгутів ніби йде в протилежний бік. Всю композицію пронизує маятникова симетрія, яка задає сюжетам пекторалі рух та час. Коли це усвідомлюєш, складається загальна картина.

Зовнішній ярус – сцена смерті та боротьби за життя

Центральна сцена нижнього ярусу – двоє грифонів, які нападають на коня. Цей сюжет наче за маятником повторюється тричі. Кінь у центрі – вже мертвий. Його ноги випростані, а язик вивалився. Зліва (по відношенню до глядача) кінь тільки припав на задні ноги – смерть ніби відступила на крок, а справа кінь гризе за ногу грифона, бореться за своє життя. Знову смерть за маятником відступає.

Зліва та справа від них – олень, якому пантера вчепилася в горло, кабан на якого ще ніби нападають, але в нього приречено випростана задня нога. Всі ці тварини – жертви.

Наступний сюжет – заєць, який тікає від собаки, це вже інша направленість. Трактувати його можна по-різному, але, як писали давні греки: “Ще не народився той собака, який би наздогнав зайця”.

Завершується цей ярус парою коників. Дослідники консультувалися з фахівцями-ентимологами, і вони підтвердили, що самець і самка, тобто шлюбна пара. Отже, смерть відступає і переходить в свою протилежність. Давні люди приносили коней та інших тварин в жертву, щоб щось отримати від богів, жертовна смерть є смерть заради нового життя.

Внутрішній ярус – акт народження або зачаття

Той, хто робив пектораль, хотів показати: весь верхній ярус насичений життям. І це ключ до розуміння всього задуму, який розкривається в кожному елементі.

Бачите, кобилу, яку я вже згадував? З протилежної боку на штифт причеплено маленьке вим’я – нам його не видно, але майстру важливо було показати –  воно повне молока. А нога піднята навмисно, щоб акцентувати – це та, хто народила.

Тут теж відчувається рух часу. Справа ми бачимо лоша, яке щойно народилося, а з іншого боку – воно вже п’є молоко. Так само з телям та козеням. З одного боку у козеняти лише ріжки з’явилися, а з протилежного – козеня зображено також з піднятою ногою, щоб показати – у нього з’явилися статеві органи, воно вже не потребує матері. Все це не відбувається одномоментно. У природі в одному стаді не можуть бути дитинчата настільки різного віку.

Завершується цей ярус двома пташками. Одна з них – качка, а інша, як ми дійшли висновку, – узагальнений образ хижака. Вони злітаються назустріч одна одній, і це натяк на їхню зустріч. Отже це позначення того, як життя переходить в смерть.

Якщо виходити з загальної концепції пекторалі, то на центральній сцені має бути той, хто повинен з’явитися на світ. Символіка родючості одягу з овечої шкури давно відома. Адже навіть в українців колись було прийнято в першу шлюбну ніч сіно для наречених накривати кожухами. І тут же ми бачимо горит, який, як писали давні греки: вішав скіф, коли заходив до своєї дружини в кибитку.

Хто ж тоді ці двоє чоловіків, які тримають овечу шкіру? При збільшенні видно, що вони різні за віком, за зачісками. Дослідниця скіфського одягу Любов Клочко, яка також працює в Музеї історичних коштовностей України, зауважила, що у них різний крій штанів. Версій щодо інтерпретацій центральної сцени багато. Зверніть увагу, якщо на нижньому (зовнішньому) ярусі в центрі панує смерть, то тут має бути апофеоз життя –  на світ з’являється той, хто отримає владу.

Якщо це символічне відтворення акту народження або зачаття, хто цим має опікуватися? Боги. І до мене прийшла здогадка, що це можуть бути – бог війни, якого давні іранці називали Веретрагною, а греки – Аресом, а також бог злагоди Митра. Веретрагна – це не просто той, хто розпалює війни між нами, а той, хто дає нам долю переможця, якщо ми йому вклоняємося. Якщо Арес відповідає за рух, то Митра – за космічну гармонію світу. Хто порушує порядок, стає ворогом бога війни. Разом вони створюють гармонію та борються проти хаосу.

На підтвердження цієї теорії працюють дрібно відтворені сцени боротьби з чудовиськом, які ми бачимо на обох горитах. У них закладена ідея народження майбутнього царя – переможця над хаосом.

Середній ярус як символ вічності

На жаль, не всі деталі рослинного орнаменту збереглися, тому первинна ідея сприймається нами не до кінця. Насправді це єдиний кущ, який виростає з одного кореня та розходиться в різні боки. У цьому виражається ідея такого міфологічного образу як світове дерево. Квіти це підкреслюють, а спіраль – символ вічного руху життя.

Останній елемент цього ярусу – пташки. На мій погляд, вони є охоронцями цієї рослини, тому що ніхто не має потривожити дерево. Дві з них розташовані симетрично до горитів, ще одна – чистить пір’ячко, четверта – відпочиває, п’ята – п’є нектар. Якщо увімкнути маятникову теорію – це одна й та сама пташка. Просто в різний момент часу. Це лише одна зі здогадок. Інша версія – чотири пташки символізують чотири сторони світу, а п’ята – це центральна вісь.

Магічна річ на шиї володаря

Технологічно застібки на пекторалі – новий винахід та один із небагатьох прикладів того часу, коли в прикрасі використовується шарнірне з’єднання, на якому тримаються наконечники. На них ми бачимо плетінки та рослинні орнаменти. Вони досить типові для античного світу. І оці образи левів-хижаків, які стоять на сторожі, щоб світ життя не зміщувався зі світом смерті.

Є ще один момент, про який не можна забувати – це магічна річ. Щоб вона запрацювала – її треба одягнути на шию володаря. Заради цього все це і зроблено – показати, що він неабиякого походження – у нього є спорідненість з героями минулого, його появу передрікали боги та заради його народження були принесені достатні жертви. Для того, щоб його правління було вдалим, і він провів щасливе життя. І, відповідно, разом з ним, щоб всі були щасливі. Не заради однієї людини, а заради нас всіх.

Якщо перефразувати одного французького дослідника: “Не знаю, чи я скіфів настільки добре зрозумів, чи це я скіфам нав’язую свої думки і говорю замість них”. Цей вислів справедливий стосовно будь-якої інтерпретації. Але те, як тут кожна деталь пов’язана – і все разом дає гармонійне пояснення,  надихає, що, можливо, так воно і було.

В археології, як і в науці в цілому, немає таких авторитетів, яким не можна заперечити. Весь час з’являються нові знання та відкриття. Мине ще 50 років. І уже наші наступники-дослідники, можливо, вже інакше будуть трактувати цей феноменальний витвір ювелірного мистецтва.