Однією із найважливіших на фінальному етапі Другої світової війни виявилась Битва за Ремагенський міст, він же залізничний “міст Людендорфа” у березні 1945 року, що прискорила падіння Західного фронту Німеччини. Обставини цієї битви виглядали так.
“Міст Людендорфа” біля німецького містечка Ремаген мав стратегічне значення в тому, що береги Рейну в цьому районі мали крутий профіль, і без контролю над мостом задача налагодити переправу виглядала нереалістичною. Саме з цього мотиву планували свої оборонні дії німці, котрі для оборони позицій біля моста зосередили лише “збірну солянку” з декількох сотень бійців вермахту та фольксштурму без важкого озброєння, які мали по суті єдине завдання – підірвати об’єкт у випадку наближення американських військ.
Аналогічно свої дії планували й американці: вони очікували, що німці встигнуть підірвати міст, через що напрямок на Ремаген вважався другорядним, тому армія США туди послала “другорядну” передову групу зі складу 9-ої бронетанкової дивізії, підсилену “всього лише” 17 танками різних типів. Але коли цей підрозділ 7 березня 1945 року підійшов до Ремагенського моста, то з подивом для усіх командних інстанцій виявилось, що міст все ще стоїть і майже не обороняється.
Звісно, німецька залога спробувала підірвати міст, але невдало – пошкодження виявились незначними. Це дозволило уже до вечора цього дня створити плацдарм на іншому берегу ріки Рейн, і уже в ніч на 8 березня 1945 року після ремонту пошкоджень почати прохід для розвитку успіху американських військ на цьому напрямку.
Далі американці та німці опинились у чомусь рівнозначній ситуації: німці уже не мали вільних резервів, щоб відбити Ремагенський міст у сухопутних боях; а армія США через свій неочікуваний успіх мусила буквально “на ходу” міняти напрямок руху військ та логістичних конвоїв. Що мабуть і визначило те, що битва за “міст Людендорфа” біля Ремагену далі тривала у повітрі.
Уже 9 березня 1945 року німці для знищення Ремагенського моста послали у бій декілька своїх перших у світі реактивних бомбардувальників Ar 234, які однак виявились вразливими для вогню американських зенітників, що отримали команду “збивати все, що літає” та не економити снаряди.
Наступні дні 10-11 березня люфтваффе для ударів по мосту використовувало гвинтові Fw-190, удень 12 березня – використало одразу 14 бомбардувальників Ar 234, а наступного 13 березня 1945 року – одразу 22 реактивні літаки Me 262 в бомбардувальній версії. Всі ці атаки не дали бажаного результату, бо міст й далі стояв, американці могли ним переправлятись і далі.
Тому наступного дня німці перейшли до відстрілу по Ремагенському мосту свого “вундерваффе” – балістичних ракет Фау-2. Заявлене відхилення від цілі по цим ракетам на той момент складало 500 метрів, фактичне могло сягати і до 40 кілометрів, але це німців аж ніяк не зупиняло. Що власне й стало першим в історії прикладом застосування балістичних ракет як ОТРК безпосередньо на полі бою.
Оскільки німецькі військові були в курсі реальних недоліків своїх Фау-2, то окрім “вундерваффе”, вони для обстрілів Ремагенського моста задіяли ще й артилерію калібру 210-мм.
Врешті, на 10-ий день битви, 17 березня 1945 року “міст Людендорфа” таки обвалився. Але причиною цьому стала не точність влучань німців, а динамічні коливання, які приводили до руйнувань і так пошкодженого “на старті” битви моста від “прильотів” ракет, снарядів та бомб поруч. Сам факт обвалу Ремагенського моста не привів до втрат по логістиці в американців, оскільки вони встигли до того моменту навести поруч дві альтернативні переправи. І таким чином прискорити розгром нацистів у Другій світовій війни.
Для нас же в 2023 році цей приклад цінний не тільки важливим епізодом в історії ракетної зброї. Але й також тим, що бої за логістичні комунікації можуть відбуватись за зовсім непередбачуваним сценарієм.-https://defence-ua.com
