Мовний блог: коли пишемо “їх”, а коли – “їхній”

Кандидат філологічних наук Олександр Скопненко відповідає на запитання читачів.

Марина Ковінько цікавиться, який займенник правильно вжити в реченнях.Підкресліть антоніми та поясніть їх (їхню) роль у тексті; Визначте спосіб їхнього (їх) творення.

Тривалий час між присвійними займенниками їх і їхній у літературній мові точиться конкурентна боротьба. Можна натрапити на написання їх школа та їхня школа, їх роль і їхня роль, їх земля та їхня земля тощо. І обидва ці займенники функціонують у межах сучасної літературної норми.

Проте наприкінці ХХ – на початку ХХІ ст. займенник їхній став поборювати свого конкурента. У багатьох академічних граматиках і стилістиках автори радять як присвійний прикметник використовувати тільки їхній.

Отже, для того, щоб знати, де використовувати форму їх (особового займенника вони), а де присвійний займенник їхній, потрібно поставити питання: їхній відповідає на питання чий?, а їх – на питання (немає) кого? чого?(знайти) кого? що?

Наприклад: По їхніх (чиїх?) очах неначе було знать, що вони все знають (Іван Нечуй-Левицький); Давні, ніби непохитні ідеали вже давно себе перебули, і час їх (кого?) до архіву здавати (Агатангел Кримський).

Киянин Олег Вайда запитує, чи не було б доречніше впровадити та вживати в нашій мові форму маґнет [magnet], спираючись на першоджерело в латинській мові.

У мовознавстві в теорії та практиці запозичень розрізняють поняття мова-запозичувач, мова-джерело та мова-посередник. Не завжди українська мова запозичувала латинізми безпосередньо з латини, на їхньому шляху часто були мови-посередники.

Крім того, відомі випадки, коли запозичення того самого слова відбувається в різні епохи різними шляхами. До ХІХ ст. найчастіше латинізми приходили до нас через посередництво польської та німецької мов, пізніше – французькими та російськими стежками.

Форма магніт засвідчена ще в “Словарі української мови” за ред. Б. Грінченка (1909), який відіграв надзвичайно важливе значення для кодифікації сучасної української літературної мови. Авторитет цього словника сприяв закріпленню форми магніт.

Деякий час словники також фіксували форми магнет, маґнет, що були запозичені через посередництво польської та західноєвропейських мов з латини.

Форма магніт запозичена в давньоукраїнську мову з грецької ще в князівську добу, тобто щонайменше 700 років тому. Оскільки це давнє запозичення в українській мові, то немає рації його замінювати на пізніші форми, хоч інші запозичені спільнокореневі слова й містять у своєму складі е, а не і, як-от магнетизм, магнетит, магнетичний і т. ін.

Читач Руслан запитує, чому в словах Ричард і Ричленд правильним є написання через и, а не через і?

У виборі варіантів написання спираємося на офіційні джерела. Відповідно до чинної редакції “Українського правопису” (2019) у власному імені Річард після літери р пишемо і. За академічним “Українським орфографічним словником” 2009 р. (новішого поки що не маємо), власну назву Ричмонд треба писати з и.

Така різниця, очевидно, зумовлена неоднаковим ступенем адаптації чужомовної лексики на українському ґрунті. Річард і Ричмонд, можливо, були запозичені різними шляхами, назва міста більше пристосувалася до особливостей української вимови, ніж власне ім’я Річард.

За аналогією до Ричмонд (англ. Richmond) пишемо й назву Ричленд (англ. Richland).

Проте треба мати на увазі, що в українській картографічній практиці склалася альтернативна традиція передавати іншомовні власні назви з максимальним збереженням оригінального буквеного (звукового) складу. Тому в сучасних атласах і на мапах можна часом виявити написання Річленд. Така форма спирається на інструкції державних органів України з передавання власних чужомовних назв.

На жаль, неузгодженість у підходах до фіксації іншомовних назв тільки шкодить загальній уніфікації написання.

  • Олександр Скопненко
  • Кандидат філологічних наук, заступник директора з наукової роботи Інституту мовознавства ім. О. Потебні