Час нагадати хроніку пограбування ДОКМ терористом Гіркіним. Почали виникати нові деталі…
Команда журналу “Музеї України” започаткувала власне розслідування того ганебного факту в житті музейної Європи.
І хоча все керівництво часопису “несподівано”, ще 2014 року, потрапило у якісь “розстрільні” списки, засуджене “народним трибуналом новорашкі”, ми маємо можливості для проведення певних дій на окупованій території.
Наш представник повернувся з територій, контрольованих терористами. І ми, нарешті, можемо оприлюднити факти, які нам стали відомі. До цього часу більшу частину інформації з міркувань безпеки ми не могли використовувати в наших публікаціях, щоб не нашкодити людині, що перебувала на окупованих територіях.
Отже, що відбулось влітку 2014 року в окупованому Донецьку та про що досі мовчать українські та терористичні ЗМІ? Згадаємо наші старі публікації.
До сумнозвісних подій 2014 року Донецький обласний краєзнавчий музей – один з найуспішніших закладів у даній галузі. Керує ним Денисенко Євген Іванович – заслужений діяч культури України, в минулому – директор Будинку культури імені Леніна Донецького металургійного заводу. Досвідчений керівник, який очолив музей у 1998 році, провів капітальні ремонти приміщень. Приміщення музею , що спочатку призначалось для школи, після переобладнання цілком відповідало вимогам музейної діяльності. Частина будови – 2-х поверхова, частина – чотирьох, 27 залів, два фондосховища – «темне» та «світле», одна з найбільших колекцій скіфських «баб», серед яких унікальні…
А зараз ми підходимо до самого цікавого, що, вочевидь, і зіграло вирішальну роль у трагічній долі Донецького музею. Музей мав так званий «допуск» на зберігання коштовностей та дорогоцінних металів. Початок коштовній колекції було покладено в Маріупольському музеї, але після Другої світової зібрання переїхало до Донецька (Сталіно), який на той час став центром сучасної Донецької області. Колекція постійно поповнювалась новими знахідками археологічних експедицій, серед яких – пам’ятки епохи бронзи, скіфське та сарматське золото, козацькі скарби. Велику оціночну вартість мала також колекція зброї та ще ряд унікальних експонатів. Археологічні експедиції щороку доповнювали фонди новими цінними знахідками. Для збереження подібних експонатів потрібен спеціальний режим – сейфи, сигналізація, тощо, що забезпечує збереження предметів у мирний час. Форс-мажорні обставини теж передбачені. Не передбачена ситуація, коли директор переходить на бік мародерів.
Отже, перейдемо до сучасності. Навесні та влітку 2014 року на Донбасі запахло війною. Диверсійні групи під керівництвом російських інструкторів почали захоплювати адмінбудівлі та населені пункти. Слов’янськ було захоплено терористичним угрупуванням Гіркіна-Стрєлкова. В Донецьку теж з’явились озброєні люди. В подібних ситуаціях в інших містах, як, наприклад, в Маріуполі, керівництво в першу чергу дбало про збереження колекцій. Експонати упаковувались та вивозились у безпечне місце. Нічого подібного в Донецькому краєзнавчому не відбувалось. Директор робив вигляд, що нічого надзвичайного не сталося. Складається враження, що інструкції Євген Іванович отримував з тих самих центрів, що й терористи. Жодних пересторог, жодної підготовки до надзвичайного стану. Що дивно, ніяких розпоряджень не надходило ні з управління культури ОДА, ні з Міністерства. З управлінням зрозуміло – воно при першій-ліпшій нагоді перейшло на бік ворога та стало Міністерством культури ДНР. Але ж київське міністерство щось думало?!! Працівники музею, серед яких, до речі, була достатня кількість патріотично налаштованих, навіть при бажанні не змогли б самотужки рятувати колекції, що стояли на охоронній сигналізації. Потрібна була команда зверху. А її не надійшло. Керівництво зрадило людей і музей.
Далі події почали розвиватись, як в поганому детективі. 16 серпня директор, з невідомих причин, наказав працівникам піти з роботи раніше – до 16-ї години. В цей день прилетіли перші «Гради». Жодних військових об’єктів поблизу не було, але реактивні снаряди акуратно лягли на музей, ліцей «Ерудит» та Палац молоді «Юність». В музеї було вибито біля 70% склопакетів, нещодавно дбайливо встановлених адміністрацією. Як з’ясувалось, розбиті вакуумні вікна – неабияка морока, особливо вітрини у виставкових залах. Та й кабінети працівників були посічені гострими уламками скла. Частина експонатів була пошкоджена приміщеннями гуляв вітер. Прийшли якісь люди з автоматами, цікавились колекціями (з якою метою?). Далі – знову жодних дій по порятунку експонатів. Працівники продовжували ходити на роботу, ховались від обстрілів у підвалах. З якою метою дирекція ризикувала життям колег – нам поки що невідомо.
В двадцятих числах настала кульмінація драми. За чіткої корекції в приміщення музею почали щоночі потрапляти залпи «Градів». 22 число було найбільш нещасливим для багатостраждального закладу. Було пошкоджено покрівлю, наскрізні пробоїни з’явились у стелі та перекритті підземного сховища, розбито центральний вхід. Кому і навіщо було нищити нестратегічний об’єкт – про це – згодом. А поки що співробітники намагаються врятувати вцілілі предмети, розбирають завали, намагаються з ризиком для життя дістати з підвалу фондову колекцію. На фоні цього директор веде перемовини з керівництвом ДНР, які обіцяють надати техніку для розбирання завалів та нове приміщення юзівського періоду. Жодна з цих обіцянок не була виконана – багато експонатів залишилась просто неба під завалами в зиму.
Але, вочевидь, метою даної спецоперації було аж ніяк не переселення музею в інше приміщення. Залишки колекцій було самотужки перенесено до іншого напіврозграбованого музейного корпусу – Музею війни. Значну частину співробітників, які ходили на роботу під обстрілами, скоротили. А тепер переходимо до найцікавішої частини донецької музейної драми – колекція коштовностей, що оцінюється в суму з вісьма нулями, «безслідно» зникла. Після 15 серпня ніхто про неї нічого не чув! За нашою версією, вона могла виїхати з одним з «гумконвоїв» разом з іншими, найбільш цінними предметами музейного зібрання.
«Відмінник» культури ДНР Денисенко за допомогу в організації спецоперації отримав довгоочікувану посаду директора Театру опери та балету, його місце в музеї посів бувший вчений секретар Кузнєцов Денис Олександрович – типовий представник нової генерації донецької «бидлоеліти». Ядро колективу – «спар-патріоти» Кузнєцов, зав. фондами Койпаш Тетяна Павлівна та ще кілька «увєровавших» в «руський мир» зараз творять ДНР-культуру. Проводять з вцілілих експонатів виставки та співають осанну керівництву псевдореспублік. А в цей час безцінні колекції коштовностей, можливо, розходяться по приватним колекціям. Або дбайливо інвентаризуються у схронах ФСБ.
Амплуа попередніх акторів нам зрозумілі. Незрозуміло інше – чому весь цей час мовчить Міністерство культури України з її патріотичним керівником? Чому нема запитів та звернень до СБУ, до міжнародної спільноти? Чому, врешті-решт, списки зниклих експонатів не оприлюднили з метою запобігання їх незаконному продажу? Дуже дивна поведінка. А ще викликає тривогу, що після повернення окупованих територій під патронат України сєпар-патріоти, в черговий раз перефарбувавшись протопчуть стежку до керівництва міністерства. Регіонали ж так зробили? А у цих, після вдалого ґешефту з коштовностями, буде з чим підійти до начальства. – написав член редколегії журналу “Музеї України” Вадим Логвінов.
– В 29 выставочных и экспозиционных залах находится примерно десять процентов наших богатств, – рассказывает директор музея Евгений Денисенко. – Остальное – в фондах. Самые ценные экземпляры, к примеру, золотые, – в особом месте, куда даже я могу зайти только с хранителем (у каждого из нас – свой ключ). Кое-что оттуда вы увидите на выставке, открывающейся в наш день рождения. Там будут представлены редчайшие экспонаты, которых посетители практически не видели. Жаль, не сумеем показать найденный в районе Шахтерска золотой скифский шлем весом пять с лишним килограммов! Его еще в советские времена забрали в музей драгоценностей Украины. Сейчас бы мы его ни за что не отдали…
– Ведется ли учет накопленного?
– Конечно! На каждый предмет есть соответствующий паспорт. Система учета компьютеризирована. А ведь когда я пришел сюда одиннадцать лет назад, тут был всего один компьютер! Теперь около тридцати.
http://donbass.ua/news/region/2009/12/25/v-donecke-pokazyvajut-sokrovischa.html
Тоді був оприлюднений відкритий лист Путіну, що спровокував чимало драматичних подій, про які широка громадськість знову дізнається за багато років…
Віктор Тригуб, Музеї України