Вітаємо, друзі, сьогодні наша розповідь про надзвичайно цікавий весільний головний убір молодої, який ще в середині ХХ століття був поширений у ряді сіл Городищенського району Черкаської області, зокрема у Вільшані. В одній з відомих тут весільних пісень співають:
Ой летів горностай через сад,
Та погубив пір’ячко на весь сад,
А ми теє пір’ячко позбирали,
Та у віночки пов’язали…
Розповіді про ці вінки, складені з пір’я, восковиць, тендітних ніжних воскових квіточок і листочків, ми збирали досить довго, аби вони були вичерпними, і сьогодні ділимося ними з вами.
Дякуємо людям, завдяки яким нам вдалося описати і відтворити головний убір молодої: Павлу Луньову, бабусю якого звали Задорожня Раїса Іванівна 1936 року народження з села Петрики, та Кравець (Харченко) Наталії Макарівні 1929 року народження з Вільшани, зв’язок з якою ми тримаємо через її доньку Марію Кравець. Наш головний убір нареченої з Вільшани ми відтворювали, узгоджуючи кожну його деталь з Наталією Макарівною, яка виходила заміж саме в такому квітчанні.
Головний убір молодої абсолютно унікальний, у ньому цілий набір сенсів. Верхівку вінка квітчає червона Квітка – зібрана з вовняних ниток кулька, яку крізь вінок пришивали до кіс голкою. Означає Квітка, що дівка чесна – незаймана. За словами Наталії Кравець, “покритка заміж йшла без вінка взагалі, тільки кролевецький рушник вирізняв її з поміж інших жінок на весіллі”.
Взагалі на Городищині збереглося багато давніх весільних пісень, що є відображенням обряду “ламання калини” – першої шлюбної ночі молодої, яка не втратила цноту до заміжжя, і тому її мати має право пишатися тим, що виховала доньку правильно. Такі пісні ми записали зокрема в селі Орловець у Ніни Степанівни Лисак 1940 року народження:
Ой скочив горобець по дрючку,
Спасибі матінці за дочку,
За хрещатий барвінок,
Ще й за червону калину,
Ще й за хорошу дитину.
Ой не бійся, матінко, не бійся,
Та в червоні чобітки узуйся,
Топчи ворогів під ноги,
Щоб нам була проста дорога.
Ой казали вороженьки люди,
Що Ніночка недобрая буде,
А вона добра добрісінька,
Як калина червонісінька.
Під вінок вдягали стрічку з нашитим на неї кучерявим пір’ям качура, яка носила назву Реготун або Реготунчик. За свідченнями людей, які бували на весіллях того часу, свою назву Реготун отримав через те, що “коли було весілля, вже пізно ввечері боярин висмикував з вінка молодої пір’їну і лоскотав дівчат, а дівчата “реготали”.
Вінок нареченій з Вільшани купували у Звенигородці. Загалом цей головний убір є тією ж відомою звенигородською Головицею, лише без косиць та доповненою стрічкою з пір’я та ще однією, що накладалась вище, під сам вінок, вишнево-чорною, зібраною на нитку густими складками так, як ви бачите на нашому фото. Також ззаду квітчання молодої було доповнене розсипом шовкових стрічок, яких було дуже багато.
До нашого часу дійшло зовсім мало цих вінків, бо не було звичаю зберігати їх після весілля в іконі, та ще можна було передавати свій вінок іншим нареченим скільки завгодно довго, аж поки він не поламається чи не втратить гарного вигляду, що з тендітними восковими головними уборами стається досить швидко. Лише декілька музеїв можуть похвалитися звенигородською Головицею, а вільшанські, конструкція яких дещо відрізнялась, хоч і робили їх у тій самій Звенигородці, збереглися лише на давніх фото та у спогадах наречених, які сьогодні переповідають їх хіба своїм правнукам та ще таким збирачкам весільних звичаїв, як ми. Побачити Головицю з усіма складовими вінка, без втрат, сьогодні можна в експозиції Музею українських обрядів Національний історико-етнографічний заповідник “Переяслав”.
Завжди дуже хвилюючою для нас миттю є вдягання та квітчання дівчини для відтворення образу нареченої минулого століття. Квітчаючи Мирославу так, як квітчали молоду в селі Вільшана Городищенського району Черкаської області в середині ХХ століття, ми згадували записану у Ніни Степанівни Лисак весільну пісню:
Як ішла Ніночка на посад
Зустрічав її Господь сам,
Із долею щасливою,
Із доброю годиною…
Вінок: Олена Почтарьова, Олена Афанасенко,
Модель: Мирослава
Текст: ©Олена Афанасенко
Локація: Городище
Давні фото: Черкаський Обласний Краєзнавчий Музей
Експедиції здійснено за підтримки Управління комунікацій Черкаської ОДА