Радянське чи російське? Як Росія через символи повертається в СРСР

Після розпаду СРСР минуло 30 років. Багато колишніх радянських республік ухвалили закони про дерадянизацію, забороняють символіку СРСР і зносять пам’ятники вождям. У Росії радянські символи досі є всюди – від державної символіки й пам’ятників до одягу і сувенірів для туристів.

Яку ж роль у повсякденному житті сучасної Росії відіграє радянська символіка, як сприймається суспільством та чи має колишній ідеологічний сенс.

“Найкращий час в історії країни”

В Росії від символів СРСР поки що не відмовляються. Століття Жовтневої революції у 2017 році так і не стало приводом для громадської дискусії про минуле та його символи. Мавзолей з тілом Леніна, як і раніше, стоїть на головній площі країни, а влада найчастіше використовує ностальгію за Союзом як спосіб зміцнити власну популярність.

Володимир Путін ще 2005 року назвав розпад Союзу “найбільшою геополітичною катастрофою XX століття”, за роки свого президентства перетворив перемогу СРСР над фашистською Німеччиною на одну з головних тем сучасної російської політики, а на початку цього року особисто запропонував Держдумі ухвалити законопроєкт, що забороняє публічно ототожнювати ролі СРСР та фашистської Німеччини.

На думку соціолога Лева Гудкова, з приходом до влади колишнього директора ФСБ в Росії розпочався процес рерадянизації. “Найважливішим є те, що почалася критика реформ, західної демократії, на противагу якій почали піднімати радянські символи, відроджувати міфи сталінської модернізації, перетворення країни на супердержаву та багато іншого”, – каже Гудков.

line

Відмова від радянської символіки: колишні республіки СРСР

Найбільш послідовними в політиці дерадянизації були Балтійські країни, які нині входять до ЄС. Там заборонено демонструвати радянську символіку в громадських місцях. Наприклад, у Латвії заборонено використовувати радянські та нацистські символи під час публічних заходів.

У 2011 році Грузія ухвалила Хартію свободи, де декларувала боротьбу з радянською та нацистською символікою та запровадила цілу низку посадових обмежень колишнім лідерам Комуністичної партії та комсомолу. Але насправді боротьба затягнулася, а роком раніше пам’ятник Сталіну в Горі зносили вночі (щоб не засмучувати мешканців міста, де народився Йосип Джугашвілі) та перенесли до місцевого музею.

У жовтні 2012 року в Молдові набув чинності закон, що забороняє використання “тоталітарних” радянських символів у політичних цілях. Насамперед закон торкнувся серпа й молота, згодом завадивши Комуністичній партії країни взяти участь у виборах. Але вже у 2013 році заборону скасував Конституційний суд, який назвав його таким, що суперечить Конституції.

Влада України ухвалила цілу низку законів про декомунізацію у 2015 році. Після чого країною прокотилася хвиля перейменувань міст і населених пунктів, знесли пам’ятники Леніну.

line

За результатами проведеного у 2018 році опитування “Левада-центру”, соціологи відзначили тренд на посилення ностальгії за Радянським Союзом у росіян. Тоді тих, що “шкодували”, було у 2,5 рази більше, ніж тих, хто не сумували за радянськими часами (66% проти 25% відповідно).

А минулого року нове дослідження “Левади” показало, що 75% опитаних росіян вважають радянські часи найкращими в історії країни (не погоджуються з цим 18%). До позитивних рис радянської доби опитані відносять стабільність і порядок, хороше життя (“легше жилося”) та особисте життя – свою молодість та молодість батьків.

Про розпад СРСР жалкують 65% опитаних, але повернути Союз хотіли б лише 28% респондентів, вважаючи, що Росія має особливий шлях. Цю думку підтримують 58% опитаних; для порівняння європейський варіант розвитку підтримують 10% респондентів.

Директор Музею архітектури Єлизавета Лихачова вважає: “якщо в 1990-і роки ми намагалися відмовитися від радянського минулого остаточно і безповоротно, то з початку 2000-х ми почали говорити, що нехай Радянський Союз і не був найкращим місцем на землі, він мав багато хорошого – перемога у війні, політ у космос, індустріалізація”.

За словами Лихачової, вплив Радянського Союзу на життя сучасної Росії “не може не бути величезним”. З нею погоджується історик та культуролог Сергій Нікітін-Римський, який переконаний, що роль Радянського Союзу в естетиці та повсякденному житті країни складно переоцінити.

“Радянський Союз – спадкоємець дореволюційної імперії, і в художньому, і у візуальному плані. Оскільки культурна революція, що відбулася в СРСР у 1920-ті й 1930-ті роки, досягла своєї мети, саме радянська спадщина є більш видимою, вона більш відчутна”, – каже він.

Гімн, зірки … і хокейна форма

Одним з головних символів сучасної російської держави – гімн Росії, музику якого запозичили з гімну Радянського Союзу, а один з авторів тексту старого радянського та автор сучасного російського – одна і та ж людина, поет Сергій Михалков.

зірка

Згідно з опитуванням ВВсеросійського центру вивчення громадської думки (ВЦВГД), 63% респондентів вважають, що сучасний гімн пасує образу Росії. При цьому 13% респондентів заявляють, що хотіли б повернути текст гімну часів СРСР – така думка була найбільш поширена серед росіян віком 45-59 років та 60 +.

Єлизавета Лихачова вважає, що повернення музики з гімну СРСР до сучасного гімну є показовим. “Путінську Росію часто порівнюють з періодом 1970-х та 1980-х у Радянському Союзі, що цілком логічно”, – розмірковує вона.

“У 90 відсотків населення не лише Росії, а й усіх країн колишнього СРСР, радянська символіка безумовно викликає ностальгію. Сучасна російська влада нарешті зрозуміла, що цю ностальгію можна використати”, – каже експерт.

Ще одна невіддільна частина державного образу сучасної Росії – червоні зірки Кремля, які у 1930-ті роки замінили двоголових орлів, що прикрашали вежі Кремля з початку XVII ст. Після розпаду СРСР кремлівські зірки так і не демонтували.

На думку директорки Музею Архітектури Єлизавети Лихачової, питання не лише й не так у вартості демонтажу. Сучасна Росія не має відповіді на запитання про те, чим замінити зірки: “Ми ще не самоідентифікована нація, ми проживаємо перехідний період. Для нас радянські символи – це частина нашої ідентифікації. Ми – радянські люди, хочемо ми того чи ні. Відповідно, міняти зірки зараз – затратно і безглуздо, тому що вони частина нас”.

Не змінюють в країні й назви вулиць та населених пунктів. Після хвилі перейменувань на початку 1990-х, коли на карті знову з’явилися Санкт-Петербург, Нижній Новгород і Єкатеринбург, прагнення повністю позбутися радянської топографії поступово згасло. Сьогодні в багатьох російських містах неважко знайти площу Революції чи вулицю Жовтня, а вулиці Леніна часто є центральними.

Історик та культуролог Сергій Нікітін-Римський відзначає й особливу естетику радянських назв. Слово “червоний”, особливо популярне в ранні роки радянської влади, досі повсюдно використовують в російській топоніміці: “Червоні зірки не перейменували на радянські зірки, в нашій мові лишилося багато “червоного” – радгоспи, заводи, Червоний Жовтень, Червоний Орач, Червоний пролетар, Червоний Профінтерн та інші”.

При цьому, додає він, “як показують розмови з місцевими жителями, ці назви вже втратили свій пафос та зв’язок з ідеями світового комунізму”.

хокеїст

Кольори форми російських спортсменів на міжнародних змаганнях також виконують важливу функцію у формуванні образу країни. Хокейна форма російської збірної видозмінювалася кілька разів з радянських часів, але зрештою повернулася до знайомого червоного кольору, але з додаванням синього, що відсилає до російського триколору.

Червона хокейна форма відроджує спогади про “Червону машину” – прізвисько, яке здобула хокейна збірна СРСР від канадців та американців за свої численні перемоги.

Розмірковуючи про важливість вибору кольору, Нікітін-Римський пов’язує його зі спадщиною СРСР: “Мрії про золотий вік, ностальгія властиві людській душі. І нам хочеться торкнутися того, що було славетним і чудовим. Якщо ми згадуємо історію, ми хочемо побачити у ній те, що надихає. Успіхи радянської збірної з хокею були видатними”.

Пам’ятники та архітектура

Архітектура радянських часів продовжує формувати образи російських міст, стаючи частиною культурної спадщини країни. Однак суперечки про пам’ятники Леніну, Сталіну та іншим діячам СРСР не припиняються вже 30 років.

Зараз в Росії встановлено близько сотні пам’ятників Сталіну, багато з них з’явилися після 2005 року. У Москві таких пам’ятників не менше чотирьох: один з них стоїть у парку мистецтв Музеон, інший – на місці його поховання біля Кремлівської стіни. Також пам’ятники Сталіну можна знайти у Володимирі, Нижньому Новгороді, Сургуті та інших містах.

Недавнє опитування Левада-центру виявило: якщо 20 років тому запитання про встановлення пам’ятника Сталіну викликало негативне ставлення у більш ніж третини росіян (36-37%), то зараз ідею такого пам’ятника готові підтримати майже половина населення.

Раніше опитування, проведене у 2019 році, показало історичний рекорд популярності Сталіна в новітній історії Росії. Тоді більш ніж половина опитаних росіян розповіли про своє захоплення радянським вождем чи повагу до нього.

сталін

У лютому 2021 року на московському порталі “Активний громадянин” відбулося голосування щодо повернення на Луб’янку в Москві пам’ятника Феліксу Дзержинському. Хоча за підсумками голосування пам’ятник вирішили не повертати, голоси москвичів розділилися приблизно порівну.

Але, на думку експертів, присутність образу Сталіна в російських містах навряд чи є відображенням сучасної державної ідеології. “У кожному місті є муніципальна влада, є активісти, інтелігенція – краєзнавці, вчителі, архітектори, лікарі. Вони вирішують, що у їхньому місті допустимо”, – вважає Сергій Нікітін-Римський.

Розмірковуючи про роль пам’ятників радянським діячам у сучасній Росії, він каже, що у цьому питанні “важливі і цивільний, і художній, і містобудівний аспекти. Коли місто прибирає одні пам’ятники, постає питання – кого ми ставимо на це місце?”.

Однак, на думку Ольги Дружиніної з Московського музею дизайну, пам’ятники радянських часів вже давно не несуть того ідеологічного сенсу, який був закладений у них початково.

“Робітник і колгоспниця – це просто пам’ятник, який встановили на всесвітній виставці у 1937 році навпроти павільйону Німеччини. Зрозуміло, що це було держзамовлення, зрозуміло, що Віра Мухіна створила символ Радянського Союзу, – каже вона. – Це не символи, а пам’ятники часу, епосі, за якими можна простежити, як змінювалося ставлення до архітектури, простору” .

Говорячи про радянську архітектуру, директорка Музею архітектури Єлизавета Лихачова звертає увагу на політичну складову мистецтва будівництва в СРСР.

“З чого почалася радянська влада з точки зору архітектури? З руйнування. Більшовики діяли як класичний тоталітарний режим, вони почали формувати ідеологію в камені. Архітектура – найпростіший і найдоступніший спосіб пропаганди”, – пояснює Лихачова.

Втім, саме радянський конструктивізм, за її словами, став одним із головних здобутків світового мистецтва. А Ольга Дружиніна з Московського музею дизайну пояснює, що роботи радянських архітекторів свідчать про ілюзорність ідеї “залізної завіси” та показують важливість контактів із зовнішнім світом у формуванні архітектурного образу країни.

Вплив радянських традицій на архітектуру не зник навіть після його розвалу. Починаючи з середини 1990-х, у Москві почали зводити будівлі в стилі, який критики назвали “неосталінським”.

Мистецтвознавець та архітектурний критик Микола Малінін згадує, що перші такі будинки розробив архітектор Максим Блажко.

“Тоді Максим Блажко вловив у настроях перші ознаки ностальгії. У другій половині 1990-х, коли після ейфорії перебудови, спроб вирушити кудись далі разом зі світом настає протверезіння, і ми починаємо тужити за радянським, – каже він. – Країна почала тужити за часами, коли був порядок, а його символом у нас, звичайно, був саме Сталін. І в 1990-ті цього порядку гостро не вистачало”.

Малінін додає, що “політичного замовлення на таку архітектуру тоді ще, звичайно ж, не було”. На його думку, це був вдалий бізнес-хід, а також спроба переосмислити традицію сталінської архітектури.

Заробити на радянському минулому

Символи Радянського Союзу в сучасній Росії отримали нову функцію й стали предметами комерції. Наприклад, в інтернет-магазинах можна легко знайти різні артефакти, що нагадують про минуле СРСР – копії орденів, пілотки, шапки-вушанки з червоною зіркою, плакати з радянськими слоганами і навіть футболки та кружки зі Сталіним.

серп і молот

На початку 2000-х дизайнер Денис Сімачов випустив колекцію одягу з радянською символікою, до якої увійшли такі предмети, як пальто з серпом і молотом на ґудзиках та сорочки, прикрашені гербом СРСР. При цьому сам він вважав, що символи – це лише предмет ностальгії й сприймаються багатьма “як приємні спогади, наприклад, про піонерські табори, де всі жили разом, їли разом і займалися спортом”.

А деякі російські підприємства сьогодні успішно будують бренди та маркетингові кампанії на власному соціалістичному минулому: кондитерська фабрика “Червоний Жовтень”, що нині входить до холдингу “Об’єднані кондитери”, торгує популярними ще за радянських часів цукерками “Ведмедик Клишоногий” та “Вогні Москви”.

А парфумерний хіт радянських жінок парфуми “Червона Москва” сьогодні можна придбати в інтернет-магазині фабрики “Нова Зоря”.

Такі товари мають свою цільову аудиторію, і вона – активна. Опитування ВЦВГД 2014 року показало, що понад 30% росіян вважали, що “радянські” марки відрізняє висока якість, а майже чверть сказали, що купують продукцію цих брендів через гарний смак.

За словами культуролога Сергія Нікітіна-Римського, популярність радянських марок на російському ринку не дивує: “Для нас це найбільш видима, яскрава частина спадщини. А спадщина викликає почуття – насамперед ностальгію”.

Проте, уточнює історик, у цій ностальгії навряд чи є щось крім емоційної складової, оскільки “змістовний аспект там мінімальний”.

Але директорка Музею архітектури Єлизавета Лихачова, говорячи про майбутнє радянської символіки та художньої спадщини СРСР, каже, що вона буде недовгою:

“Ми пам’ятаємо, що Мойсей ходив пустелею 40 років. Те ж саме відбувається зараз: ми живемо в останньому відрізку цього сорокаріччя, після якого ми зможемо остаточно звільнитися від минулого, бо виростуть люди, які не знають, що таке Радянський Союз”.

  • Марія Корнієнко
  • Російська служба ВВС